Поцілунок

—Трясця…— Це я ненароком впустила чисту футболку, в яку перевдягалась зранку після роботи. Нахилятись за нею  не було ніякого бажання і сил тому я просто плюхнулась на ліжко. Нині вночі ми зіштовхнулись з вкрай неприємним агресивним спектром, що постав в подобі маленької дівчинки в блакитній сукенці з ромашками. Все б нічого, якби  ця мила дитинка не розпустила свої примарні щупальця, намагаючись нас прикінчити. Звучить як буденність роботи агента, так, але ухиляючись від лап маленької тварюки, ми з Локвудом разом полетіли зі сходів, відбивши собі все що тільки можна. План полягав в тому, що ми вдвох відвернемо увагу спектра, а Джордж відшукає джерело на місці, яке вона майже не покидала. Взагалі то план спрацював, і все було не так тупо та безнадійно, як звучить зараз. Дівчинка справді відволіклась на нас, та зрушила з місця, а Джордж успішно знешкодив джерело, яким виявився звичайнісінький камінь. Схоже, саме цим каменем бідну дитину і прибили в свій час. Робота завершена, привид знищено, замовник щасливий, ми задоволені собою. Тільки все тіло ніби залізом налите, ще й болить страшенно в місцях, яким не пощастило привітатись зі старими сходами. 

Я втомлено відкинулась на ліжко та потерла обличчя загрубілими долонями, відганяючи спогади про нервову нічку. Змусити себе підняти футболку мені так і не вдалось, тому я просто валялась на, вже бруднуватій, постільній білизні в самому лише бюстгальтері та спідниці. 

—Яка ж ти жалюгідна, Люсі…— 

Перервав моє мовчання шепочучий голос з кутка  кімнати, де стояв робочий рюкзак з запакованим у нього черепом в банці. 

З незамкненого отвору, стирчав край банки з відкритим важілем, та розливав довкола себе примарне зеленкувате світло.

—Чого це?— Обурено глянула я на нього, припіднімаючись на ліктях. Лежати так було абсолютно не зручно тому, попри втому, довелось піднятись і сісти нормально. 

Череп скорчив зневажливу гримасу, та поглянув так, наче я остання дурепа, що не бачить найочевидніших в світі речей. Я у відповідь на це лиш повела бровою, запрошуючи  його величність опуститись до того, щоб пояснити чергову образу в мій бік. 

—Ну подивись на себе, лежиш тут вся побита і нещасна, в брудному одязі…— Він зробив багатозначну паузу—що місцями взагалі відсутній, на старій ковдрі. Бідненька, зовсім одна…— Череп трансформував своє лице в те, що повинно було зображувати щире співчуття, та насправді виглядало так, що мені захотілось терміново відвести погляд. 

—Ніяка я не одна. 

—А хто з тобою? Ну, окрім мене, звичайно.

—Л…

—Локвуд?!— Перервав мене Череп істеричним тоном— От тільки не треба мені тут про Локвуда розповідати! В печінках він вже мені сидить! — Я було зібралась його перебити, та раптом почула кроки на сходах. Це стало дієвою мотивацією швиденько підібрати з підлоги ту нещасну футболку і натягнути на себе. 

—І не треба мені тут розповідати про те який він хороший, сильний, красивий, розуміючий, я зараз скажу тобі хто він..— Череп замовк, звернувши увагу на мою несподівану активність.

—Чого це ти… ааа, чую-чую, ненаглядний твій іде, Тьфу!—

Проказав він це тоном, від якого молоко кисне. Швидкі кроки за дверима сповільнились та прозвучав делікатний стук. 

—Заходь— відповіла я. Скрипнула ручка і в відкрившомуся отворі з‘явився Локвуд. Він був одягнений в свіженьку білу сорочку, а на кінчиках волосся блищали краплі води, схоже, тільки після душу. Локвуд всміхнувся мені своєю звичайною посмішкою, від якої в душі стало тепло, а спогади про минулу ніч остаточно вивітрилися. 

—Тобі потрібно?— Він вказав поглядом на спирт, вату і пластирі, що тримав в руках. 

—Так, звичайно— Я зробила декілька кроків вперед, щоб забрати принесене їм. 

—Допомогти?— Це було неочікувано і змусило мене на долю секунди заклякнути, витріщившись на нього, але я швидко знов взяла себе в руки. Не зовсім, проте на стільки, щоб вичавити з себе ледь чутну відповідь. 

