Зізнання

— Ви ображаєте мою онучку, чоловіче.

Северуса аж пересмикнуло, коли позаду спалахнув камін і голова мами з’явилася у полум’ї.

— Я вже просив не підкрадатися, у мене нервова робота, я можу випадково тебе проклясти.

Зауваження, що люди чомусь люблять навіть незнайомих онучок більше за власних дітей, він вирішив не озвучувати. Мама блискавично запримітила на столі купку уривків золотавого паперу.

— То на весілля Блека ти не йдеш, — підсумувала вона.

Северус знищив залишки запрошення чарами. Йти на весілля цього мудака? Ото ще. Якщо раптом стане відомо, як це Блек з того світу вибрався, Северус і так дізнається з пліток. І взагалі, як у того пришелепуватого рука піднялася надіслати цю писульку? Хоча то, певно, ініціатива Талії. Вона полюбляла робити вигляд, ніби ніякого розколу в чародійському суспільстві не існує.

— А ти вже начистила парадні мешти, я так розумію? — вигнув брову Северус.

Мама фиркнула.

— Якщо ти не підеш, то і я просто надішлю квіти, тим більше мої найближчі подружки вмерли від старості, не буде з ким перемити кістки усім присутнім. І Пенелопа буде нестерпною.

— Повернімося до образ, — запропонував Северус. — Дівчисько нажалілося тобі на мене? Що я зробив? Насварив її за необачну поведінку? Гаразд. Хай продовжує в тому ж дусі, я взагалі можу оголосити, що вона моя дочка, і відвести її до Темного лорда, хай проштампує їй руку.

Мама фиркнула знову.

— Тобі попіл у носа набився?

Голова Ейлін у каміні доволі довго мовчала з ображеним виглядом. Але на Северуса це не діяло. У нього й так було вдосталь проблем. Ґіневра не збиралася з ним спілкуватися. Він з нею теж. Але при цьому вона писала Ґрейндж… дівчині. Очевидно, намагалася з’ясувати, чи та у Гоґвортсі. І сама була десь поблизу. Він намагався міркувати про все це беземоційно. А ще він краєм ока бачив на останньому зібранні Смертежерів юного Мелфоя, переляканого і спітнілого. Це теж радощів не додавало. А ще дівчисько прийде через десять хвилин.

— У мене важливі справи, ти хочеш сказати мені щось іще?

— Герміона мені не жалілася, вона занепокоєна, що Ґіневра писала їй. А ти навіть не спробував втішити дитину, — осудливо мовила мама.

— А як я мав її втішити? — обурився Северус. — Мене б хтось втішив!

Він хотів попередити директора, що малий Мелфой був на зібранні, але Дамблдор знов помандрував кудись зі школи. Северуса це доводило до сказу. Його постійно переслідувало відчуття, наче в нього недостатньо часу.

Ейлін остання фраза трохи пристидила, і на тім спасибі.

— Як Ґіневра поживає? — вже не вперше спитала вона.

Втім, і це питання його теж дратувало.

— Ґіневра окремо, я — окремо, от і все, — процідив він. — Годі питати в мене про неї, годі робити вигляд, що ми живем звичайним життям, бо це не так.

Ейлін зітхнула.

— Не дуже тисни на заняттях з блокології, дай їй час.

І вона нарешті зникла у полум’ї. За мить у двері постукали.

— Заходьте.

Дівчина переступила поріг, тихо прикрила за собою двері і нерішуче завмерла. Дати їй час. А він є?

— Час відпрацювань, — оголосила вона.

— Час блокології, — виправив Северус неохоче.

Обличчям Ґрейн… дівчиська промайнуло полегшення і навіть щось подібне на радість. Ну, це ненадовго.

— Встаньте навпроти столу.

Коли вона виконала наказ, Северус відтарабанив завчене:

— Очистіть голову від думок, звільніться від емоцій, уявіть, що полум’я всередині вас заспокоюється, гасне. Зосередьтеся. Заплющені очі на початковому етапі дуже допомагають. Я рахуватиму до трьох. Раз.

Чому Дамблдор примусив його навчати її!

Вона нервово зітхнула і заплющила очі.

— Два. Леґілеменс!

Звісно, він прибріхнув щодо три.

Спогади й емоції помчали перед очима. Ось вона кидає на підлогу гарну порцелянову ляльку… Потім самозабутньо милується своїм відображенням у дзеркалі, їй десять років і вона грає принцесу в різдвяному спектаклі, сукня привела її в захват… Кіт стрибає на голову Візлі, шерсть войовничо настовбурчена… Поттер на мітлі ледве ухиляється від стовпу полум’я з пащі дракона, трибуни ревуть, здається, у неї зараз трапиться серцевий напад… Вона спускається сходами, Різдвяний бал, здивовані погляди оточуючих, компліменти студента Дурмстренгу…

Северус опустив чарівну паличку. Мерлін, це понад його силу. Бракувало ще побачити в її спогадах якого-небудь голого хлопчиська.

