Panic Room

Welcome to the…

П’яний регіт на декілька секунд стих. Компанія, що сиділа на підлозі у вітальні, складалася із трьох дівчат та п’яти хлопців. Вони знали один одного не перший рік, але, тим не менш, гра «Я ніколи не» наче відкривала кожного з іншого боку, особливо коли збирались люди, які давно не спілкувались між собою.

— Ну, вибач, Шон, я хотів потопити когось з дівчат, — Стів, невисокий шатен, знизав плечима, — але ж хто знав…

— Слухай, ну я тепер не можу не запитати, — Аманда, дівчина з темним волоссям, тихенько засміялася, — а… Що саме ти вдягнув? Ну, я маю на увазі…

— Та зрозумів я, що ти маєш на увазі, — буркнув брюнет, який наче й не сильно злився на те, що вибув з гри, тому що він завжди був першим, хто випивав усі свої рюмки, — ліфчик і стрінги… І це було на спір, зрозуміло? — п’яний регіт знов заполонив кімнату і, через декілька секунд, Шон приєднався до них, — так, добре. Я програв, тож тепер можете задавати свої питання. Окрім тебе, Амандо, бо ти свій шанс вже використала, — на цю заяву дівчина просто закотила очі.

— Ну, ок, тоді я перший, — Стів усміхнувся, — з ким би з дівчат ти б переспав? Я маю на увазі тих, хто в цій кімнаті. Але ім’я має бути тільки одне.

— І бажано, щоб це було не ім’я моєї сестри, — рудий хлопець, який був наймолодшим у компанії, уважно дивився на відповідаючого, що просто мовчав.

— Ліам, ну… Судячи з усього, — Стів знов почав п’яно сміятися, — а точніше по мовчанню Шона, він хотів назвати її ім’я. Сем, виходить, що ти запала до його серця…

— До серця не факт, а ось нижче могла запасти, — п’яний регіт підтримав хлопець із чорним волоссям, який через секунду отримав копняка від рудої дівчини — ай! Та за що?

— Ви двоє, Стів і Майкл, краще закрийте роти. І не відкривайте їх у цьому домі… Та й взагалі, краще мовчіть, може й будете виглядати розумнішими, — вона голосно фиркнула, — що ж… Моє питання… Ха, найдивніша суміш алкоголю, яку ти пив?

— Віскі, ром, пиво і текіла… В одному келиху, — Шон відповів дуже швидко, при цьому не дивлячись на подругу, — та припини на мене так витріщатися, Ліам, я відчуваю твій погляд!

— А як ще я маю дивитися на людину, яка випила отаку суміш і залишилась живою? — хлопець закотив очі й показово відвернувся від усієї компанії, але йому вистачило одного ляпасу від своєї ж сестри, тож вже через хвилину він знов дивився на друга, — окей моє запитання…

— А от дзуськи, моя черга, — рот Ліаму, буквально, затулила рукою невисока блондинка, — бо ви, як завжди, задаєте якусь дурню, тож… З ким із хлопців, які знаходяться в цій кімнаті, ти би переспав?

На декілька секунд у вітальні повисла тиша й усі дивилися на Хлою, яка спокійно випила свою останню рюмку, і яка щиро не розуміла, чого усі замовкли. Першими від ступору відійшли Аманда і Сем, які просто голосно розсміялися. Ще через декілька секунд «включився» Майкл, а його: «якого біса?» повернуло до реальності інших.

— Так, ну якщо не рахувати себе, — Шон уважно оглянув кожного хлопця, — ну тебе я бачив голим, там нічого цікавого, — Роджер, високий блондин, який до цього лише сміявся, голосно обурився, — твоя сестра мене вб’є, — Ліам закотив очі, коли побачив, що Сем активно захитала головою, — а от ви двоє… А ось тут вже тяжко вибирати. А можна з двома, га?

— Ну, слухай, ще пляшка рому й можемо йти, — Стів потер підборіддя й захитав головою, підтримуючи слова Майкла. Кімната знов наповнилася регітом.

— Так, тепер моє запитання, — Ліам, який припинив сміятися раніше усіх, тут же вирішив захопити увагу, — пісня, яку ти постійно слухаєш?