—Д-добре…—  Отримавши згоду, Локвуд всміхнувся та прокрокував вглиб моєї кімнатки і сів на край ліжка. Я примостилася поряд та задерла рукав футболки, демонструючи подряпину на задній стороні плеча.

—Ого! Ти чого одразу не сказала! Тут же величезна рана!— Докірливо вигукнув Локвуд. Я обернулась і винувато глянула на нього. На те як він, схиливши голову, розкручує пляшечку зі спиртом та змочує в ньому вату. Золоте ранкове сонце вигідно підсвічувало його бліде зосереджене обличчя та переливалось відблисками на мокрому чубчику. Локвуд був красивим, і це не могли змінити ні подряпини та мозолі на тонких руках, ні пластир на лобі, ні навіть роздертий пропалений одяг та брудне волосся — наш звичайний вигляд, після повернення з роботи. Він прийнявся обробляти моє пошкоджене плече, обережно притримуючи іншою рукою за лікоть. Я знов відвернулась, кривлячись, від пекучого дотику до шкіри. Череп в своєму кутку корчив мені різноманітні морди, які в основному зображали крайній ступінь відрази. 

Завершивши дезінфекцію, Локвуд заліпив моє поранення найбільшим пластиром, з тих що були в нас. 

—Все. 

—Дякую— Я обернулась, і як раз вчасно, щоб побачити як він раптом, не відпускаючи мою руку, підніс її  ближче до обличчя, та м‘яко поцілував тильну сторону долоні. Я здивовано вирячилась на нього, не в змозі щось сказати. Локвуд зачекав секунду і сумно відвів очі, та взявся збирати медичне приладдя. 

—Вибач.— Сухо сказав він, та вже підвівся, щоб вийти, як я схопила його за руку. 

—Ні-ні-ні! Почекай!— Я підскочила, і підвівшись навшпиньки швидко поцілувала його в губи. Це було єдине, що я зараз змогла зробити, бо думки ніяк не складались в слова, а плили заплутаними нитями. Тепер настала черга Локвуда оторопіло завмерти, а моя— сконфузитись і вже майже пошкодувати про зроблене. 

—От тобі і раз…— донісся з кутка розчарований голос черепа. 

Я дивилась в темні очі Локвуда, поступово починаючи червоніти. Секунди, поки він стояв завмерши, здались мені цілою вічністю, за яку я подумки вже згоріла від сорому. Та Локвуд нарешті прийшов до тями і сонячно всміхнувся. Я полегшено зітхнула, і розтягнула губи в слабкій подобі усмішки. Він трохи нахилився до мене і завмер в декількох сантиметрах від лиця на якусь мить, в яку я теж подалась вперед на знак згоди і тоді він поцілував мене. Вже по справжньому. В нас обох були сухі та потріскані губи, але це зовсім не псувало враження від моменту. Локвуд жбурнув речі, що тримав в руці, назад на ліжко і легенько доторкнувся до мого обличчя. Все тіло жахливо нило після нічної пригоди, але серце моє співало. Я поклала свої долоні поверх його, та погладила великими пальцями. 

Ми трохи відсторонились, дивлячись в очі одне одному. Я, не стримавши захвату, тихо розсміялася, а Локвуд ніжно всміхнувся мені у відповідь. 

Не довго постоявши так, я знов потягнулась його поцілувати, але на цей раз опустила  руки на комір сорочки й поволікла його за собою, присідаючи на край постелі. “Чорт-чорт-чорт, що ж я роблю?!“ раптом промайнуло в голові. Ну це вже точно занадто! Та Локвуд слухняно подався вслід за мною, розвіюючи сумніви в своїх діях, проте замість елегантного приземлення, на яке я розраховувала, ми майже впали, я— на спину, а він— наді мною, опершись руками по обидва боки від моїх плечей. 

