Чорна троянда для тирана

Наша історія розпочинається у королівстві що носило величну назву Людерн. Це королівство так званого – вітру. Ні, розпочнем з того що у світі було чотири королівства, кожне із яких мало короля того, який несе магію одної із чотирьох стихій. Таким чином, Людерн – вітер, Станіс – земля, Форет- вогонь та Калін – вода.

І так, у королівстві Людерн, у короля Ітана II та його дружини королеви Ларіс, було двоє дітей, старший наслідний принц Ферес, та менша принцесса Роксана.
Одного сонячного ранку, Роксана відкрила очі від яскравого сонячного проміння, це була її покоївка Лідія, вона як і кожного ранку відкрила вікно та звязала занавіски, поставила букет свіжих квітів, та миску із водою для вмивання. Лідія – ще з самого дитинства із Роксаною, одного разу маленька принцесса зустріла її біля старого храму, і попросила щоб тато дозволив їй забрати цю дівчинку, це був єдиний його так званий “подарунок” для своєї дочки. З того моменту, Лідія була єдиною у всьому королівстві людиною, яка ставилась до Роксани з добротою. Роксана також її любила. Умившивсь холодною водою, під запах свіжих квітів та цвіркотіння пташок, Роксана почала збиратись на сніданок. Тісний корсет, який не давав дихати як слід, робив її тонку талію ще тоншою, немов осина, пишна сукня блакитного кольору на білосніжній шкірі, легкий макіяж який підкреслював красу її зелених немов смарагд очей, та красиво заплетене чорне хвилясте волосся із білими квітами, ця процедура яка трішки не подобалась Роксані, в основному ізза корсету, бувала кожного ранку. Вона не любила ходити у місця де збирається вся її родина. Найбільшу увагу завжди приділяли Фересу, так як їх батьки були впевнені що так як він старший син – магія прокинеться саме у ньому. Роксана звикла до такого ставлення, та всеодно було неприємно коли робили вигляд немов її не існувало. Не лише батьки, а й слуги та гості які прибували у замок тимчасово. Ніхто її не замічав. А все тому що основною характеристикою їхнього роду біле мов сніг волосся, та фіолетові наче тільки розцвівші фіалки очі. У цьому жорстокому місці її називали- вороною.
Спустившись із своєї кімнати вниз по довгих мраморних сходах, йшовши по великому коридорі де висіли портрети різних відомих людей, вона дійшла до них, цих величезних дверей, за якими були всі ті які не чекали її, які не любили, та вибору не було, приходиться там бути, слухати всі ті приємні слова які не присвячені їй. Постукавши у двері, їх ніхто не відкрив.
–Хах, ну звісно, на що я мала надіятись- сказала Роксана без яких то емоцій.
Вона відкрила двері, перед її очима був як завжди,  на її погляд сірий великий зал, освітлювала його величезна люстра, з алмазів напевно, по середині стояв великий стіл  за яким сиділи члени королівської сім’ї. Так, вони вже їли не чекаючи на неї.
–Роксана, в мене є для тебе новини. – мовив холодно батько, не відриваючи погляд від своєї тарілки – сідай.
Король Ітан мав не дуже довге волосся, десь по ключиці, які завжди були легко завязані резинкою у хвостик, лише для того щоб не заважали, він був безеемоційним, він не давав особливого значення відносинам із дітьми чи дружиною, лише один із його дітей міг пробудити магію, і так як це мав бути старший із дітей, він рахував Роксану непотрібним сміттям, який не мав з’являтись на цей світ, їй просто не пощастило бути молодшою.
Роксана лиш кивнула, та мовчки сіла за стіл. Навпроти неї сидів її брат, як завжди із гордо піднятою головою та легкою усмішкою, він був копією батька, та мама, яка просто мовчки їла свій сніданок. Королева мала також біле волосся, та блакитні очі, просто так співпало.
– Ферес як наслідний принц завжди буде нести користь, ти – лише тягар – холодно мовив Ітан.
– Так, я знаю тату. – точно таким ж холодним тоном мовила Роксана.
– Тому ми вирішили що ти маєш принести хоч якусь користь, тобі вже вісімнадцять, тому ми хочемо відати тебе заміж. – не повівши і бровою сказав король Ітан
У Роксани все похололо, вона незнала як відреагувати, та все ж таки зібравшись силами вона запитала:
– Хто він?
– Король Ізана Форет, він в молодому віці проявив магію вогню, і зараз у свої 21 вже король, хоч він і відомий як чорний месник, та то лише слухи.
– Зрозуміло.
У Роксани не було що сказати, її сім’я просто вирішила продати її, навіть не так, просто відати лиш би здихатись. Вони б могли вибрати когось похилого віку де вона б мучилась до кінця життя і ртримали за це якийсь завдаток, та вони вирішили зробити все більш жорстоко.
Прийшовши у свою кімнату, Роксана сіла за стіл та почала думати, чи можна якось змінити це все, вона думала про втечу із замку, та тут її бистро піймають, чи можна втекти зразу із карети. З такими важкими думками вона лягла спати. Через кільки днів, Роксана стояла біля карети із Лідією та прощалась із своєю домівкою. Незважаючи на все вона любила свій замок, та сад, в якому вона і веселилась і сумувала. Її навіть не провів ніхто, лише вона, Лідія та конюх який мав завезти їх у королівство Форет. Дорога тривала більше тижня, рицарі Форет проводили карету буквально з наступного дня як виїхали, втекти шансу не було. Змирившись із своєю долею, Роксана думала про те, якою ж буде їх зустріч із майбутнім чоловіком. Можливо закине в темницю, а може одразу заріже мечем.
– Кажуть що король Форет вбив своїх батьків… – тихо, зі страхом у голосі мовила Лідія.
– В будь якому випадку, краще смерть ніж життя із сім’єю, яка ізолювала мене від всіх… життя сповнене заздрості до старшого брата, сильної ненависті батьків до мене.. – відповіла Роксана, задумавшись.
Ось і карета зупинилась, принцесу зустрів дворецький. Це був дідусь похилого віку, він був у чорному костюмі із чорним метеликом під шиєю, мав сиве волосся яке було завязане у хвостик, та окуляри, із роками і зір гірший.
Він із посмішкою допоміг Роксані зійти із карети.
– Доброго дня, принцесо Роксано – поклавши одну руку на живіт, а іншу спустивши вниз мовив Себастьян- мене звати Себастьян, я дворецкий його величності короля Ізани, дозвольте провести Вас у вашу кімнату, ви напевне втомились!
– Буду дуже вдячна – відповіла Роксана спокійним тоном.
Це вперше коли до неї ставляться так же добре як і Лідія. По дорозі в кімнату, Себастьян розповів Роксані, що договір про заручини вже підписаний, тому весілля не буде. Роксану це навіть не здивувало, її батьки робили все, аби швидко здихатись від неї.
– Король Ізана наказав приготувати все щоб вам було комфортно, скоро до вас прийдуть ще декілька покоївок, які розкладуть Ваші речі, та допоможуть розслабитися, впевнений Ви зморились у дорозі. – сказав Себастьян, та пішов по своїх справах.
Зовсім скоро прийшли три покоївки, вони розклали речі по місцях, та допомогли Роксані прийняти ванну із пелюстками червоних троянд. Після чого вона пішла у м’яку постіль, зморена, майже заснувши вона подумала

– Можливо він не такий жорстокий як розповідають?чніть писати…