— Ви… — вона витерла кров, що цівкою потекла з носа, і подивилася на свої пальці. — Це неподобство!

Северус навіть трохи розгубився від цієї заявки. Він мовчки простягнув коробку з паперовими серветками.

— А чим ви з моєю матір’ю займалися весь минулий місяць? — спитав він, відчуваючи, як лють на Ейлін з новою силою підіймається всередині.

— Вона ввічливо вчила мене очищати свідомість, — з докором повідомило дівчисько, висмикнувши серветку з коробки.

Северус не планував відчувати провину, яку вона намагалася в нього викликати.

— Тоді чому ваша свідомість зараз просто лусне від купи інформації? — саркастично поцікавився він.

— Бо я тільки почала вчитися і з вашого боку абсолютно невиховано…

— Леґілеменс!

Мелфой вперше обізвав її бруднокровкою, Поттер здивовано скидає брови, Візлі вихоплює покалічену чарівну паличку, слимаки… Вона підпалює мантію Северуса під час матчу з квідичу (мала зараза)… Дзеркальце тремтить у руці, їй дуже страшно заглядати за ріг — там василіск чи ні (а це цікаво)… Стелла Блек шкрябає на парті «Снейп хуй».

Северус опустив чарівну паличку.

— Передайте міс Блек, що на неї чекає відпрацювання у п’ятницю ввечері.

Як морально знищити представника сімейства Блек? Зіпсувати йому вечір п’ятниці.

Дівчина вихопила з коробки жменю серветок і притиснула до носа.

— Що це за навчання таке?! — вигукнула вона. — Взагалі-то я не хочу ділитися з вами своїм особистим!

— То й не діліться, — відказав Северус. — Робіть вправи, яких вас навчила моя мати, докладайте зусиль, інакше наступного разу замість папірця ви спалите когось зі своїх однокласників!

«Або мене, що буде передбачуваніше», — насмішкувато додав він подумки.

Дівчина заклякла з серветками під носом. О, то вона ще й не усвідомлювала всю серйозність свого становища.

— Як відомо, з вогнем краще не гратися, — всміхнувся Северус, поглянув на скривавлені серветки і зітхнув. Гаразд, сьогодні вже нічого не вдієш.

— Сідайте за парту і очищуйте свідомість.

Вона прибрала серветки і, здається, хотіла щось сказати, презирливо дивлячись на нього. Та зрештою пошкандибала за останню парту. Северус аж полегшено зітхнув. Чим далі, тим краще. Він витягнув книгу і заглибився в читання.

Так минула година. Він час від часу спостерігав за дівчиськом. Вона переважно сиділа з заплющеними очима. Можливо, справді вправлялася.

— Ви вільні на сьогодні, — сказав він.

Вона розплющила очі і так і сиділа, витріщаючись на нього. «Іди вже», — подумки прошипів Северус, але вголос він своєї нетерплячки не викаже, оце вже ні. Він сидів цілком байдужно, прикидаючись, наче не помічає її присутності.

— То вона вам так і не сказала.

Северус кліпнув і відірвав погляд від книги.

— Раз ви сказали мені, що ми надалі граємо у гру, наче ви про мене не в курсі… Отже, вона вам так і не сказала, — констатувала дівчина.

Чого вона цим добивається? Северус вмить наїжачився. Спостережлива яка. Ну, зрештою, вона справді найкраща учениця у Гоґвортсі.

— Припустімо, і що?

Дівчина знизала плечима з байдужним виглядом.

— Нічого.

Ще посиділа. Хіба їй нікуди не треба йти?

— Отже, я не дізнаюсь, якого біса вона так повелася зі мною, — вона підвелася і покинула клас.

«Ну… я теж», — Северус захлопнув книгу. Може, все-таки поговорити з Ґіневрою напряму? Але… раптом… про це було дивно думати, але раптом вона захоче, щоб їхня дитина теж отримала Мітку? Минуле сплелося в якийсь геть незрозумілий клубок. Весь той час, поки вони не бачилися перед її арештом, був суцільною білою плямою. Що ж тоді сталося?

***

24 грудня, 1977

Різдвяна вечірка Ванесси Макнейр була суто для своїх. Просто своїх у неї, на думку Северуса, було понад усяку міру.

— Ти хочеш сказати мені, що це гірше за офіційні раути наших батьків? — зауважив на початку вечора Волден, старший брат Ванесси.

