8 глава

     Голова тяжко боліла. Йоріко важко було розплющити очі. Відкрив одне око, примружила інше, поки те не звикне. Біла стеля, не дивлячись на загальний стандарт простих квартир, виникало передчуття, що вона не вдома. Нарешті здужав розплющити друге око повернулась.

     По праву руку сиділа Лія. Дівчина схвильовано спостерігала.

— Пані Йоріко, тримай воду, — каже вона, відкрив пляшку та налив у склянку. 

    Казеширо машинально підняла склянку з водою. ЇЇ руку перехопила Лія.

— Зачекай, братик Момотаро сказав щоб ти обов’язково випила таблетки від похмілля, — Ляньхуа хоч і маленька, але овила з якоюсь рішучістю. Відповідально же ставилась до слів Хачімії. 

      Під наглядом Лії випила таблетку, додатково ще випила води. Відставив склянку, схопилась за голову. 

“Який жах? Я у нього вдома… — в свідомості вимальовувався образ чоловіка, який поправив окуляри і уважно дивився на неї в одні із розмов до цього. — Яка ганьба, так перебрала з алкоголем, що звернулась за допомогою до нього…” 

      Дівчина сварила себе, але з сором подумала і ледь прослідкувала що більше болі ніж в голові та нудоти — не було. 

“Треба обережно перепитати, але наче він не скористався цим…” — зітхнула з полегшення.

— Пані Йоріко, тобі вже краще? — поцікавилась Лія.

— Т-так, – намагається опанувати себе. Хоча єдине що викликало посмішку -відчуття сили, бо нарешті спала як вбита. 

— Тоді тобі необхідно прийняти душ і поснідати, Братик Момотаро попіклувався за це, і ось сказав одягти, — зауважила Ляньхуа. 

     Йоріко помасувала віскі які досі гуділи. Цей чоловік не переставав дивувати. За допомогою Ліхуа знайшла сили в собі прийняти теплий душ. А ще необхідно стільки всього зробити. Без тих самих робочих дзвінків не обідеться. 

“Я дійсно тону в його шмоті”, — подумала Казеширо, розглядаючи своє відображення в дзеркалі поки паличкою фіксувала китайську гульку. Через зріст та статуру його футболка сиділа майже як туніка. 

      Трохи розігрів собі і Ляньхуа їжі, яку турботливо залишив Момотаро ще більше дивувалась. Настільки смачно, що якби запропонував добавки – вона залюбки погодилась. 

— До речі, як думаєш, Хачімія-сан, зрадіє якщо ми зустрінемо його з вечерею? — Пропонує Йоріко, коли дійшла до миття посуду.

     Лія високо задрала голову, наче шука відповідь десь на стелі. 

— Думаю. так, — погодилась дівчинка, та яскраво посміхнулась. 

***

    Момотаро відчинив двері. Доносився смачний аромат.

“М? Приємно пахне… Нагадує вечерю. за часом так точно” 

Йоріко стала у вітальні, підперла дверний косяк.

— Добрий вечір, Хачімія-сан, вечеря чекає, якраз доготували, – спокійно мовила та. 

    Момотаро здивовано подивився услід Йоріко. Таке неймовірне відчуття. Не міг підібрати пояснень, немов не перший раз у нього вдома. 

    Зачинив за собою двері, перезувся в домашні капці та пройшов за стіл. Їжа ще була гарячею. Від пару чи від хвилювання, відчував як загорілись щоки. 

— Сподіваюсь ти себе почуваєш краще, Казеширо-чан? — поцікавився Момотаро.

— Е-е… — задумливо протягнула жінка. — Так дякую, — щоки її помітно порум’яніли. 

     Йоріко виглядала менш стомленою, помітно що змила макіяж. 

     Вечеря виявилось смачною. Навіть краще, ніж у вечір знайомства, наче вкладе щось цінніше простої навички та смаку. 

— А принцеса ельфів не з білими руками, — іронізує чоловік та робить ковток гарячого, терпкого чаю. 

— Знову твої жартики, ха-ха, вигаданих прізвиськ, — фиркнула Йоріко, проте не змогла приховати те, як сильно почервоніли щоки. 

— Напевно складно розмовляти не з підлеглими із королівства, Пані — продовжив Момотаро.

     Жінка ще дужче почервоніла, наву щоки та губи та нахмурив брови. Виглядало і мило і одночасно так кумедно. 

***

    Після ситної вечері,Момотаро мив посуд, а Йоріко щось вголос для Ляньхуа читала.
“Це нісенітниця, але відчуваю, наче вона тут жила весь час. Не знаю, навіть не просто жила.. – Момотаро похитав головою. – Таке враження, наче я вже з нею тривалий час зустрічаюсь”, – чоловік сам не міг повірити в такі думки. 

— Слухай, Хачімія-сан, як день пройшов? — питає Йоріко, стоя за спиною.

— Як мінімум без прикрих випадків, але непогано, — чоловік знизав плечима. Не хотілось занурюватись та пояснювати тонкощі власної роботи. —А твій як проходив? Бачу мала тобі допомогла, і тобі помітно краще, – відклав посуд та схопив рушника. Момотаро розвернувся до жінки і став витирати мокрі руки. 

— А..так… Прийшлось прото бути на зв’язку, — Казеширо помітно зніяковіла. — Слухай, а я випадкова там?… — зробила паузу, щоки знову почали червоніти. — Ну, не приставала.. Я просто коли п’янію … Стаю більш тактильною, — обережно говорила жінка.

—  Нічого страшного не сталось, я не дозволив собі більш, ніж забезпечити твій комфорт, — відповів Момотаро. Але так і не міг зізнатись в деталях які і пов’язані з діями Йоріко. 

      Казеширо зітхнула з полегшенням та посміхнулась. Так стало спокійно від її погляду. 

“Дійсно… Як би не деякі обставини, хотів би зустріти її, але…” — чоловік подивився у вікно. Не час для подібних егоїстичних думок.