To understand (Зрозуміти)

Під час їхньої невеличкої розмови Ізуку помітив дещо, але промовчав. Зрештою, краще не дратувати лева, коли ти застряг з ним в одній клітці. І все ж… те, що казав Шигаракі зачепило його.

 

Але чому?

 

Це були просто слова лиходія. Божевільного, який бажав знищити все, що його дратує. Дорослої дитини, метою якої було вбити Всемогутнього, Символ Миру.

 

Це були слова когось, кого герої не встигли врятувати.

 

(Вони не прийшли. Вони не врятували його. Чи він неправий, ненавидячи їх? Неправий, ненавидячи людей, які залишили його помирати…)

 

Ізуку з’єднує крапки, деталі, які весь час були на очах (Чому вони не бачили? Або бачили, і їм було байдуже, як завджи—), і йому не подобається те, що він отримує. І, можливо… просто, можливо, Шигаракі не єдиний, хто усвідомлює кілька нових речей в цей день. 

 

Або: їхня розмова йде трохи інакше, і Мідорія проводить набагато більше паралелей, ніж йому хотілося б.

 

Оригінальна робота: https://archiveofourown.org/works/38203129/chapters/95444899

 

***

 

Відносини: Мідорія Ізуку & Шигаракі Томура, Мідорія Ізуку & Айзава Шоута (Гумкоголовий), Мідорія Ізуку & Ягі Тошинорі (Всемогутній), Мідорія Ізуку & Клас 1-А, Мідорія Ізуку & Ліга Лиходіїв.

Персонажі: Мідорія Ізуку, Шигаракі Томура (Шимура Тенко), Урарака Очако, Айзава Шоута (Гумкоголовий), Ягі Тошинорі (Всемогутній), Тодорокі Шото, Монома Нейто, Ізумі Коута, Іїда Тенья, Цукаучі Наомаса, Бакуго Кацукі.

Додаткові теги: Усвідомлення, Примхова Дискримінація, Морально Неоднозначний Мідорія Ізуку, Розумний Мідорія Ізуку, Мідорії Ізуку Потрібні Обійми.

Коментар автора: можна читати як ШигаДеку, можна читати не як ШигаДеку, можете інтерпритувати їхні стосунки як забажаєте. Мені просто подобається їх схожість та контраст. Я балакав зі своїми друзями про них весь останній тиждень, і цей фік є результатом моєї маленької одержимості.

 

***

 

Останнім часом Деку поводився трохи… не так. Не те щоб це погано вплинуло на його оцінки! Іїда б прочитав йому цілу лекцію, якби він просто подумав про те, щоб нехтувати школою. Він міг би навіть втягнути в це Тодорокі-куна та Цу-чан для повної міри (або вони б самі підійшли до нього). Є щось у їхній відвертості, що куди яскравіше передає розчарування, ніж розмахуючи руки Іїди. А після промови, вони запропонували б йому всю можливу допомогу, або принаймні всю, яку готовий прийняти Деку.

Але Урарака відволіклась.

Її хвилює те, що він став краще. Мовляв, у сенсі він-наразі-вищий-за-Яомомо-в-класному-рейтингу-тобто-на-першому-місці краще. Що саме по собі, напевно, добре, і якщо спитати, будь-хто відповість «він просто доклав більше зусиль!». Але Деку і так робив усе можливе, перебуваючи на 4-му місці трохи нижче Бакуго, а тепер за два тижні підскочив на вершину. Не те щоб там спочатку була якась сильна прогалина, він відставав на десяті частки. Тож, мабуть, він просто набрав максимальні оцінки з усіх предметів, щоб так швидко підняти середній бал.

Вона розуміла, що «виходьте за свої межі» і все таке, але вона не може не хвилюватись, що в його поведінці є щось більше ніж шкільний девіз.

Деку використовував Плюс Ультра буквально у всьому, до такого ступеня, що Всемогутній повинен би почуватись приниженим! Вона бачила, як він тренувався наполегливіше, ніж навіть Бакуго. Він заслужив кілька покарань від Дівчинки Відновлення за розтягування м’язів та переломи кісток після кожного уроку героїки. Також він майже завжди приносить принаймні по два своїх зошити на обід і не відриває від них очей, зупиняючи бурмотіння лише, щоб засунути шматок рису в рот. Він взагалі не приєднується до їх розмов під час перерв.