У принципі, він мав рацію. Скніти у накрохмаленій сорочці й краватці поміж старих аристократів було не дуже захопливо. Тож те, що їм усім дозволили відсвяткувати у своєму колі, було справжнім різдвяним дивом.

— І перемагає у нашому змаганні пантомім, — Ванесса сиділа з блокнотом на колінах, — команда Нарцисси Блек!

Всі заплескали двом Блекам і Рабастану Лестранжу. Нарцисса скочила на рівні, театрально розкланюючись на всі боки. Северус спостерігав за грою з надійного кутка біля входу. В Нарцисси була нова модна стрижка, волосся завите тугими кільцями і Блек посилено вертіла головою, щоб короткі пасма пружинили. Навмисність маневру була помітна неозброєним оком. А ще вони з Реґулусом обоє вдягнулися у чорні тонкі гольфи з високими комірами, вибиваючись зі строкатого натовпу. Северус фиркнув і відпив шампанського. Блеки — майстри випендритися.

Окрім нової зачіски, Нарцисса ще й хизувалася обручкою. Їх з Мелфоєм заручили ще коли їй було років так 10, але тепер це офіційно підтвердили і діамант мерехтів на її пальці. До речі, про заручини — Северус поглянув на Ванессу, але та вже заходилася пропонувати нову гру.

— Я підготувала завдання для кожного учасника вечірки, — Макнейр продемонструвала наповненого папірцями капелюха. — Витягаймо по одному. Хто не захоче виконувати завдання, тому три штрафні наливки!

Безпрограшна ситуація.

— Спочатку команда переможців, — Ванесса простягнула капелюх Нарциссі. За роки навчання у Бобатоні в неї з’явився справжнісінький французький акцент.

— «Випити як мінімум два коктейлі», — прочитала Нарцисса. — О, це ж простіше простого! — засміялася вона.

Компанія потроху розбирала свої папірці, але до Северуса Ванесса вирішила підійти поза чергою. Вона простягнула капелюха і вигнула брову.

— Ні, — сказав він.

— Не відчеплюсь, ти ж знаєш, — пообіцяла вона.

Северус хвильку повагався, а тоді взяв папірець. Всередині виявилась дурня.

— «Поцілувати найгарнішу дівчину на вечірці», — скривився він.

Нарцисса Блек зблідла, бо вважалася визнаною красунею. От кого Северус і не подумав би цілувати.

— То як, завдання чи наливки? — порухала бровами Ванесса.

Цієї миті задзеленчав дверний дзвінок, позбавивши Северуса потреби відповідати, бо Ванесса як гостинна господиня зустрічала всіх особисто. Вона випурхнула з вітальні.

— Там такий снігопад! — донеслося з передпокою.

Северус стукнувся об одвірок, рвонувшись визирнути на знайомий низький голос. Ґіневра Морров радісно посміхалася, розстібаючи пальто, на гривці в неї блищали крапельки розтоплених сніжинок. Зачіска була така сама, як і завжди — кілька пасем підхоплювала червона стрічка на потилиці, а решта волосся розсипалася хвилями по плечах. Помітивши червону стрічку, Северус припустив, що сукня теж буде червона — і не помилився. Вовняне платтячко трохи нижче колін, тепле й зручне на вигляд. Ванесса оснастила останню гостю капцями, видала обіймашки і потягнула її за собою до вітальні.

— Привіт, — бовкнув Северус зі свого місця.

— Снейп, привіт! — махнула рукою Ґіневра.

Ванесса всадовила її біля свого брата. Волден намагався виглядати незворушно, але в нього на обличчі було написано, як його бісять Мальсибер з Меридою Макґонеґел. Ці двоє сиділи поруч з ним (ну як сиділи, Христіан сидів, а Мерида була практично в нього на колінах) і весь вечір лизалися безперестанку, аж дивно, що в них язики не постиралися.

— Тепер, коли всі в зборі, в нас з Северусом є оголошення, — Ванесса повернулася, вхопила його за руку і вивела на середину кімнати.

Мерлін, обов’язково робити це так театралізовано? Краєм ока він помітив, що Морров випросталась, наче на іспиті.

— Отож ми всі сьогодні вітали з заручинами міс Блек, — кивнула до тієї Ванесса.

Більшість присутніх вже наготувалися до нових привітань.

— Ну а ми побудемо трохи антиподами, — вела далі Ванесса, — і хочемо оголосити, що ми свої «пелюшкові» заручини офіційно розриваємо.

Публіка приголомшено видихнула.

— Але обіцяю, що ми й надалі будемо хорошими друзяками, — Ванесса посміхнулася до Северуса.

Він повернув їй посмішку.

— Ого, — першим після паузи озвався Рабастан.

