Крижані хвилі

Зима до дрижаків холодна, але така люба серцю. Холодне море, чарівне у своїй стійкості, омиває хвилями берег, все ніяк не замерзаючи.

Зимове море темне та зовсім не люб’язне, заспокоює та змиває усю журбу, що тільки є у душі.

Тому вона не боїться його, а майже співає з ним в унісон медитативну, теплу мелодію. Позаду чутно біг по снігу, трохи змішаному з піском. Хлопець у яскраво-помаранчевій куртці, ледь не падаючи обличчям у пісчано-сніжну кашу, кричить дівчині:

— Марі! — зупиняється поруч весело усміхаючись. — Я приніс чай, — незграбно сідає поруч на лавку. — Сунься ближче тут таке осоння.

Вони обмінюються поглядами та мовчать, дівчина переводить погляд на море вагаючись. Нервово крутить свій їдючо-зелений термос у руках, видихає та промовляє:

— Дякую, Віт, — зовсім не те, що хотіла сказати.

***

4 місяці тому

Болюча спека, через яку навіть з дому виходити не хочеться, сонце пече, майже плавлячи асфальт.

Завішені важкою тканиною вікна, що ледь просочують тоненькі промінчики, — Маріса навіть дивитися на вулицю не хоче, цей день якийсь до нудоти неприємний.

Знічев’я вже вкотре перечитує улюблений мальопис.

— Марі! — чує голоси.

— Ходімо по льоди! — пробивається крик Мейсона. От хитрий лис, знає чим виманити.

Вона навіть рада, що прийшли друзі. Як зазвичай, без запитань, без пояснень, виходить до них, захопивши хіба що взуття та торбу.

Якби знала, що сьогодні познайомиться з новою людиною, що потім буде постійно перед нею бовваніти, чи вийшла б взагалі з дому?

Вони гамірно йдуть знайомими стежками свого маленького містечка. Легіт ніжно обтікає їх, і їй здається, що цей день не такий вже й поганий.

***

Поки вони у крамниці обирають щось холодненьке, скупчившись у холодильника, поруч з’являється хлопець у яскравій неоново-червоній сорочці. Тихенько прокрокував до Марі та став поруч, трохи поодаль від гуртівні.

— Теж по морозиво прийшов? — звертається до нього Марі, задоволено поїдаючи своє.

— Так, — відповідає бадьоро. — Я нещодавно переїхав.

— Добренько, — переводить погляд на друзів. — Маріса, — протягує долоню.

— Вітолд, — протягує руку у відповідь.

Вони тиснуть руки одне одному, і Марі відчуває, одразу, не стримуючись, питає:

— Яким кремом для рук ти користуєшся? — він не одразу розуміє, що відбувається.

— Марісо… — розгублено тягне.

— Просто Марі.

***

Ніч спокійна і щаслива, на березі розбили багаття, смажать пухкий зефір та голосно перемовляються, галасують, фальшиво співають і щиро сміються. Усім гуртом вони потягнули за собою і Вітолда, все ж хлопець новенький у їх маленькому містечку.

— Море вночі трохи нагадує зиму, — тихо шепоче у пустку, сидячи поодаль, повністю поринувши у свої думки.

— Тобі через це сумно? — сідає поруч на вже прохолодний пісок. Осяюючи своїм яскравим одягом навіть ніч, Марі трохи підсміюється.

— Ні, це гріє моє серце, — промовляє приймаючи простягнутий, трохи підгорілий зефір.

***

Сьогодні вже не так парко, тому відпочинок біля басейну вже не здається настільки божевільним. Віт вибігає з-за дверей у самих шортах та майже одразу пірнає у воду. Виринає.

— Вітолд! — зі сміхом кричить Менсон, пірнаючи слідом.

Хлопці порсаються, штурхаються, до них доєднуються інші, а Віт під шумок вилазить з басейну направляючись до Марі. Увалюється на шезлонг поруч, а очі дівчини чіпляються за довгі, симетричні шрами на ребрах, мимоволі вона протягує руку та торкається.

Хлопець ніяк не реагує, очікуючи, що вона скаже.

— Будеш набивати татуювання? — лукаво посміхається. — Чи шрами прикрашають чоловіків? — той у відповідь заливається сміхом.

— Я про це думав, але після твоїх слів думаю залишити як є, — в очах обох шниряють смішинки.

***

Осінь

Тихі розмови, лише між ними, жасминовий чай, рідкий стукіт ложечками, та ввімкнений телевізор.

— Можна питання, — вона трохи ніяковіє, — особисте?

— Так, — спокійно відпиває новий ковток.

— Питання про твоє ім’я..

— Хммм, — хлопець на секунду задумується. — Тобі можна, питай.

— Так як тебе звали раніше?* — підсовує до себе таріль з лагоминками, ховаючи очі, кольору чорничного мармеладу.

— Віта, — вихоплює одне тістечко, а Марі давиться від сміху та здивування. — Вирішив особливо не міняти, та й батькам так легше.

— Хммм, думаю, є все ж одна проблема, — хлопець трохи нервово проводить по голові, пригладжуючи світле волосся. Вони раніше особливо не говорили про це, він особливо і не приховував, але й не говорив на пряму. — Ти більше не зможеш стати феєю Вінкс, — награно сумно промовляє, а кутики уст так і сіпаються.

Віт не стримуючись гучно хихоче, забуваючи про чай який майже остиг.

— Оце сміховина, — нарешті заспокоюється, дивлячись на дівчину сяйним поглядом. — Не проблема, стану магом, або паладином.

Знову поринають у тишу, що порушує лише балакуча голова у телевізорі.

***

Сьогодення

— Маріса, — вперше з дня їх знайомства звертається на повне ім’я, — нам треба поговорити, — переводить зачарований погляд з крижаних хвиль на дівчину.

Вона нервово відпиває з термосу, кривлячись від пересолодженості. Хлопець дивиться відкрито, спокійно, ніжно посміхається і промовляє:

— Насправді мені не особливо подобається чай, — награно видихає. — Я більше люблю каву.

У дівчини в очах теж починають іскрити бісики, вона театрально схлипує.

— Ну нічого, кохання усе витримає, — сміх котиться світанковим пляжем, відбиваючись від піску та тонучи у хвилях.

— Ти мені люба, — промовляє Віт, неочікувано навіть для себе червоніючи.

— Гей, це я мала сьогодні освідчитись! — щасливо кричить.

І хвилі стають тихіші, а пісок менш холодним, чутно лиш іскринки у їх очах, що сяють першим коханням.