Джульєтта

   Робота до “Поттер музичний”

Пісня Джульєтта – Океан Ельзи.

Дуже рекомендую слухати її, коли читаєте.

Він ненавидить історію про Ромео і Джульєтту.

До війни, до цього жахіття та хаосу, коли ще у них був час, Герміона читала свою улюблену п’єсу Шекспіра. Драко лише сміявся з неї, що їй подобається історія про двох ідіотів, які загинули через “кохання”, коли знали одне одного лише трохи більше чотирьох днів. Ґрейнджер вважала це прекрасним та трагічним коханням. Казала, що це нагадує їй їх самих. Вона, маґлороджена, – Капулетті, а він, чистокровний, – Монтеккі.

Дивлячись на сірий зимовий пейзаж за вікном своєї кімнати, Мелфой згадував:

Кімната на вимогу, розпалений камін, у якому тріщить вишневе дерево, заповнюючи своїм запахом приміщення. Дівоче тіло у його руках, вона притискається до нього голими грудьми. Драко проходить пальцями шлях по її хребту; подушечки ковзають сідницями, а долоні їх стискають. 

    – Драко, я втомлена, – тихо промовила задоволена Герміона. 

    – Я теж, Ґрейнджер. 

    – Тоді перестань.

    – Я нічого не роблю. 

    Герміона вже хотіла заперечити, але Мелфой її перервав:

    – Герміоно, зачитай мені щось. 

    – Наприклад? 

    – Можеш “Ромео і Джульєтта”, там здається небагато залишилось до кінця. Байдуже, я просто люблю засинати під твій голос. 

    – Гаразд, – видихнула вона. – Акціо, Шекспір.

    Драко вже починав засинати, коли ж нарешті почув останні рядки: 

      Похмурий мир світанок ллє зі сходу.

      Від смутку сонце чо́ла не зведе.

      Йдіть, обміркуйте цю сумну пригоду.

      Тим проститься, а інших кара жде.

      Не знав бо світ сумнішої планети

      понад судьбу Ромео і Джульєтти. 

    – Герміоно, – почав він. 

    – Так? 

    – Ти справді порівнювала нас із цими ідіотами? 

    – Драко! – обурилась дівчина. – Вони не ідіоти, а просто закохані. 

    – Звісно, закохані ідіоти. 

    – Ох, Драко… 

    На кілька хвилин запала тиша. 

    – Ґрейнджер, ти віриш у таке кохання? 

    – Кажуть, що любов уже не та. Проте, так, я вірю у таке кохання, бо сама його відчуваю. До тебе. 

    – Ти б померла заради кохання до мене? 

    – Так, – тихо видихнула відьма. 

    – Знай, моя Джульєтто, я готовий на все заради свого кохання до тебе. 

    – Не треба вмирати. Світ та людей ще можна змінити. Ми не у чотирнадцятому столітті. 

“Побути я міг би коло тебе, побути і відчути, як рятувала ти”, – думав Драко, вдивляючись у вечірнє небо, на якому не видно жодної зорі, яка б нагадувала йому про неї. – “Від цілої планети, а часом і від себе, так хочеться втекти.”

– Напевно б ти могла. Змінити нас могла. Якби була ще жива. Я не забуваю тебе, моя Джульєтто, не забуду ніколи. Я краще загину, виконуючи свою помсту за втрачене кохання, – прошепотів у пустку кімнати.

– Драко, – пролунав власний голос з-за дверей.

– Йду, батьку, – відповів син та приготував маску Смертежера.