Всі почали вітати їх, тільки двоє людей здавалися не дуже втішеними: Нарцисса Блек розгублено ковтала шампанське, а Волден виглядав так, наче Северус розірвав заручини з ним самим без його згоди. Він вихилив бокал шампанського і скуйовдив собі волосся.

— Ну чувак!

— Що «чувак»? — Ванесса наступила братові на ногу. — Це і моє рішення, чи я тут не рахуюсь за людину?

— Причина не в цьому, ти знаєш, — тицьнув у її бік пальцем Волден.

Причина була в тому, що він страшенно не схвалював Роба Розьє, від якого Ванесса була у захваті. Северус загалом його теж недолюблював, але у справі заручин думав насамперед про себе.

— Ем, вітання? — невпевнено сказала Ґіневра.

Северус подивився на неї і відчув, наче в нього з плечей гора звалилася. Він був радий, що мама залагодила цю справу з дідом. Він був радий, що Морров сьогодні тут.

— Так, — із зайвим ентузіазмом закивав він.

— А тепер танцювати! — гукнула Ванесса від дверей.

Всі радісно чкурнули за нею. Морров вичікувально подивилася на Северуса. «Танцювати» було його слабкою стороною, щоб не сказати, що він це просто ненавидів.

— Ходімо, — простягнув Ґіневрі руку Волден. — Сев не танцює.

— Та я не те щоб чекала, — заявила вона. — Танцювати можна будь з ким.

— Еге ж, — вишкірився Макнейр, — Северус заслуговує тільки запрошень на дуелі. Одружуватися з ним теж ніхто не поспішає, як бачиш, пропащий тип.

Северус змовчав на кепкування друга. Той уже третій місяць тролив його за те, як Ґіневра викликала його на дуель на першому зібранні Дуельного клубу, та ще й перемогла. Северус тоді стверджував, що це все тому, що підступна Морров підпалила йому мантію, відволікаючи, а тоді роззброїла. Але його легенда швидко розбилася, бо вона ще тричі перемагала його. Важко не звернути увагу на дівчину, яка регулярно тренується тебе вбити.

Северус лишився у вітальні сам і якийсь час просто сидів. Гаразд, заручини з Ванессою розірвані і що тепер? Він же насправді навіть не знає, чи подобається Морров. Христіан каже, що так, але відтоді, як він зустрічається з Меридою, розумові здібності Мальсибера під питанням. Нормальні люди давно знудилися б весь час тільки цілуватися.

Десь через півгодини Блеки намилилися додому. Настрій у Нарцисси зіпсувався і на всі розпитування кузена вона відповідала «Нічо не сталося». Северус лишив їх з Ванессою біля Камінної мережі і пішов подивитися на танцівників. Ґіневра з Волденом весело гоцали, мало не збиваючи з ніг усіх навколо. Лице в Морров розпашілося, вона сміялася (в неї якийсь зачарований сміх, від якого у Северуса постійно мурахи бігали по спині) і чарівно відкидала волосся з обличчя.

— Ну що, ти плануєш пити штрафні настоянки чи цілувати найгарнішу дівчину на вечірці? — поряд зупинилася Ванесса.

Северус поглянув на Морров. Зітхнув і покірно рушив до столу з напоями.

Ванесса засміялася.

— Якійсь відьмі давно пора винайти зілля рішучості для хлопців!

***

Що ж, від Темного Лорда довго не побігаєш. Біль вкручувався в голову Ґіневри, наче залізний штир, а спогади пролітали перед очима на повторі. Вхід Ґрінґотсу. Вона ступає на сходинку. Пробіл. Вхід Ґрінґотсу. Крок. Пробіл. Вхід Ґрінґотсу. Пробіл. Пробіл. Пробіл.

Здавалося, ще одне закляття виманології, і її голова просто лусне. Перед очима затанцювали білі іскри, за очима неможливий тиск. Вхід Ґрінґотсу. Крок. Пробіл.

Дитячий плач. Темрява.

Вона лежала на кам’яній підлозі, трясучись так, що аж цокотіли зуби. На мить здалося, що не зможе пригадати навіть, хто вона. До горла підкотила нудота, але холодний високий голос повернув її до тями.

— Дивно, твоя матінка казала, наче дитина померла, а ти так не думаєш.

Рука Волдеморта опустилася Ґіневрі на голову і вона здригнулася.

— Бідна дівчино, Азкабан так поїв твою пам’ять.

Ґіневра зачепилася за його слова. Її мати казала, наче дитина померла? Туман у голові тільки погустішав, спогади розлазилися на шматки. Вона кудись віднесла свою дочку.

