Пролог

Герої цієї історії завжди прагнули змінити свою долю та їм завжди не вистачало рішучості . Хтось хотів змінити свою роботу ,комусь не щастило з дівчатами , а хтось ненавидів своє тіло та свій спосіб життя .Але одного разу доля їм усміхнулась, та дала шанс змінити своє життя.

22 травня десь у Львові.

Молодий юнак ,спортивний та красивий ,але з дівчатами йому не щастило . Він просто їх не цінував , міняв як рукавиці , і звинувачував у всьому їх , хоча і проблема була у ньому . Єдині хто завжди лишався разом із ним-це його друзі ,які завжди його підтримували. Звали його Орест ,зросту він був :175 см , волосся довге, зав‘язане у хвостик , міцної статури та віком 21 рочків. Йому спало на думку ,що потрібно кудись виїхати та розвіятися із друзями . Блукаючи у мережі він знайшов сайт із путівками у Карпати :

-так що тут у нас. Путівки у гори на кінець травня . А ціни які. Я зобов’язаний сказати іншим про це.

Орест набрав свого друга :

-алло .

-що сталось? Ти годину бачив?

-Іван є хороша пропозиція . Путівка у гори на 5 днів.

-ти ж знаєш ,що я зараз не можу.

-та це аж 29 травня ,якраз встигаєм іспити здати і ще й у поїздку поїхати  . То ,що скажеш?

-нуууу , в цілому не погано звучить. Добре я згідний , бо ти і так не відстанеш .

-Чудово! Давно ми нікуди не подорожували!

-еге ж .

-Добре подзвониш ще нашим . Завтра напиши я куплю квитки

-а гроші ?

-потім на карту скинете .

-добре тоді ,на добраніч.

-ага.

27  травня десь у Вінниці.

Уже давно не молодий чоловік життя якого схоже на сюжет фільму «День бабака» . Все одноманітне ,день у день те саме. Його життя – це дім ,робота, дім, докори жінки і блаженний для нього сон. Для нього це усе так звично. Він ,мабуть, би і загинув десь між роботою і домом, якби не його серце , що ще з дитинства рвалося до пригод . Він не витримав цього смутку та купив найдешевшу путівку до Карпат, і втік із рідного міста , до Львова.

28  травня десь у Львові.

Хлопчина , який звинувачує у своїх бідах увесь світ , який прагне змінити своє життя ,але нічого за ради цього не робить .Він ,мабуть ,би просто зник у власному ж жирі . Але цього не сталося і він вирішив поїхати у Карпати .  Йому було лишень 18 років, а він уже спромігся зневіритись у власному житті . З ростом 160 см він важив 113 кілограми , мав коротке чорне , як вугілля волосся ,карі очі та «гниле серце» . Він  був огидним збоченцем . Доля дала йому шанс усе змінити .

Ранок 29 травня Львів – день від’їзду

Усі пасажири уже давно сіли на свої місця , але автобус все ще не вирушав. Один із пасажирів запізнився на 34 хвилини та все-таки він увійшов до салону . Автобус вирушив . Останнім хто зайшов – хлопець це був той самий пухляш про якого йшлося вище . У автобусі було лише одне вільне місце , туди і сів цей шматок сала . Біля нього сиділа тендітна молода дівчина, а позаду не молодий чоловік ,що вже давно спав, і ще якась людина, а на задніх місцях сиділи четверо молодиків ,і щось постійно обговорювали. Молода дівчина з ввічливості привіталася.

-привіт

-а що? – розгублено спитав він.

-кажу привіт. Мене звати Катя. А тебе як?

-пппривіттт – сказав він почервонівши .

-угу , так звати тебе як ? Нам ше довго їхати треба якось час скоротати.

-Алекс – тихо промовив він.

-скажи голосніше, бо я не почула.

-Алекс !!

-та не треба було кричати  . Добре Алекс будем знайомі – сказала вона простягнувши руку.

-ага – сказав він і простягнув свою мозолисту руку.

Для дівчини привітатися із ним це був «акт доброї волі» , натомість Алекс сприйняв це як зізнання у коханні.

-ну я піду спати , бо нам ще довго їхати . Розбудиш як буде зупинка якась.

-добре – сказав він їй.

На задньому сидінні прокинувся чоловік він схопився за свій телефон та подивися на годину.

-о ні я запізнююсь,-промовив він

Але потім він усвідомив ,що йому не потрібно на роботу , що він звільнився від цих кайданів. За такий довгий час він знову міг відчути себе щасливим . Він повернувся до вікна, і споглядав на схід Сонця. Він думав чи вартувало усе кинути , і поїхати з рідного міста на зустріч пригодам .

-так – сказав він собі

Він подився на усіх пасажирів автобуса . Побачивши як пасажир, що сидів попереду простягає руки до сплячої дівчини , він ні хвилини не вагався та схопив збоченця за руку.

-ти що робиш!?

