День перший. Світло.

Катруся з самого дитинства страшенно боялась темряви. До сліз, до істерик, до нервових зривів (тут вже більше про її батьків), і ніхто нічого не міг з цим зробити. Хоча, скорше, просто не хотів: це ж дитина. Переросте, переплаче, заспокоїться. Просто треба не звертати уваги, не жаліти зайвий раз, та й перебіситься. Всі діти чогось бояться, але вони ж якось з цим справляються?

Попри всі прохання, батьки забороняли вмикати світло в коридорі на ніч, навіть нічник не стали купляти, бо то ж все гроші, то все електроенергію тягне. І Катерина мусила з цим жити і справлятися самостійно — одна маленька дівчина проти цілого світу монстрів та небезпек, що крилися саме в її маленькій кімнатці. Маленьке янголятко вдень, а вночі — лицарка, яка тримала оборону проти мільйонів та мільярдів ворогів. Абсолютно самостійно і жахливо самотньо.

До певного часу.

Катерина по цей день вважає, що хтось десь там в один момент подумав, що в цю неймовірну казку про добро та зло треба додати ще одну персонажку та, звичайно, любовну лінію. Яка ж то велика історія без великого кохання? Не буває таких.

Маруся була справді чарівною дівчиною, яка ідеально вписувалась в казку, яка існувала, по суті, лише у Катерини в голові. Можливо, це й стало причиною всіх їхніх почуттів одна до одної — подібне притягує подібне, казкове лине до казкового.

Завдяки Марії лицарка Катруся змогла протистояти своєму двадцятирічному страху перед темрявою. Вона рятувала свою кохану просто доторком своїм, ласкавим шепотом та тими чарівними словами, яких завжди так не вистачало:

– Все добре, я поряд. Я кохаю тебе. Хочеш, увімкнемо світло?

У Марусі був дуже чутливий сон, вона просиналась з першим сонячним променем, але в ночі, коли між добром та злом в їхній кімнаті проходили особливо запеклі бої, вони вмикали світло в коридорі і спали в міцних обіймах одна одної.

І здавалося, що скоро перемога. Але, як часто це буває, зло до останнього тримає туз в рукаві. І темрява затягла Катерину до себе в той момент, коли вона назавжди втратила зір. Певно, все ж таки добро перемагає тільки в дитячих казочках. Так її вчили батьки, так їй показало життя.

***

За вікном співали пташки — значить, вже ранок. Задзенчали ключі і двері тихенько відкрилися. Маруся повернулась з нічної зміни.

Шурхіт одягу і клацання вмикача. Легкі кроки, ліжко, що прогинається поряд, дихання на обличчі та теплий доторк губ до щоки.

– Доброго ранку, сонечко, – чути посмішку.

Катерина стискає руку Марусі в своїй і тихенько питає:

– Ти залишала світло в коридорі?

– Так.

Катерина не знає чому, але вона плаче.

Їхня боротьба зі злом триває.