Ми обидва виглядали розгубленими в той момент. Подряпані, розпатлані, з широко відкритими очима, немов пташенята, що тільки вчаться літати. Першим оговтався Локвуд. Зрозумівши, що перехід в горизонтальне положення був не випадковим, (хоча це не так вже й однозначно) він одною рукою взяв мене за підборіддя та утягнув в довгий поцілунок. Дуже повільно і делікатно, так, наче я могла розсипатись у нього в руках. Я, відповідаючи на поцілунок, обхопила його за шию, та запустила пальці в темне вологе волосся. Локвуд щось нерозбірливо промуркав мені у відповідь, мліючи від дотиків. Він майже невагомо опустив руку мені на талію, від чого я ледь-помітно здригнулась, та він одразу прибрав долоню і пильно подивився мені в очі. Локвуд діяв ніжно і обережно, ніби боячись випадково перетнути межу дозволеного чи зробити щось не так. Я, у відповідь на це, обнадіюючи усміхнулась і мовчки взяла його за руку та знов поклала собі на талію. Він ковзнув трохи тримтячими пальцями під футболку по м’якій білій шкірі на ребрах. Від цього в мене внизу живота приємно залоскотало і гучно вдихнувши, я м‘яко потягла його ближче до себе. 

—От тобі і два…— знов прокоментував череп, ще більш похмурим тоном. 

—Зачекай секунду.— прошепотіла я, відриваючись від поцілунку. Озирнувшись, я знайшла поглядом подушку та схопила її і пожбурила в банку з привидом. Опустити важіль таким чином не вийшло, та огляд черепу тепер був перекритий, і звуків з банки більше не долітало. Образився може? Я ще раз гнівно поглянула в куток кімнати, а Локвуд, що обачно пригнувся перед моїм кидком, здивовано подивився на мене. 

—Що він сказав?

—Не зважай, нічого важливого— Я розвернулась назад до Локвуда і припіднявши впавше йому на обличча волосся поцілувала в лоба. І ще в губи, ніс, яскраво виражену вилицю, гостре підборіддя. Мені було неймовірно приємно цілувати його. Я відчувала як наростає тепле лоскітне відчуття в животі і насолоджувалась кожною секундою. Локвуд ковзнув долонею з талії на стегно, погладжуючи, від чого спідниця трохи задерлась, а я тихенько ахнула. Він одразу ж смикнувся назад. 

—Люс?— його голос звучав стурбовано— ти…

—Локвуде,— я взяла його за обличчя теплими долонями і зазирнула в очі— все добре, чесно.— Ми всміхнулись одне одному. Мені було не звично та дико бачити Локвуда таким тендітним і не захищеним, але також я була йому нескінченно вдячна за те що він довірився і показав такого себе. 

Мої руки плавно перебігли з його плечей на груди, і прийнялися швиденько  розстібувати ґудзики на сорочці. Локвуд затамував подих на секунду, а потім схилив голову і, так само ніжно й невагомо як раніше, торкнувся губами тонкої шкіри на моїй шиї. Тоді я вже не думала ні про те, варто щось робити чи ні, ні про те як виглядаю, ні про череп, що дувся на мене в кутку, мою голову займала лише одна думка “Локвуд, Локвуд, Локвуд…“. Зараз весь мій світ стисся до одної маленької кімнати на останньому поверсі будинку номер 35 на Портленд Роу.

Уривчасто дихаючи, я нарешті добралась до останнього ґудзику і вже без зайвих перешкод повела долонями по його худому торсу, чіпляючи найчутливіші місця. Локвуд просів на руках і тихо застогнав. 

Подальші події запам’ятались мені досить туманно. Що можу сказати, це те що наші з ним  роки роботи пліч-о-пліч не пройшли повз— ми чудово відчували одне одного. Все було так як треба, ні гірше, ні краще, і я була щаслива. 

Чітка пам’ять і ясний розум більш-менш повернулись до мене вже тоді, коли ми з Локвудом мовчки лежали, обіймаючись, а він натягував на нас ковдру. Футболки на мені не було, як і бюстгальтера, а сорочка Локвуда валялась на підлозі. Здається, більше вона не біла, якщо там опинилась. 

З коридору почувся скрип дверей і важкі кроки. 

—Джордж виліз з ванни,— пошепки сказав Локвуд— піду зачиню двері.— 

О господи, тобто двері весь цей час були відчинені?! Він підвівся і тихо попрямував в сторону входу та висунувся в коридор, хапаючись за ручку. Потім обернувся в інший бік і щось помітивши, всміхнувся. Ясно, з Джорджем розминутись не вийшло. Я щільніше загорнулась в ковдру і занурилась у свої думки, всміхаючись. 

—Ну що, ти задоволена, дурепа?— Почувся з кутка знайомий зневажливий шепіт. 

—Так, задоволена.