-не твоє діло старий – грубо відповів йому Алекс.

-ти що собі позволяєш ?

-тебе це їбати не повинно .відпусти мою руку. – сказав він забравши руки від красуні

-так би і зразу. Я слідкую за тобою.

-ага – сказав він зухвало.

Він дотримав своє слово і всі поїздку спостерігав за Алексом. Тимчасом автобус уже під’їхав до фортеці Тустань ,що у Львівській області . Пасажири автобуса вирушили на гору, серед них був і Орест із друзями  . Він вирушив у подорож разом із трьома друзями .Серед них був і вже згаданий Іван (одноліток Ореста, хороший друг ,зростом 186 см ,повненький ,волосся не дуже довге ,має пишну бороду ,рижий), а також ще двоє , до того незгадані особи-Микита та Михайло. Микита на рік старший за Ореста, уже закінчив коледж ,зростом 170 см, худорлявий , має коротке світле волосся ,палить. Михайло навпаки на рік молодший за Ореста, вчиться на хірурга ,невисокого зросту, всього лиш 160 см ,в міру повний, темне волосся  і надзвичайно добре серце. Усі пасажири автобуса піднялися на гору ,але далі не йшли, бо змушені були чекати на Алекса .До групи Ореста та його друзів підійшов чоловік віком сорока років ,з невисокий зростом та із сивим коротким волоссям й сказав.

-доброго дня, хлопці – промовив чоловік.

-доброго – відповіли йому вони.

-ваші місця біля мого і я би хотів ,щоб ви мені допомогли.

-чим ми можемо вам допомогти ?,- сказав Михайло.

-та тут один покидьок простягав руки до своєї сусідки коли вона спала.

-отже і мразота – сказав Орест.

-кажи нам хто він ,і зараз ми навчимо його «родіну любити» – сказав Іван.

-думаю не слід так радикально діяти ,я просто хотів наступний відрізок шляху по спати і хотів би вас попросити наглянути за ним і вразі чого, йому зауваження зробити.

-ну добре старий . А звати тебе як?- промовив Микита.

-мене Георгій .

-Жора значить ну будем знайомі. Я Микита ,це Орест та Іван , а цей коротун Місько.

-добре – сказав Георгій.

Нарешті група дочекалась на Алекса і вони продовжили свою екскурсію . Екскурсія тривала , група ще багато разів робила зупинки ,бо чекали на Алекса .Після екскурсії група повернулась до автобуса , та підвечір під’їхала до готелю . Алекс засилився із ще одним пасажиром . Ореста з його друзями заселили у одному номері ,а Георгій відпочивав у одномісному. Так і закінчився перший день подорожі . Усі змучені завалилися в ліжка ,й позасинали.

 

 

 

 

 

 

 

Наступного ранку група поснідала, та вирушила до озера Синевир . По дорозі до озера , до групи Ореста підійшов старий чоловік.

-доброго дня – привітно сказав старий.

-доброго –відповіли вони.

-зовсім скоро літо –промовив старий – та це літо буде відрізнятися від інших.

-чо так ? –поцікавився Іван.

-передчуття таке .чи хочете почути розповідь старого мольфара?

-мені здається ти щось з теми зіскочив –сказав Микита.

-нехай розказує ,ми і так тут чекаєм на відстаючих – сказав Михайло.

-ну тоді слухайте. У давні часи була легенда ,що бувають не звичайні роки .Роки сповнені магією ,проте магія поступово йшла з цього світу ,і такі роки стали рідкістю .

– можна трохи ближче до суті- перебив Микита.

-та тихо ти ,якщо тобі не цікаво можеш не слухати-зауважив Іван.

-та годі вам нехай старий продовжує- сказав Михайло.

-Але цей рік настав і за легендою : рівно опівніч зірки злиються у дивному вихорі й перетворять «Око Карпат» ,на прохід у потойбіч.

-я звичайно нінащо не натякаю ,але походу дєд спився –прошепотів Микита до інших.

Друзі повернулись, щоб обговорити цю річ , і не пройшло і секунди як старий дідок зник .Їх це збентежило, вони вирішили опитати інших ,але ніхто нічого не бачив .

-якого хєра ?!-сказав збентежено Іван.

-та це не то слово. Як так, ми ж усі його бачили – сказав Орест.

-на мою думку, дурня-це все – скептично промовив Микита

-А може це і правда. Я думаю найкращий варіант дізнатися-це перевірити – сказав Михайло

-ти серйозно ,інший світ? -сказав Микита запалюючи цигарку

-я все таки погоджуюсь із Мішою – зізнався Орест

-ти на приколі? Оресте, шо за фігня? –сказав Микита

-ну якщо ми перевірим цю теорію, то нам гірше не стане –відповів Орест

-Іван хоть ти скажи щось-просив Микита

-я буду дотримуватися нейтралітета.