— От краще б мовчав, — його сестра просто закотила очі, — бо він її зараз включить і більше не виключить, — в підтвердження її слів, Шон дійсно включив на своєму телефоні, що був підключений до колонок, пісню, — серйозно? Panic Room? Вона за сьогодні вже який раз грає, га? Як же вона мене бісить.

— Ти просто не розумієш, — хлопець витримав драматичну паузу, а після випив чергову рюмку з ромом.

— Так, окей, це все весело, але повернемося до сексу й того, хто з ким би переспав, — Роджер уважно подивився на дівчат, — Хлоя, з ким би ти переспала в цій кімнаті?

— Ну ви п’ятеро, — вона обвела пальцем хлопців, — повне лайно і я знаю вас уже років десять, тож з жодним з вас. Отже залишаються Сем та Аманда, але вибачте, тут моє серце забрала Аманда.

— О, сонце, — брюнетка лагідно посміхнулася, — аналогічна ситуація.

— Пф, ясно усе з вами, — Майкл закотив очі, а потім повернувся до Сем, поруч із якою сидів, — Саманто, а з ким би переспала ти?

Welcome to the panic room

— Ой, ніколи не називай мене повним ім’ям, — дівчина скривила обличчя, — мабуть, ні з ким. Вибачайте, але ви, хлопці, не дотягуєте до мого високого смаку, а з дівчатами… Ну, навіть не знаю… Коротше, ні з ким.

— Е, ні, це не відповідь, ось я, наприклад, переспав би із тобою та твоїм братом, не одночасно звичайно, але, ну, ти зрозуміла, — Роджер, який і почав цю розмову, голосно фиркнув, — тож давай колись. Ми тут всі свої. Хто зна, може так хтось пару собі знайде.

— Обов’язково скажу, але після того, як він, — вона вказала на Стіва, — сходить або проблюється, або вип’є чашку чаю, або ще щось, бо дивитися на його зелене обличчя в мене вже просто не має сил. А я поки піду покурю. Якщо в когось є якісь побажання, дійте.

Сем посміхнулася та піднялася на ноги. В її словах не було нічого, окрім правди. Тому вже через секунду Майкл та Ліам повели свого друга до ванної кімнати, а Хлоя пішла робити зелений чай, аби хоч якось полегшити стан того, хто перепив. До неї приєдналися Шон, який встиг пробурмотіти, що розмова завершилась найцікавішому, та Аманда, тому що обидва хотіли трохи протверезіти. У вітальні залишилось двоє людей.

— Раптом що, я на балконі, — дівчина хитнула головою в сторону сходів, — о, і зроби краще музику трохи тихішою. Бо сусіди можуть викликати поліцію.

— Без проблем, — Роджер знизав плечима, взяв у руки телефон і виконав прохання, — як ти?

— Я в нормі.

Where all your darkest fears are gonna

Come for you, come for you   

×××

Сем видихнула дим у зоряне небо. В одній руці в неї була цигарка, а в іншій чарка з недопитим ромом, коли вона встигла її забрати — не пам’ятає, але це не важливо. Нічне повітря та тютюн наповнюють легені дівчини, в той час, як алкоголь трошки змішує її думки. Власне, саме для цього вона втекла з кімнати. Аби перестати думати про усе, що відбувається. Як у вітальні, так і в її житті. Бо так легше. Просто закрити очі й опинитися в темряві, в якій немає нічого, ані світла, ані звуків, ані відчуттів.

My phone has no signal

It’s making my skin crawl

Власне, нічого з переліченого так і не допомогло, бо і світло, і звуки, і відчуття, усе було. Воно нікуди не зникло. Їх ніхто не виключив.

На першому поверсі голосно волає пісня, яку, здається, слухають уже сотий раз за цю ніч, але дівчині байдуже. Вона викурює чергову цигарку й підспівує.

— А казала, що тебе бісить ця пісня, — вона усміхається, коли чує чужий голос.

— Так, бісить, бо вона про мене, — Сем видихає чергову порцію диму в небо та повертається спиною до вулиці, — ну, знаєш, кімната паніки, телефон, який не подає ознак життя, і через це важко дихати й пітніють долоні. Усе, як про мене.