Але саме те, що сталося після Інциденту, насправді змушує її вірити, що це ніяк не пов’язано з девізом, чи настроєм, чи будь-яким іншим виправданням, які продовжують вигадувати її однокласники.

(Це лише другий раз, коли вона бачила, щоб він плакав так. Переповнений емоціями настільки, що неможливо їх вгамувати-)

Тож, справедливо зазначити, тепер весь клас погоджується, що їхнього сонячного-хлопчика щось турбує.

Однак наразі вони не можуть нічого вдіяти, у них є лише припущення та здогадки. А намагатися переконати Деку дозволити їм допомогти, це так само ефективно, як пластиковою виделкою висмикувати гвинт з дерева. Тому поки що вона просто сиділа за своїм столом і думала про те, наскільки безкорисним другом зараз почувається, неспроможною якось полегшити чи розділити його тягар. Вона може тільки дивитись, як Деку знову пестить свою шию, а його очі затуманені від сотень думок, вміст яких їй так хотілося б знати.

Ще одне питання виникає в її голові, коли Айзава-сенсей заходить до класу, кидаючи погляд на Деку, і починає урок з довгої промови про їхній літній табір.

Про що саме говорили Деку і Шигаракі того дня?

Все, що вона бачила, це наслідки. Деку відмовлявся розповідати будь-що про їхню розмову. Але з якоїсь причини (можливо спостережливість або проста інтуїція) вона впевнена, що його сльози, коли Шигаракі пішов, були якимись… іншими.

Для того, хто плаче так часто, як і посміхається, у нього завжди є причина реагувати саме так, як він реагує. Наскільки б маленькою чи незначною ця причина не здавалась для інших.

Отже… Чому в той момент здавалося, що він скорбує?

Про що він міг скорбувати?

***

— Мідорія, залишся. Решта можете йти на обід.

Згаданий підліток здригнувся, чим викликав кілька стурбованих поглядів від друзів. Вони підійшли ближче до нього й запитали, чи слід їм почекати біля класу, поки він говорить з сенсеєм. Шоута помітив, що Урарака полегшено зітхнула, що підтверджувало його підозри. Можливо, сам хлопець не хотів, але його друзі бажали, щоб він поговорив, якщо не з ними, то хоча б зі своїм класним керівником про очевидну проблему.

Дуже очевидну, кричущу, підсвічену неоновими вивісками проблему.

Шоута не знає, як Мідорія постійно відкладає цю розмову, оскільки вже навіть пустоголовий Символ Миру помітив, що щось не так. Хлопець якимось чином постійно уникає діалогу один на один, що змусило Шоуту навмисно затримати його після уроку. Втомлений учитель знає, що дитина не любить (не ненавидить, але це до біса близько), коли його заганяють в кут. Але також він знає, що напруга в класі стає дедалі більшою і її необхідно розвіяти, перш ніж вона вибухне і порушить динаміку серед учнів.

Отже, ось він віч-на-віч з дитиною, яка намагається дивитись куди завгодно, окрім Шоути.

Хлопчик був мовчазний, як миша, і блідий, як привид. Від його яскравості й ентузіазму залишилась тільки крихка оболонка, навіть якщо успіхи в класі вказують на протилежне.

— Ти вигориш до закінчення першого року, якщо продовжиш в такому темпі.

Після цих слів Мідорія знову здригається.

Чудова робота, Шоута. Ось чому зазвичай з дітьми спілкується Хізаші.

Стримуючи зітхання, він підходить до одного зі стільців в першому ряду й сідає, жестом показуючи дитині зайняти місце поруч.

— Отож… — Шоута відхилився назад, щоб зробити запитання менш загрозливим, ніж це сприймає Мідорія. — Це тому, що Всемогутній тисне на тебе?

— Я- Що? — Питання було наскільки несподіваним, що змусило його нарешті взяти себе в руки. Значить він очікував чогось іншого. — Н-ні? Всемогутній не казав нічого особливого.

— Тоді причина в ненависті до себе чи в почутті власної нікчемності?

— Н-ні, ну, не те щоб…

— Ти відчуваєш потребу швидко покращитись? У тебе ще є понад два роки, до того як ти станеш профі.

— Ні! Тобто, так, але не зовсім, я… Сенсей, чому ви питаєте мене про це?