-от і вирішили, ідемо – сказав Михайло

-куди ідем? Дєд так і не сказав де цей двіж буде відбуватися

-ну «Оком Карпат» зазвичай називали якраз Синевир – сказав Орест

-тобто ми повинні припертися на озеро о дванадцятій ночі , щоб подивитися як нічого не відбувається!?

-десь так – сказав Михайло

-надійний план Міша, надійний блять, як швейцарський годинник.

Їхню розмову почув Алекс та Георгій. Вони також вирішили, що прийдуть в таємниці від усіх на озеро. А тим часом екскурсія продовжувалась. Група обійшла озеро. Хтось купив сувеніри та різні трави. День добігав до кінця, повечерявши усі повернулись у свої номера . Остап весь день чекав вечора із нетерпінням .

Номер групи Ореста за годину до дванадцятої:

-ну що вирушаємо ? – сказав Орест

-ага –сказав Іван

-тільки візьміть щось тепліше ,бо в ночі буде холодно – сказав Михайло

-може все такі ні? –сказав Микита

-так –сказав Іван

–пішли не валяй дурака

-ой хто би блять говорив

-спорим-сказав Іван

-давай –Відповів Микита з азартом

-ящик пива-сказав Іван

-сто копняків тобі в сраку-відповів Микита

-Міша розбий –сказав Іван

-оце вже інша справа. Готуй сраку солоденький – сказав з азартом Микита

Орест ,Микита ,Михайло, Іван, Георгій та Алекс вирушили в ніч до озера. Першими прийшли четверо друзів .

-хух прийшли –сказав Іван

-Микито, котра година?- сказав Михайло віддихуючись

-за двадцять хвилин до набитої сраки Івана –сказав Микита

-подивимся –сказав Іван

Хлопців перервав шелест листя та хруст гілок .

-ви чули це? -сказав Михайло

-так чули ,я навіть знаю хто це –сказав Микита

-ну і хто це? -тривожно поцікавився Іван

-це охоронець, йде прописувати нам дозу піздюлів –сказав Микита

Із кущів виходить Георгій

-що? Старий ,ти? –сказав Орест

-хух нарешті прийшов , так це я. Я почув вашу розмову і дуже зацікавився тому вирішив прийти теж .

-Ви що всі показилися? Ця історія це повна маячня !Ви як малі діти !

На цей раз хлопців перервало дещо інше . З лісу доносилися звуки тяжкого дихання та тріску гілок .

-Жора, ти бачив ще когось, хто вийшов із готелю?- запитав тихо Микита дістаючи ножа.

-я не зауважив – сказав Георгій поступово відходячи від лісу

-це мені ой як не подобається –сказав Іван наготувавши кулаки

Через кущі проходить захеканий Алекс перечепляться за коренище і падає. Дзвінкий сміх як ніж розрізав напруження що було у повітрі .

-колобок ,колобок ти як від лисиці втік ? – сказав Іван ледь стримуючи сміх

-позамовкали гандони . Ви це спеціально під лаштували, щоб надомною посміятися – сказав Алекс піднімаючись на ноги

-та ні- сказав Георгій

-ти краще скажи навіщо ти чужі розмови підслуховував – сказав Орест

-не твоє ,сука, діло- сказав розлючений Алекс

Хлопці допомогли підвестися на ноги Алексу та стали разом чекати . Михайло був занепокоєним ножом Микити . До дванадцятої залишилось 3 хвилини .

-Ну вот і все , я виграв !-сказав Микита

-чо так ? –поцікавився Іван

-бо вже дванадцята -сказав Микита показуючи годину

-твій годинник на три хвилини спішить – сказав Михайло ,показуючи свій годинник

-шо ,всрався? –сказав Іван

-не спіши робити висновки – сказав Микита

Алекс вирішив підійти ближче до озера ,але посковзнувся і впав прямо у воду . Знову залунав сміх . На годиннику дванадцята

-От тепер точно – не встиг договорити фразу Микита , як почалися відбуватися дива.

Вода змінила колір на темно-бірюзовий ,і з неї почали вилітати дивні вогники , а зорі закружляли у тану.

-що за нахєр ?! – здивувався Микита Насправді ,здивувався не один Микита , просто він один, хто зміг хоча б щось сказати . Але подив та радість не довго тривали.

-аааааааааааа! – закричав Алекс – мене затягує у озеро !!

-уже йду! -швидко зреагував Іван та Михайло Вони схопили Алекса за руки і намагалися витягти .

-ааааа! я не хочу помирати! -заплакано сказав Алекс На допомогу прийшли Орест , Микита та Георгій .

Але озеро було занадто сильне і затягнуло у воду усі. Дива скінчилися . Навколо стало дуже тихо. Було лишень чутно цвіркунів . Це і є початок пригоди . Пригоди , якої ще ніколи не було у життях наших героїв.

Кінець 1 глави

 

Дякую ,що прочитали , але також хотів би подякувати Кролику бодібілдеру за чудові ілюстрації