— Маємо потурбуватися про твою родину, еге ж? — холодна рука Лорда нарешті забралася з її потилиці.

Він підвівся і тепер вона краєм ока бачила його чоботи. Темний Лорд походжав поряд.

Це приниження. Коли тобі отак влазять у голову… це бридко.

— Кому ти казала, що йтимеш до Ґрінґотсу?

Те саме він запитував до того, як спробував розтрощити її свідомість.

— Нікому, — ледве видихнула Ґіневра. В роті відчувався залізний присмак. Певно, вона прикусила собі щоку, поки він порпався в її мізках.

— Знаєш, Ґіневро, я ж люблю щасливі розв’язки.

Почувся стукіт у двері.

— Прошу! — радісно гукнув Темний Лорд.

Двері рипнули. Ґіневра тим часом сяк-так сіла, щоб бодай не лежати в ногах нових гостей.

Северус. То був він. Вона відвернулася, але сил підвестися на ноги в собі не відчувала.

— Мій Лорде, — вклонився Снейп.

— Прошу, проходь, — повторив той.

Ґіневра почула кроки у себе за спиною, а тоді взуття шаркнуло зовсім близько. Перед нею опустилася простягнута рука. Ґіневрі раптом зсудомило горло і вона ледве втримала схлип. Вчепилася в простягнуту руку Северуса і той підняв її на ноги. Подивитися на нього вона все ще не могла.

— Ми маємо новину для тебе, Северусе, — посміхнувся Лорд.

У Ґіневри все завмерло всередині. О ні, тільки не так. Вона не хотіла, щоб він дізнався так. Але саме так і вийшло. Темний Лорд зі зловтіхою сповістив Северуса, що десь там невідомо де в них є шістнадцятирічна дочка.

Ґіневра й надалі не дивилася на Северуса, сховавши обличчя за пасмами волосся, щоб навіть бічним зором не помітити його реакції. Якоїсь миті вона міцно заплющила очі і прикусила губу, намагаючись не ридати. Не просити пробачення.

Ціла вічність минула, перш ніж він сказав:

— Це приголомшливо, мій Лорде.

Ґіневра таки схлипнула. Звук здався їй оглушливо гучним.

— О, люба, не плач, — поморщився Темний Лорд. — Я цього терпіти не можу.

Вона притиснула долоню до рота. Її били дрижаки.

— Що будемо робити? — Темний Лорд явно знущався з них обох. — Треба шукати шляхів до возз’єднання родини, я це так бачу. Вірність мені — це наша маленька традиційна цінність, вам не здається?

Северус мовчав. Ґіневра не могла вгамувати тиху істерику.

— Буду шукати її, — сказав Снейп зрештою.

— Гм, — незрозуміло повів плечем Темний Лорд. — Леґіліменс!

Ґіневру пересмикнуло, бо першої миті вона вирішила, що закляття спрямоване на неї. Та це був короткий сеанс для Северуса. Темний Лорд доволі швидко опустив паличку і, здавалося, геть начисто втратив до них інтерес:

— Вільні.

Ґіневра почовгала з зали, не озираючись, а коли опинилася за дверима, Северус схопив її за руку і поволік надвір. Вона смиренно послухалась. На вулиці вони зупинилися за виступом замку, наче якісь злодії. І довелося таки зустрітися з Северусом очима.

— Чому ти нічого не розповіла мені? Досі? — процідив він крізь зуби, боляче стискаючи її плечі.

— Я погано пам’ятаю, що сталося, — пробурмотіла Ґіневра. Голова в неї розколювалася. — Я не знаю, де вона, я не знаю, чому я це зробила…

— А якого біса ти взагалі не сказала, що вагітна? І як… коли…

— Якого біса? — тут Ґіневра трохи оговталась від його нахабства. — Мало того, що ти тоді став бухати як не в себе, так щойно я мала сховатися від ґоблінів, як ти тупо перестав мені писати!

— Перестав писати?! — Северус на хвилю підвищив голос, а тоді знов зашипів: — Це ж ти написала, що маєш переховатися від ґоблінів, тож жодних листів, поки ти сама не озвешся…

Певно, в Ґіневри все на обличчі було написано, бо він без слів зрозумів. Відхилився і трохи послабив хватку.

— Тільки не кажи, що листа настрочила твоя припижджена мамця.

— Вона не припижджена, — машинально заперечила Ґіневра.

Северус вигнув брову. Колись вона обожнювала цей його жест.

— То я неправильно зрозумів? Ти написала цього листа?

Ґіневра втомлено зітхнула.

— Ні, я нічого не писала.

Може, вона й дитину не сама кудись віднесла?

— Вона народилась десь на місяць раніше терміну, — раптом бовкнула вона несподівано для самої себе.