Замість відповіді Шоута спостерігає за Проблемною дитиною. Хлопець, який для того, хто має потужну «героїчну» примху, занадто невпевнений і сором’язливий. (Наляканий, підказує його розум. Але в цьому немає сенсу. Ірраціонально боятись, коли в тебе є така сила). Риси, які він бачив лише в людях з найнижчих рівнів суспільств, чомусь присутні в поведінці Мідорії. В поведінці того, кого точно все життя нахвалювали, за те що він має таку неймовірну примху.

Так звідки все це?

Проблемна дитина — це справедливо зароблене прізвисько, і ніхто не може з цим сперечатись.

— Бо якби я тебе запитав що сталось, ти б не відповів. А якщо відповів, то запевняв би, що з тобою все гаразд, а це брехня, і що незабаром ти почуватимешся краще, ігноруючи те що вже минуло два тижні, а ситуація тільки погіршується.

Мідорія пробурмотів щось собі під ніс, і якби тут був не Шоута, то слова залишилися б непоміченими.

— …Не те щоб ви могли зрозуміти.

Але Шоута був досвідченим підпільним героєм.

— Чого я не можу зрозуміти?

Ось воно.

Мідорія почав стукати пальцями по столу. Ритмічні рухи зазвичай допомагають заспокоїтись. Нервувати — це нормально. Також нормально відчувати деякий рівень страху та поваги до авторитетної особи, героя чи ще когось. Але такий рівень? Спочатку Шоута вважав, що справа в новому середовищі та купі незнайомих людей (Бакуго наврядчи можна враховувати за друга або близького знайомого). Але зараз вже минули місяці, наповнені різними подіями, і не було майже ніякого прогресу.

Мідорія все ще був… Мідорією.

Може він справді не розуміє його. Незвичайний, ірраціональний, поза його компетенцією, так би мовити.

Однак він не повинен робити висновки лише на основі кількох припущень.

— Просто… — зітхнув Мідорія. Його плечі опустилися, наче на нього давить тягар, який він несе самотужки. Тягар, який він наполегливо продовжує нести самотужки. — Сенсей, в чому відповідальність героїв?

Шоута повільно кліпнув очима.

…Що?

— Ти сумніваєшся щодо вибору професії? — Його оцінки в школі говорять інакше. — В середині навчального року…

— Будь ласка, просто дайте відповідь, Айзава-сенсей.

Ох, як швидко змінились ролі на допиті. Але якщо врешті-решт це допоможе йому отримати власні відповіді…

— Герої відповідальні за безпеку та благополуччя цивільних, особливо під час стихійних лих і нападів лиходіїв. В їх пріоритеті підтримка миру та придушення будь-яких порушень, аби не постраждали невинні.

— А як же люди?

Це змусило Шоуту знову кліпнути та зупинити промову.

До чого він веде?

Пауза виявилась занадто довгою для дитини.

— Сенсей, ми навчаємося бути героями, людьми, уповноваженими використовувати свої примхи для захисту інших. Люди покладаються на героїв. Люди покладаються на інших людей. Але чому коли ми замінюємо слово «люди» на «герої», «лиходії», «цивільні», контекст змінюється? Я не розумію, сенсей. Всемогутнього підносять на п’єдестал, героїв в цілому підносять на п’єдестал, і тоді вони… більше не люди? Я… я не розумію чому. Сенсей, ви кажете, що герої відповідальні за безпеку інших, але чому суспільство обертається навколо них? Чому суспільство покладається на них у всьому, навіть за межами безпеки? Я розумію, що героїв обожнюють і вони є псевдознаменитостями, але тоді… тьфу, я просто, це так…

— Мідорія.

— Чому ви називаєте їх невинними?!—

— Мідорія, ти плачеш.

І він плакав. Безладні сльози, повні розчарування, текли по його червоним щокам. Зараз він не був сонячним-хлопчиком 1-А класу. Він не був тим стажером, який допоміг затримати вбивцю героїв Стейна. Він не був тим учнем, який обійшов Всемогутнього на бойовому іспиті.

Прямо зараз перед Шоутою сидить заплутаний хлопець, який побачив темні відтінки геройського суспільства, і тепер витирає сльози рукавами своєї шкільної форми.

У нього були сумніви, що дитина мала на увазі під «називаєте невинними».

Тим не менш, тепер Шоута розумів. Тепер він знав причину, чому Мідорія працював до мозку кісток, з наполегливістю, більшою ніж у Бакуго, і впертістю, непохитнішою ніж в Іїди.