— Ну давай, здивуй мене, чого ти панікуєш зараз? — Шон підійшов до дівчини та забрав цигарку, задля того, аби самому зробити декілька тяг.

— По-перше, це було нахабно, — Сем закотила очі, — по-друге, хто сказав, що зараз я панікую?

— Тому що ти одна, стоїш на балконі і куриш. А це означає лише те, що ти або засмучена, або панікуєш, — хлопець знизав плечима, — причин для смутку я не бачу, ну окрім того, що закінчився ром, але ж то не головне і…

— Ром ще є, — вона фиркнула і підняла чарку трохи вище, а після одним ковтком випила усе, що там залишалось, — але… Добре, я зрозуміла, що ти непогано мене знаєш. Хоча це не привід для того, аби випитувати в мене про причину паніки… Та й немає її…

— Брешеш, вона є.

— Слухай це не… Окей, добре, я панікую, бо кожного разу, коли я розмовляю з кимось один на один усе йде шкереберть, особливо, коли це стосується людей, які знають мене величезну купу років, — Сем швидко дістає з кишені пачку цигарок, — тц, закінчилися.

— Але, чому ти панікуєш? Просто залишайся собою і все буде окей, — Шон повертає дівчині цигарку і дає їй трохи хвилин для осмислення його слів.

— Бо люди з мого минулого знають ту мене, якої вже немає, — вона видихає дим, а потім викидує недопалок в бляшанку, — з ними важко бути собою, бо цю мене вони не знають. Так, час усіх змінив, але від цього не краще.

— Слухай…

— Я не договорила. Візьмемо, наприклад, нас з тобою, — вона уважно дивиться на хлопця, — Шон, ми знаємо один одного вже десять років. Це майже половина мого життя. Але ж, найкраще, ми спілкувалися, коли нам було по шістнадцять. І… За десять років багато що змінилося, га? Так, ми знаємо про глобальні речі. Але я не про це, ми…

— Ми змінилися в середині. Ти маєш рацію, — усміхається, — але ж це не привід для паніки. Ми завжди можемо сісти і просто поговорити, і все буде в нормі.

— Ні, не буде, — хитає головою, — припини жити у світі самообману. Нічого не буде, як раніше. Ти — змінився, я — змінилася. Ми не зможемо просто сісти і поговорити так, ніби між нами не було двох років тиші, коли ми не спілкувалися тому що… — вона замовкає і прикушує губу.

— Тому що я закохався в тебе.

Welcome to the panic room

Where all your darkest fears are gonna

Come for you, come for you

Над ними повисає тиша, яку порушує лише гучна музика з першого поверху. Обоє мовчать і чекають реакції один одного. Сем відчуває, як вперше за декілька тижнів в її голові настала тиша від набридливих думок. Шон відчуває, що якби не алкоголь в їхній крові, цієї б розмови не було. Обидва знають, що треба було просто вчасно замовкнути. Тому що так було б простіше. Простіше не обговорювати те що відбувається між ними та робити вигляд, що все у нормі. Сем ненавидить себе за те, що почала цю розмову. Шон ненавидить себе за те, що збирається сказати далі.

— І я все ще закоханий у тебе.

There’s no crying wolves now

‘Cause the truth has settled in

Hiding under goose down

For your nightmare to begin

— Ні, ти не закоханий у мене, — пуста чарка з голосним брязканням ставиться на невеличкий столик, — ми нормально не спілкувалися два роки. Досить обманювати себе. Ти закоханий у ту версію мене, яка була два роки тому, а не в цю.

— Ти не можеш вирішувати за мої почуття, ти не можеш казати, що це обман, бо ти не я, — хлопець робить декілька кроків уперед, аби опинитися біля дівчини, — я не кажу тобі відповідати на це. Я просто… — він нахиляє голову і вже збирається поцілувати її. Але долоня Сем стає йому на заваді.

— Ні. Так ти зруйнуєш усе, що зараз є. І наше спілкування взагалі зникне, а я не хочу втрачати такого друга, як ти, — вона шепоче й винувато посміхається.

