Сьогодні холодно надворі, напевно буде дощ…

Я люблю дощову осінь. Вітер розхитує залишки багряного листя, яке потім збивають важкі сірі краплі, скидаючи на пожовклу травицю, до побратимів. Легкий сум огортає в такі часи мене, я чекаю від дощу до дощу. Два дні підряд його не було…

Ніхто з моєї родини не любить осінь, тільки я. Мама скаржиться на калюжі та бруд, батько проклинає листя, яке треба постійно змітати, а сестра як завжди хворіє. Цей карантин мене вже за… задрав. Не любю сидіти дома, мені тут тісно. Вільним відчуваю себе лише на нашому великому підвіконні, звідки видно багряний лісок. Стічна труба над віконцем злегка пошкоджена, тому коли йдуть дощі, звідти крапають превеликі краплі.

Гаразд, напевно я піду погуляю з собакою, вона вже тягає свій повідок хвилин зо п’ять. Швидко одягнусь і піду до ліску, аби знову забутися. Альма не любить людей, саме тому ми не гуляємо вулицями, передаючи перевагу деревам з облисілою кроною.

Мама сказала, щоб ми не довго там бродили, бо сьогодні дуже холодно надворі. І чомусь у неї є такі підозри, що ще і дощ піде…