Северус мовчав. Підняти на нього очі не було сил.

— Я назвала її Герміоною. Не знаю, чи вона носить це ім’я, але… — Ґіневра прокашлялась. — Думаю, вона навчається у Гоґвортсі.

Северус ніяк не відреагував.

— Чому ти намагалась пограбувати Ґрінґотс? Це він наказав? — після тривалої мовчанки спитав він.

Ґіневра похитала головою. Дивно, що він питає про це, а не щось про дочку. Хоча що вона може розповісти про неї?

— Ні, йому теж цікаво, чому. А я не пам’ятаю.

Вона зрештою підняла на нього очі. Северус дивився кудись удалину. Чи можна йому вповні довіритися? Хоча що їй, зрештою, втрачати? Вона наклала закляття тиші і додала:

— Я не хочу бачити її серед Смертежерів.

Северус скоса поглянув на неї. По спині Ґіневри пробігся холодок.

— Ми не знаємо її.

Максимально незрозуміла відповідь. Ґіневра гмикнула. Чи можна довіряти йому, далі неясно. Чи довіряє їй він — теж.

— Ти міг би подивитися на мої спогади якось? — спитала вона. Втрачати ж нічого.

Северус з нерозумінням насупився.

— Можливо, ти зрозумієш, що з ними трапилося, — пояснила Ґіневра.

Темний Лорд був м’ясником у ментальній магії, який просто перся напролом, ризикуючи переламати все і, на щастя, не все розуміючи. Сильніший за будь-кого, окрім Снейпа. Северус мав хист і делікатність, міг з’ясувати те, що не під силу Лорду. А з огляду на мамину поведінку, Ґіневра починала дещо підозрювати.

— Я не впевнена, що деякі мої спогади не вилучили.

***

Чи то завдяки вправам із блокології, чи то завдяки спаленому силою психів листу, але до кінця тижня Герміона була спокійна як удав. На відміну від Гаррі, вона не дуже панікувала, що Дамблдор зник зі школи і розповісти йому про горокракси от прям уже не вийде. Герміона із задоволенням поринула у навчання — особливо добре було на зіллях у товаристві нового вчителя, — а також знайшла старі підшивки «Щоденного віщуна» зі справою своєї матері. Тоді далеко не одразу розкрилося, хто ж пробував пограбувати Ґрінґотс, слідство велося півроку і стосунки Міністерства з ґоблінами ця ситуація відчутно зіпсувала. Невже Смертежери заварили таку кашу суто для цього? Зрештою ґобліни й вистежили Ґіневру Морров. Ніякого натяку на те, що в неї могла бути дитина, Герміона у статтях не знайшла. Судили Морров швидко і не публічно. Подробиць її проникнення в Ґрінґотс у пресі не знайшлося, скільки Герміона не рилася. Зате Скітер тоді тільки починала кар’єру у розділі світських хронік і два місяці строчила статейки про розбите серце юного містера Снейпа і що він знову вільний. Переслідувала його, намагаючись отримати коментар. «Дивно, що вона тоді не сконала від загадкового отруєння, хе-хе», — подумала Герміона. Її дуже інтригувало, як Морров вдалося проникнути в Ґрінґотс. Герміона подовгу вивчала портрети Ґіневри у газетах, наче ті могли якимось чином розкрити їй цей секрет. Вдивлялася в них. Чи виглядає ця дівчина настільки кмітливою? Чи видно в її очах чіпкий розум? Невже маніакальний потяг Герміони до знань перепав їй від неї? Ні, в такому більше важить виховання, поза всяким сумнівом.

Спокій удава не підвів Герміону і коли на суботу після відбою Стелла Блек влаштувала вечірку для шостого курсу імені свого вступу до Гоґвортсу. Взагалі свято планувалося на вечір п’ятниці, але Стелла мусила провести незабутні години відпрацювань у Снейпа, після чого оголосила, що написане на парті було щирою правдою і вона ні про що не шкодує. Єдине, що непокоїло Герміону у фоновому режимі — це те, що Снейп міг таким от чином дізнатися про що завгодно включно з поверненням Реґулуса та існуванням горокраксів. Взагалі на відміну від Гаррі, Герміона цілком довіряла Снейпу як шпигуну, адже йому вірив Дамблдор, але вона не розбиралася, чи зміг би він приховати інформацію про горокракси від Волдеморта. Чи часто той використовує виманологію на своїх слугах?

Невідомо як Стелла притягнула на вечірку кілька ящиків слабоалкоголки. Тут Герміона зрозуміла, що теж по-своєму потрапила під дію харизми Блек, бо ані краплі не розізлилася.

— Налітай! — Стелла підхопила банку пива. — Але найперше наші старости. Що будете?

