“Якщо часто дивитися назад, зростає ймовірність спіткнутися” (Е.М. Ремарк)

« – Немо! – з криком зеленоока дівчинка шести років підбігає до свого друга. Встає перед ним, обіймає та прикриває від кулі. Пронизливий біль, що торкнувся кожної клітини тіла, заставляє кричати. Вона кричить, але ніхто не чує, навіть вона сама.

• Еллі! Дівчинко моя! – батько дитини піднімає її на руки, забруднюючи кров’ю сорочку та руки.

Доки чоловік біжить до авто та викрикує ім’я доньки, хлопчина все ще сидить позаду на землі. Дивиться на свої руки, що повністю в крові подруги. Сліз немає, лише шок. Тут його тягнуть за комір сорочки і ведуть в протилежний бік, садять в бус та відвозять геть.

• Еллі! Донечко, не засинай! Прокидайся, сонечко! Прокидайся, не спи! ЕЛЛІ, ПРОКИНЬСЯ!»

Елен прокидається в холодному поті. Це знову він. Знову той самий жах. Він їй сниться щоразу, коли вона занурюється в спогади. Цей спогад з переліку тих, що ти пам’ятаєш найяскравіше та туманно водночас. Дівчина пам’ятає біль, пам’ятає голос батька, вираз його обличчя, доки він ніс її на руках, пам’ятає все, окрім того, хто і навіщо стріляв у її Немо. Куди ж його забрали. Він був їй другом, хоч і не так довго. Всі забувають дитячих друзів, але не вона. Важко забути людину, заради якої ледь не віддала своє життя.

Пролунав рингтон дзвінка, зелені очі швидко сховали сльозу, що вже мала покотитись по щоці.

• Так?
• Доброго ранку, зайчику, до полювання готова? – після цих слів в слухавці пролунав смішок.
• Дуже смішно, справді. – дратівливо відповіла ще сонна Елен.
• Цього разу не забудь набої. – вже спокійним тоном промовив Марк та завершив виклик.

Швидко зібравшись, Еллі залишила квартиру. Спускаючись сходами, вона раптом відчуває біль у грудній клітці. Чоловік у чорній олімпійці з капюшоном, який прикривав його лице, вдарив її ногою та спробував завдати наступного удару. Не зважаючи на те, що ще секунду тому Елен трималась рукою за футболку, зараз вона вправно відбила два удари противника та  збила його з ніг. Той ледь не покотився сходами, але зміг втримати рівновагу та знову звестись на ноги. Удар між ніг завжди спрацьовував, згодом п’ятою в праву сторону обличчя, взуття додало сили завданому удару. Від нього чоловік впав на підлогу та розбив собі губу. Він спробував піднятися, але спершись на лікті, лише знову опустився.

• Браво. – з оплесками з-за сходів виходить Марк, широко усміхаючись. – не встигла й отямитись від солодкого сну, але вже побила одного з моїх найкращих людей. Потрібно менше вірити резюме.
• Як думаєш, чому я не здивована, що ти і до цього причетний? – дівчина вже й не дратувалась, тільки спустилась сходами та сіла до свого авто. Вона поїхала швидше, ніж Марк встиг хоч щось сказати.

Їдучи по майже пустому шосе, Елен отримала повідомлення. В ньому була вказана адреса, там знаходився широкий та густий ліс. Доки вона налаштувала навігатор, перед нею з’явилось авто зі знайомими номерами, що стрімко віддалялось від неї. Воно ж стояло біля її дому зранку, а коли вона вийшла, її зайняв…

• Це що? Він хоче у гонки пограти? Ну гаразд, давай зіграємо. – після цих слів двигун автомобіля заревів, Еллі натиснула на газ та в мить зрівнялась з суперником, ще мить, і вона зайняла місце попереду. Додавши швидкості, знатно перегнала його.

Вітер, що прокрадався до авто крізь відкриті вікна, грався з волоссям дівчини, перекидаючи його то з плеч за спину, то з-за спини на обличчя, заважаючи їй зосередитись на дорозі. Та це не доставляє жодного дискомфорту, Елен подобається таким чином відчувати швидкість. Ця атмосфера – запах вологого асфальту після дощу, прохолодний вітер, що лоскоче шкіру та викликає мурашки по тілу, пусте шосе, яке дає волю розігнатися на максимум та дивитися лише вперед, тільки заради неї варто тренуватися, щоб вижити та ще не раз так проїхатися цим чарівним містечком.

В такі моменти можна не побачити красу, але обов’язково відчути.

Коли білий Mercedes-Benz Maybach  , що стала заміною Alfa Romeo на певний час через тодішню стрілянину, вже була близько до фінішу, крізь хмару піску, що розлітався від колес, почав все яскравіше виднітись чорний Bentley Continental GT V8, а на нього опирався самовдоволений Марк, промовляючий своєю посмішкою: «не грай з власником гри».

Вийшовши з авто, Елен оглянула місцевість та, поклавши руки до кишень штанів, підійшла до чоловіка.