Це був тиск і очікування, які покладали на героїв, а отже, і на учнів-героїв. Це був тягар невинних життів на твоїх плечах, кожна втрата з яких відчувалася, як твоя особиста невдача. Це відчуття він знав дуже добре. Сам Всемогутній був їхнім вчителем з героїки, так званим взірцем героїзму, що спостерігав як вони поступово перетворюються на справжніх професіоналів. Тому реальність, мабуть, занадто сильно вдарила його, коли рожеві окуляри були нарешті зняті.

Принаймні, так він відповів Мідорії, сподіваючись підтвердити свої висновки.

Але варто сказати, що його очікування далеко не завжди виправдовуються.

І цим Мідорія лише доводить своє прізвисько Проблемної дитини.

— …Я знав, що ви не зрозумієте. Ви не могли зрозуміти.

Все ще повний розчарування, зі сльозами на очах, Мідорія підвівся. Шоута залишився на місці збентежений щодо того, що саме він неправильно зрозумів, коли дитина покинула клас. З-за дверей можна було почути стурбовані питання, очевидно, від його друзів, та кілька погроз смерті у сторону Шоути, які могли б легко конкурувати з Бакуго.

Втомлений вчитель тільки й міг дивитись на двері, вперше за довгий час відчуваючи, що щось дуже важливе пройшло повз нього.

Ірраціональність була поза межами його компетентності. А тепер, безперечно, там було і все, що стосується Мідорії та нього самого.

Коментар автора:

Чесно кажучи, у мене багато претензій до канону, але якщо я зараз почну балакати, то в мене не залишиться місця для сьогоднішньої теми. Мідорія та Шигаракі.

Обидва вони постраждали від суспільства, якому, в той чи інший спосіб, допоміг сформуватись Всемогутній. У передісторії Шигаракі ми бачили, що йому ніхто з перехожих не став допомагати, тому що «він був відповідальністю героїв», ігноруючи їх особисту відповідальність як людей. Щодо Мідорії? Він зазнав жорстоких знущань та ізоляції серед однолітків, і за що? За те що був безпримхливим? За щось, що він взагалі був не здатен контролювати? І до чого тут Всемогутній, спитаєте ви.

Його упор на примху та силу.

Звичайно, цього не казали напряму, але це можна побачити навіть у перших розділах манги. Наприклад коли він сказав не «Ти можеш бути героєм з примхою», а натомість «Ти можеш бути героєм з МОЄЮ примхою»

(По факту, навіть саме його «ти можеш бути героєм», це така егоцентрична хрінь. Він уже сказав, що Мідорія має якості героя, але звісно йому необхідна примха Всемогутнього, щоб насправді стати «героєм, як він». Мідорія по факту ніколи не казав, що хоче бути найкращим героєм, це все Бакуго, а пізніше і Всемогутній. Сам Мідорія просто хотів рятувати людей.)

Повертаючись до теми, оскільки Всемогутній надає таке велике значення примхам і силі цих примх, то що значить, коли у вас немає такої? Що ти безкорисний. Жалюгідний. Марний. Виняток.

І навіть без цього, чому інші люди не допомогли Мідорії? Тому, що у людей немає почуття відповідальності. Якщо вони цивільні — вони глядачі, які просто спостерігають, фотографують, підбадьорюють і хвалять інших. Герої — ті, хто щось робить. Герої — ті, хто рятує. Але якщо безпека інших це відповідальність героїв? Тоді в чому відповідальність людей?

У будь-якому випадку, більше роздумів на цю тему буде у наступних розділах: DD

***

 

Коментар перекладача:

У нашому законодавстві чітко сказано, що люди будуть нести відповідальність за свої дії, АБО свою бездіяльність. І навіть у нас не всі розуміють це, а у геройському ж світі ця проблема гіперболізована. Оскільки навіщо щось робити, якщо зараз прийде герой і все зробить за вас.

Насправді я щиро ненавиджу канон за те, що вони створили ідеальні умови, щоб висвітити проблеми нашого суспільства, але закрили на це очі заради стандартних піу пау скидищ. Я не кажу що «Моя геройська академія» погане аніме/манга, ні, зовсім ні, воно чудово справляється з обраним шляхом. Але кожний раз коли я згадую який потенціал вони проґавили, мені хочеться кричати.

Дякую всім за читання!! Другий розділ буде викладено доволі скоро.