— Вибач, — Шон відходить назад, допоки не б’ється спиною в стіну, — це все алкоголь… Піду, певно, вип’ю кави, аби протверезіти. Вибач, ще раз.

The silence is so loud

The lights spark and flicker

With monsters much bigger

Than I can control now

Сем не встигає навіть сказати, щось на кшталт, «все окей», бо хлопець швидко йде тікає з балкону. Вона видихає. Розмова видалася тяжкою і пішла не в те русло. Дівчина навіть думати не хоче, про усі можливі наслідки цього вечора. Все, що вона хоче, трохи випити, аби думки знов стали тихіше, та покурити, аби відволіктися. Але ні алкоголю, ні цигарок, в неї немає. А спускатися за цим вниз прямо зараз немає бажання. Вона знову на декілька секунд прикриває очі.

— Якщо ти зараз скажеш, що тобі теж лайново, я придушу тебе своїми ж руками, — їй не потрібно дивитися на того, хто прийшов, тому що голос свого брата вона впізнає будь де.

— Я вмію пити так, аби потім зі мною все було окей, тож йди до біса, — вона відкриває одне око, — а чого ти, власне, сюди приперся?

— Хотів принести тобі пачку цигарок, а потім почув трохи вашої розмови, — Ліам знизав плечима, — тож я приніс тобі ром, — він протягує їй пляшку, яку вона одразу ж бере в руки, — тож… Чого ти панікувала? Через оті тупі запитання?

— Так, — усміхається, — бо я знайома з ними багато років і колись ми спілкувалися значно краще, ніж зараз. І зрозумій, на це питання раніше я б відправила усіх до біса, але зараз… Зараз мені байдуже, бо я не хочу спати з кимось, взагалі. Але, як виявилося, це не відповідь. Брехати я не хочу, тому що легше від цього мені не стане, — вона ставить пляшку на стіл, аби взяти з рук брата цигарку, яку одразу ж запалюю.

— Але втекла ти не після цього, — хлопець хитає головою, коли бачить паніку в чужих очах, — ти втекла після того, як Роджер сказав про відносини. Тебе це налякало… Невже, хтось з них тобі дійсно подобається?

— 38% людей ніколи не знайдуть своє кохання, — Сем відвертається та видихає дим в іншу сторону, — знаючи мою вдачу, я стану частиною оцих 38%.

— Ого. А ти самокритична, — Ліам наливає в пусту чарку ром і швидко випиває його, — але слухай, зараз в тобі каже алкоголь, бо тобі почали задавати не зручні запитання. Тож ти просто накручуєш себе. А все, насправді, непогано. Так, раніше ти була іншою, але ж ми всі змінилися. І… Просто наплюй на них усіх. І все буде добре.

So frightening, face whitening

Fear that you can’t reverse

— Еге ж, добре, — дівчина усміхається, — скажи, що я повернусь, через п’ять хвилин, окей? Я просто хочу побути трохи на самоті.

Хлопець нічого не каже, а мовчки йде. Сем знову закриває очі. Їй треба багато чого обдумати із сьогоднішніх розмов та із свого життя. Але сил на це просто немає. Дівчина розуміє, що скоро їй доведеться повернутися до кімнати, бо звідти знов чується регіт, а пісня, хоч і не змінилася, але стала грати гучніше. Вона трохи супить брови, намагаючись зрозуміти, чого ще сусіди нікого не викликали, а потім просто викидає це із голови. Тому що зараз їй знову треба буде одягнути маску, посміхатися і грати роль щасливої людини.

Welcome to the panic room

Дівчина розплющує очі і думає про те, що треба буде переключити пісню, бо вона вже дійсно бісить. Сем викидає недопалок в бляшанку і вирішує в останнє подивитися на зорі. Як виявилося, їх вже не видно. На її губах з’являється посмішка.

Світанок.

Можливо, цей день буде краще і їй не доведеться грати, а вона дійсно стане щасливою людиною. А поки… Сем наповнює свої легені свіжим повітрям і йде з балкону.

Hell raising, hair raising

I’m ready for the worst

The End