Атака титанів. summer camp AU. Каталізатор. Розділ 1

Від автора: робота фемслешна, основна лінія – ОЖП/Енні Леонхарт, фоном можливі інші лінії. Приємного читання! 

1. Out of my League (Fitz & The Tantrums)

Батько постійно вирішував за Енні, що їй їсти, що вдягати, чим займатися. Дівчину це неймовірно дратувало, але, коли чоловік заявив, що вона їде до літнього табору – не стала заперечувати. Енні вирішила, що кращої нагоди відпочити від батькової опіки й годі шукати.

Вони з самого ранку вирушили в дорогу. Холод пробирав аж до кісток, Енні зраділа, що тепер її одяг з довгим рукавом не завдав незручностей, а навпаки став у пригоді. Дівчина встромила у вуха навушники й почала слухати музику, роздивляючись у вікно пейзажі, що постійно змінювалися.

Коли вони дісталися місця збору – там вже була купа народу. Діти галасували й бігали між батьками. Підлітки віку Енні, себто 16-17 років, стояли осторонь, дехто з них, хто був більш комунікабельним, знайомився з іншими. Зокрема в око Леонхарт впала дівчина із зібраним у хвостик волоссям, яка запитувала в хлопця з побритою головою, наскільки скоро подадуть обід.

Через півгодини всіх розподілили по загонах. Енні опинилася в найстаршому, першому, а її вожатими стали чоловік невисокого зросту, вираз обличчя якого давав зрозуміти, що доведеться дотримуватися всіх правил у таборі та жіночка в окулярах, котра здавалася надто емоційною, голосно говорила, сміялася, а також запевняла, що їхній відпочинок буде неперевершеним.

«Я не сумніваюся» – саркастично подумала Енні.

Їй уже не сильно тут подобалося. Будівля табору розміщувалася посеред хвойного лісу, але, на диво, інтернет тут можна було зловити. До вух дівчини донеслося, що неподалік є озеро, на яке вони із загоном скоро підуть. Енні внутрішньо стиснулася від однієї лиш думки, що доведеться переодягатися в купальник.

− Хутчіш ставайте парами й слідуйте за мною! – втішно закричала вожата, розмахуючи руками.

Озираючись по сторонах у пошуках пари, Енні пошкодувала, що досі ні з ким не завела розмову. Леонхарт і не хотіла ні з ким дружити, воліла б взагалі не говорити, але вона розуміла, що так не вийде. Нарешті поруч стала дівчина, приблизно одного ж зросту з нею, яка була одягнена в тоненький різнобарвний сарафан, й видно, що мерзла. Хоч на вулиці панувало літо, ранки, як і ночі, огортали прохолодою. Енні подумала, що в її рюкзаку за спиною точно знайдеться бобка.

− Ти не проти стати разом?

«Ти вже й так стоїш, то ж для чого запитувати» – без негативу замислилася Леонхарт.

− Ні.

На цю відповідь дівчина поруч усміхнулася, а Енні краще змогла розглянути її обличчя, обрамлене довгим волоссям. Леонхарт помітила ластовиння на переніссі юнки та зелені очі, які захоплено дивилися у відповідь.

− Я – Аврора Барнс, – дівчина досі всміхалася.

Енні уважно слухала, але мовчала.

− А тебе як звати? – продовжила Аврора.

Видно, що вона намагається звучати впевнено й очікує, що її не проігнорують.

− Енні Леонхарт.

− Приємно познайомитися. Було б непогано, якби ми заселилися в одну кімнату. Як думаєш?

Хоч Енні у своєму звичайному житті припинила спілкування з друзями, та й майже з усіма людьми, окрім батька і вчителів у школі, її не лякали ось такі нові знайомства й розмови. І їй подобалося, що до неї проявляють ініціативу.

− Було б непогано, – повторила слова Аврори Енні.

Нарешті їх почали заводити в будівлю, довго довелося чекати, поки менші зайдуть. На першому поверсі зліва Енні помітила вхід до їдальні, а також сходи нагору.

Кожному загону виділили по поверху. Найстаршому дістався останній, четвертий, де була кімната з великим диваном та телевізором, коли виходиш зі сходів (вожата Ханджі Зої анонсувала перегляд фільмів, що Енні сприйняла позитивно). Так само тут збиралися, щоб разом кудись вирушити.  Ще одне, що дуже імпонувало дівчині – це блочна система в таборі, де на кожних шістьох людей виділялась окрема кімната з туалетом і умивальником та кімната з душем. Останній Леонхарт неймовірно зраділа, адже тепер хвилювання за душ повністю зникло. Енні до цього вже уявляла, як не милася б подовгу або чекала б, щоб піти останньою, якби душова була спільною для всіх.

Енні хотілося жити вдвох з кимось, можливо, навіть з Авророю, з якою вона вже заговорила й відзначила, що та її не дратує (можливо, трохи), проте дівчині дісталася чотиримісна кімната в блоці. У іншій, двомісній, лунали дівчачі голоси, та Леонхарт побоялася зайти познайомитися.

Чотиримісна кімната виявилася невеликою, тут всього-на-всього в ряд стояли ліжка, розділені тумбами, напроти цих ліжок – стіл з чотирма стільцями, справа від дверей була шафа, а з іншої сторони балкон.

На ліжку біля балкону лежав чийсь рюкзак, тому Енні оглядала інші й думала, де краще спати: ближче до шафи чи таки до балкону?

Її роздуми перервав знайомий голос за спиною, який радісно зазначив:

− Ми все ж в одній кімнаті.

Енні повернула голову, щоб краще побачити власницю голосу − Аврору. Дівчина стояла в проході, рукою притримуючи валізу.

− Обираєш ліжко? – схоже, Барнс зрозуміла, що її сусідка не надто полюбляє розмови, тому продовжувала говорити сама, як і раніше. Їй хотілося всупереч усьому подружитися, тому довелося уникати будь–яких думок про своє нав’язування.

− Угу, – Енні ледь кивнула головою.

Аврора походила по кімнаті туди–сюди.

− Добре, найкраще ліжко вже зайняте, – вона вказала на те, що біля вікна.

Енні уважно слідкувала за її словами та рухами.

− Шафа також не найкращий варіант, сумно якось, лежиш і дивишся на неї.

Аврора сіла на наступне ліжко від того, що було зайнятим. Легенько поскакавши на ньому, вона продовжила:

− Думаю, ось це − непогане. Спробуй!

Леонхарт ніяково підійшла й сіла поруч біля дівчини. Ліжко й справді виявилося зручним, проте Енні подумала, що вони всі тут такі й сенсу в цьому експерименті немає.

− Як тобі?

Аврора зазирала прямо у вічі й говорила спокійним тоном, здавалося, що вона завжди знає, що сказати і як саме. Енні подумала, що відрізняється від неї й викликає інші почуття, зовсім протилежні, а якщо точніше, то ніякі. Ну, справді, Енні часто губилася в словах, могла не знати, що правильно буде сказати. Вона думала, що цим може відлякувати, але не дуже й переймалася, а сьогодні, побачивши цю дівчину,замислилася знову.

− Непогано, – лаконічно відповіла Леонхарт.

− Тоді обирай це ліжко, а я займу наступне.

Аврора піднялася – і Енні здивовано окинула її поглядом. Ця дівчина влаштувала цілу виставу, щоб обрати ліжко, а як обрала найкраще, то так просто віддала його їй?