• Ти не можеш насміхатися, оскільки ще на половині дороги звернув, зрізавши шлях. Я визнаю свою поразку, та ти краще знаєш це місто і міг не поводитись, як хитрий лис й зіграти чесно.
• Хитрість – це фундамент виживання, скоро ти це зрозумієш. – Не забираючи посмішки, Марк відкрив багажник та витягнув звідти автомат.
• Ми справді йдемо на полювання? – дівчина здивувалась, але зразу ж витягла свій.
• Я йду. – сказавши це, він забрав зброю у Еллі прямо з рук, коли та намагалась перекинути її за спину.
• В сенсі? Ти будеш полювати, а я сидітиму і чекатиму тут? – вона обурено сперлася на капот своєї машини, чекаючи на відповідь.
• Ні, ти будеш тікати та боротися. Полювати я буду на тебе. Цей автомат заряджений кулями для пейнтболу, тож вийдеш з цього лісу ти живою, не хвилюйся. Але якщо на твоєму одязі буде хоч одна пляма, ми вертаємось назад та починаємо все заново, скільки б кілометрів вперед ти не пробралась у ліс.

Елен шоковано сиділа та дивилась на спокійне обличчя Марка. Рука підкосилась, ледь не кинувши дівчину на землю прямо в калюжу.

• Я буду тікати з пустими руками? Ти не даси навіть ножа? – вона вже знала відповідь, та плекала останню надію.
• Не дам. У житті бувають ситуації, коли зброю у тебе відбирають, тому потрібно вміти орієнтуватися на місцевості та швидко бігати.

Еллі зробила хвіст та прийняла позицію далекого бігу, коли їй у спину прилетіла куля, завдавши невеликого, але різкого болю.

• Тобі так подобається відкривати по мені вогонь? Я ж ще не у лісі, навіщо вистрелив?
• Якщо ти кожного разу будеш готуватися до старту, то це вже буде сталева куля і ти не зможеш бурчати.

Елен щосили біжить поміж дерев, ухиляючись від гілок та куль. Від падінь на землю залишаються синці та брудниться одяг. Вона пробігла не менше шести кілометрів. Ноги болять, рани на колінах та ліктях докучають, не  дають сфокусуватись. Знову звук перезарядки автомата і дівчина спритно ховається за дерево, зачіпає футболку корою та рве рукав.

• От дідько. – від великої кількості невдач хочеться впасти додолу та плакати, але ноги тримають та ведуть далі.

Ні, це була не  пуста втеча, вона дала собі час на побудову стратегії. Попереду був водоспад, що впадав у глибоке озеро. Еллі вже була тут, тому знала, що їй робити. Набравшись сил, вона побігла так швидко та безшумно, наскільки могла, зовсім скоро їй вдалось відірватися. Дібравшись до водоспаду, Елен швидко  перебирала ногами та руками по каменях униз. Коли вже була поряд з водою, затримала дихання та розслабила руки. Через шум води, її падіння з такої висоти не було чути. Лише коли впевнилась, що Марк пройшов повз, дівчина винирнула з води та поплила до берега. Там вона зняла футболку, що перетворилась на ганчірку, та залишилась у топі.

Елен пішла в обхід короткою стежкою та вже скоро була біля свого авто. Звідти вона взяла пістолет, що раніше їй в руки дав сам Марк, та вернулась у ліс. По слідах їй вдалось відшукати чоловіка. Той, прицілившись у даль, намагався знайти дівчину попереду і, хоч і прислухався до кожного звуку, зовсім не зміг вчути, як його жертва наблизилась ззаду. Обернувся лише, коли дівчина звела курок, щоб дати про себе знати.

• Це було нечесно, ти не мала брати зброї. – Марк був збентежений, але задоволений.
• Хитрість – фундамент виживання. – ці слова вона вимовила на одному диханні, розряджаючи зброю та кидаючи на землю.
• Ти це зрозуміла, але тобі потрібно запам’ятати ще дещо.. – він вже посміхнувсь та збирався підняти автомат, щоб прицілитись, але Елен зіпсувала його плани, вправно вибивши з рук зброю. Вона витягла магазин та кинула його до пістолета. Після цього вдарила задньою частиною знаряду в грудну клітку чоловіка що було сил.
• Ніколи не розслабляйся, доки не впевнишся у безсиллі противника.

Марк від неочікуваності прийняв весь біль удару та втратив рівновагу, від мокрої землі його врятувало дерево, на яке він сперся, доки відновлював дихання. Дівчина ж пішла геть, залишивши його одного з розібраною зброєю.

Еллі дійшла до своєї машини, зайняла місце спереду, закрила очі, бо від різкості дій паморочилась голова, та намагалась наосліп віднайти бутилку з водою. Коли насолодилась повітрям, хапаючи його з останніх сил та спустошила пляшку, розкрила очі та глянула попереду з надією, що випадково не вбила там Марка, і він от-от вийде з-за дерева з їх зброєю. Дивилась хвилину, дві, п’ять, ось вже пройшло десять хвилин, його все ще не видно. Елен вибралась з авто, підвелась на ноги та пішла вперед по стежці. Минула лише кілька дерев, як почула звук зведення курка, обернулась і побачила перед очима дуло пістолета, що тільки недавно жбурнула в землю від безсилля.

• Хто ж так повторюється? – зброю розрядили і вона забрала її назад.
• Я. – чоловік вдихнув повітря та направився до Beantly.