уявлення про ранок та поки ніч

радість! легкого поруху свідомості і справді вистачило аби в помислі тримати очі закритими не було нічого більшого ніж привязаність до тепла з яким народженою ти була разом цього ранку. розтуляю очі й мяке синє, о боги синє, світло, розстилає переді мною несходимий простір моєї спальні, бо ж відомо мені що замкненість тікає розбито перед вікнами та щілинами у дверях, шпаринками на шпалерах та лініями у стінах, в яких встигає вміститись незляченна кількість шарів всього. чому ж мені бути наляканою, якщо є простір просто переді мною, мені б вистачило і всього лиш цього світла для щастя. хоча яке щастя зрівняється з тим, коли прокинувшись ти раптом чуєш… холод… на носі! божечки, це вологість! а світло досі синяве як найгарніша у світі смутна бо бідна на дощ хмарка! ступивши до холодного світу я відчула як огидне тепер тепло зі стегон мене лише виштовхує до ситості якою скоро запахне моя кухня. мій внутрішній стан це неймовірна легкість, що розсіється зі сніданком, та водночас мозок, що резонував та протестував проти тої моєї любої легкості. чи ж то я не раб щастя аби не поснідати крихкою як я їжею. тіло прагне руханки а мязи ниють від здоровості та бажання жити. мого бажання жити, чого прагнула вся я, все чим я є! я обожнюю відчувати високість поки лежу низько люблю відчувати стійкість поки біжу, дивлячись на рухливі хмари. скажете хмари стійкі, та годі вам! всього лиш такими бажають здаватися бо як стоїш посеред поля над тобою хмари а навколо ліс, такий простий такий великий такий прекрасний поки неосяжний, й зовсім він не як трава попід ногами, що й сама втомилась сперечатись з твоїми чутливими та безкомпромісними стопами, що під собою гублять життя, тож в цій ситуації страждають всі! а ні, ти тріумфуєш, бо маєш владу та весело тобі з усього. опускаєш руки й підіймаєш погляд а бачиш: стійкість. хмари, як обличчя, що виражає все, а це величне, здавалось би все має бути байдужим до тебе, та ні, хмари, лиш над тобою панують, лише для тебе ця вистава. й цей достобіса великий спектр, вони сміються, бояться, плачуть, намагаються, сердяться! та для тебе вони стоять й поки ти, дурна та несвідома, не подивишся на дерева, то не будеш бачити цю брехню. а як подивишся – сміх крізь страх, великий страх знахідки на кшталт розуміння свого єства на кораблі на океані, й ти лякаєшся, що небезпека така висока й така близька. а хмари після погляду до дерев, стають як мурахи поміж травинням, що також є несприйнятними допоки не нарахуєш трьох майтрів ходіння. й ти помічаєш більше і більше і більше і розумієш, що більше не побачиш та їх так багато, що шкодуєш своє вміння сприймати. вони все йдуть малі та турботні у всі боки і в розтіч і одночасно і зупиняються аби подивитись навколо та масштаб лякає тебе й лякає твої вуха й вони самі без твоїх маленьких ручок затуляються й голова через це шалено паморочиться. а хмари сунуть й сунуть й нітрохи не схожі ні на що й навіть на тих мурашок. бо сунуть шалено швидко й повільно та статично змінюються.
як легко тебе задобрити, навіть не задобривши твої нужди у спілкуванні, фізичній праці та їжі, дай розваги та буде щастя! музика несе тебе, повітря тихо лоскоче твої руки від плечей до ліктів, найчутливіша смужка, завжди тебе знаходять! гхаа – ось що примусово роблять твої легені поки ти необережно різко та щасливо вигинаєшся аби підлаштуватись під потоки енерії що лине й не вміщається у тілі, визирає з нього, покидає тебе й танцює, підіймається, лишаючи тебе унизу й ти раптово відчуваєш все своє тіло й голод. величний голод, сльози за тим щастям що прийде до мене зі шматками поживи й запиті молокооом. все це згодом звісноньки, та музика знов не полишає тебе й приходить до тебе, використаної та кинутої, піднімає тебе й пронизує блаженством шию та плечі! й ти вібруєш й ти вигинаєшся й стогін хвилює тепер руки й ноги що були надто далеко від грудини, та тепер усе відчує життя. відвертий ґвалт й лишає він мене знову, тільки ще більш безсилою. вирішуєш що це все брехня, підхоплюєшся й тепло знову народжується й повітря навколо тіла ще більш шаленіє бо нечуване в його світі різноманіття. доста! вирішуєш так та біжиш як народжене лоша готувати найсмачнішу яєшню у світі, бо все у цій миті найкраще та перевершує все, що було.