— Пиво, — звісно, Рона порушення правил не особливо турбувало.

— Я теж, — знизала плечима Герміона і Блек кинула їм по банці.

Рон вправно впіймав свою, а от Герміонина пролетіла в неї над вухом і розбила скло на шафі позаду. Стелла притиснула руку до рота.

— Герміоно, блін! — обурився Рон.

— Шо! — тільки й змогла буркнути Герміона й усунула наслідки свого промаху.

— Квідич, певно, не твоє, — захихотіла Стелла.

Це чарівне слово не можна було вимовити без наслідків і от вже вони з Гаррі й Роном ведуть одну з тих занудних спортивних розмов, що вганяли Герміону в журбу, паралельно жлуктячи пиво. Якимось чином до їхньої компанії затесалася ні-разу-не-шестикурсниця Джіні.

Трохи згодом, коли геть споночіло і було випито купу пива, Рон спробував прогнати сестру спати.

— Агов, Блек самій тільки п’ятнадцять! — тицьнула в ту пальцем Джіні.

— І що, я за неї не відповідальний! — сказав Рон.

— Ти і за мене не відповідальний, що ти собі таке вигадав, — роздратовано заперечила Джіні.

— Роне, хай лишається, — спробувала встрягнути Герміона, але це, певно, було невдалою ідеєю, бо він тільки ще більше затявся і спробував виштовхати сестру на сходи до дівочих спалень.

— Теж мені дорослий знайшовся, та ти тут взагалі єдиний з присутніх не цілувався ні разу! — крикнула йому Джіні, впираючись ногою у крісло, поки Рон штовхав її у спину.

Стелла нашорошилась, наче мисливський пес. О ні.

— Отакої! — поворушила бровами вона. — Рональде, що я чую?

— Стелло, — процідила Герміона, оглянувши кімнату. Принаймні решта однокласників не розчули заявочок Джіні за музикою.

— Це правда? — Стелла повернулася до Гаррі. — Поттере, ти що, цілувався?

— А якого біса ти дивуєшся? — роздратувався Гаррі.

Герміона закотила очі. В голові трохи шуміло і решта, здається, теж уже нажлуктилася.

— У тебе якісь проблеми зі мною? — трохи нахилився вперед Гаррі.

Стелла з п’яною посмішкою сповзла по кріслу нижче і мовчки хитала ногою, перекинутою через іншу ногу. Герміона вже достатньо її знала, щоб бачити, як у цій чарівній голівоньці крутяться коліщатка капосності.

— Офігенну гру придумала! — загорлала Блек, перекрикуючи музику. — Всі вже достатньо п’яні?

Дехто радісно загигикав на підтвердження.

— Тоді давайте відверто і сміливо — ми ж всі тут ґрифіндорці — ділитися своїм найбільш, — тут у Стелли трохи заплівся язик, — найбільш яскравим досвідом… відверто. Ага?

Реакція була неоднозначна, переважно відтінки схвильованого хихотіння.

— Нам потрібна дорожня карта! — Стелла ломанулася до стола з пергаментом, зашпорталася дорогою і розлила пиво.

— О, яка вона дурна, — Гаррі скуйовдив волосся, відкинувшись на спинку крісла.

— А ти що, цілувалася з кимось? — зненацька спитав Герміону Рон.

Вона гмикнула. Чи гикнула через випите пиво — вона сама не знала.

— Ми з Віктором, по-твоєму, домашку разом робили?

Рон, схоже, саме так і думав. Герміона сховалася поглибше в крісло, трохи зніяковівши і роздратувавшись одночасно. Згадала, як часом Віктор намагався помацати її за груди, але вона негайно й наполегливо повертала його руки на талію.

Стелла заходилася ялозити пером по пергаменту, активно крутячи сідницями під музику. Гаррі зиркнув на це неподобство і спохмурнів ще більше. Невдовзі Блек представила вимащену чорнилами карту, де на ділянках різного розміру було понаписувано «Любов», «Ганьба», «Чесність», «Сором», «Заздрість», «Сум», «Секс».

— Хвильку, — Стелла ледве витягнула з кишені вузьких джинсів монетку. — Правила такі: кидаєте монетку на карту, кудись потрапляєте. Видаєте відверте зізнання.

Вона трохи прикрутила музику. Однокласники підсіли ближче, посміюючись у передчутті. Стелла зі свого місця біля зачарованої магнітоли жбурнула монетку, попала Гаррі в лоба, а тоді монетка впала на «Любов». Блек притиснула долоні до щік. Герміона примружилася, не сумніваючись, що Стелла спеціально поцілила в Гаррі.

— Минулого року влітку я зустрічалася з Теодором Ноттом, — оголосила Блек.

