Стара канапа

Робота для Осіннього Фікрайтерського З’їзду

Ключ: Безсонна ніч

Події відбуваються після закінчення оригінального фільму

Ще одна безсонна ніч. Ньютон крутився на своєму маленькому ліжку, доки не влігся на спині. Тепер кількість спогадів кайдзю збільшилася, як і їхній вплив, так на додачу з’явилися і спогади Германна. Це тривожило його найменше, але спати все одно не давало. Він знав, що Готтліб також не спить. Він відчував це. Вони не говорили нормально після дрифта, хоча варто було. Бажання обговорити все, що відбувається у Ньюта в голові, постійно росло, але підти прямо до Готтліба в кімнату отак посеред ночі совість не дозволяла.

Подібні ночі тривали і через них Ньют не знав, що робити зі своїм життям далі. Всі ці не його думки заважали раціонально мислити, а часу залишалось зовсім мало. Четверта година ранку, а голова розривається. Вночі вони наче загострювалися і спроби заснути можна було покинути. Ґейзлер вирішив пройтися до лабораторії. Лежання все одно не допомагає.

На маленькому пошарпаному дивані Гейзлер знайшов Готтліба. Ньютон відверто здивувався такому не тільки тому, що зараз ніч, а ще тому, що Германн ненавидів цей диван. Він завжди грозився Ґейзлеру що викине його. Ньют намагався підійти тихо, аби не налякати чи то розбудити чоловіка.

– Ньютоне, я почув як ти тільки зайшов сюди. Не обов’язково скрадатися, – строгий втомлений голос перетнув усю лабораторію.
Ґейзлер розслабився і, спокійно дійшовши до свого дивану, сів поряд. У цей момент повіки Готтліба важко піднялися, як і сам чоловік.
– Вибач, що зайняв твій диван, я вже мабуть піду…
– Ні, залишайся! – Ньют трохи підвисив голос. Він не хотів залишатися сам. – Звісно, якщо хочеш..

Германн глянув на нього стривожено та збентежено, але все одно сів на канапу.

– Ньютоне, тебе мучають кошмари?– він спитав швидко та невпевнено.
– Так. Того я і тут. Ти.?
– Так, – прозвучало коротко і змучено.

— Ньютоне, ‘вони’ сняться мені. Їхні спогади, прекурсори, колективний розум…
— Особливо коли сам у темній малій кімнаті, але відчуваєш, наче хтось спостерігає і не може лишити у спокої, і тоді серце скручується і намагається вистрибнути з грудей, а ти нічого не може зробити. Тоді їхні думки крутяться у такому божевільному темпі, що мозок закипає і здається наче я зникаю, мене там більше нема, доки не вспливе випадкова картинка власних спогадів, що змусить вернутися до тями із страшним головним болем, — Ньюта почало трохи трясти від власних слів.

Погляд Германна став ще більш збентеженим, коли він спостерігав за Ньютом у такому стані. Ґейзлер помітив цей погляд.
— Щось я розпатякався, хех, мабуть не варто було, — він зчепив долоні в кулак та перебирав пальці, як робив завжди.
— Гей, все нормально, — Германн досить впевнено поклав свою руку на лівої руки Ньюта. Той здригнувся, скоріше від факту, що сам Готтліб добровільно торкнувся його, ніж від неочікуваності.
Здивований погляд Ньюта змусив Германна знітитися і прибрати руку.

Настала незрозуміла мовчанка. Ніхто не наважувався порушити інтимну атмосферу, яка утворилася. Ньют вже заспокоївся і помітив як у цей момент думки притихли і залишилося лише їх двоє.

Ньютон піддвинув свою руку настільки близько до Германна настільки міг. Лише б той її помітив. А він помітив. Глянувши на Ґейзлера, Готтліб остаточно впевнився у діях. Він міцно стиснув пальці Ньюта, погладжуючи великим мізинець, і спокійно видихнув. Його думки у цей момент також притихли.  Зараз було лише двоє чоловіків на старій канапі, які хотіли спокою.