Герміона поперхнулася пивом.

— Він розбив мені серденько, бо таких мудаків ще треба пошукати, дівчата! — повідомила Стелла. — А ще він цілувався огидно слиняво, якось аж занадто, — вона скривилася, наче зараз виблює.

Герміона похитала головою. Можливо, завтра дехто шкодуватиме про свій довгий язик.

— Поттер, твоя черга! — Стелла тицьнула пальцем у Гаррі.

Він з похмурим виразом обличчя кинув монетку, не дивлячись, і та приземлилася на «Чесність».

— Це ми вміємо, — бадьоро сказав Гаррі. — Якщо по-чесному, тут, певно, всі подумали, що зі Стеллою Блек краще не зустрічатися, інакше вона потім розповість фігню про тебе в рандомній компанії.

Гаррі, який захищає Нотта. Блискуче. Вечірка явно завертала не туди. Дехто з однокурсників захихикав.

— Урочисто присягаю, що тебе така доля точно не спіткає, — здійняла руку Стелла, — бо тобі не світить бути моїм бойфрендом.

— Я це й сам можу гарантувати, — відповів у тон їй Гаррі.

Здавалося, між цими двома повисла грозова хмара, яка от-от гримне і заблискає. Лаванда з Парваті почали перешіптуватися, Шеймус гигикав з цієї ситуації. Невіл підхопив монетку і кинув.

«Ганьба».

Стелла показала Гаррі язика.

— О, ну тут всі, певно, знають, як на третьому курсі ховчик перетворювався на професора Снейпа, забачивши мене, — сказав він.

Усі засміялися, пригадуючи ту історію. Герміона копнула Гаррі під столом і зобразила на обличчі питання «Що це було?» Поттер лише більше набурмосився.

Потроху вечірка зійшла нанівець: Ронові таки випала ділянка «Секс», вуха в нього спаленіли, а Шеймус і Дін заходилися тролити його ще до того, як він рота відкрив.

— Можна подумати, вам самим щось перепадало, — уїдливо відгукнулася Герміона.

— Хто б казав, у тебе навіть хлопця нема, — в’яло відбився Дін.

— А в тебе він є чи що? — огризнулася Герміона і далі вечірка перетворилася в одне велике «А у тебе шо, а у тебе, та я, та ти».

Стелла знудилася від цих розборок і запропонувала піти спати.

— Така невдала вечірка, навіть не було поцілунку між дівчатами, — пожалілася вона.

Герміона допомогла їй прибрати, а тоді вони непевним кроком пішли до своїх спалень.

— Чекай, маю для тебе дещо, — Стелла зайшла в темну кімнату. Через мить почувся гуркіт, лайка, а тоді Блек винесла золотистий конверт.

— Оу, це запрошення на весілля? — здивувалася Герміона. — Та ну. Тобто дякую, звісно, але…

— Там можна буде подивитись на різних людей і кучері Забіні, — Стелла багатозначно підвела брови.

Отже, там буде тітка Герміони. Вона зітхнула. Тим більше нема причин іти. Але ж Талія так гарно поставилася до неї влітку, попри те, що її скажена мамця колись лишила їй шрам просто на обличчі.

— Це не обов’язково, але хай буде в тебе, — сказала Стелла.

Герміона кивнула.

— Слухай, — відгукнулась вона, коли Блек вже збиралася йти всередину. — Сіріуса вистачить на вас обох з Гаррі, ти ж розумієш?

Стелла вигнула губи підковою, гмикнула і зникла в темряві кімнати. Герміона ще якусь мить дивилася на зачинені двері, а тоді піднялася до себе. Щойно вона увійшла, Лаванда засмикнула полог ліжка.

— Схоже, до тебе, — кивнула Парваті на вікно.

Шлунок Герміони зробив дуже неприємний кульбіт. Сова обурено стукнула дзьобом у шибку, мовляв, відчиняй вже. Герміона послухалась. Птах простягнув лапу, вона тремтячими руками відв’язала послання і відчула неймовірне, просто неохопне полегшення, побачивши корявий почерк. А потім шалений спалах радості. З дурнуватою посмішкою — вона точно була дурнуватою, Герміона відчувала це, — вона розпечатала листа і прочитала:

Вельми дякую, що згадала ще одну деталь і поділилася зі Стеллою.

Р.А.Б.

Це було все.

— Чекай, — наказала Герміона сові і поки була п’яна й понад міру хоробра, нашкрябала на тому ж листі:

«Ти тепер мій боржник, Р.А.Б.» і смайлик з висолопленим язиком. Повагавшись, додала «Як справи?» і швидко вручила записку сові, поки не передумала.

Зі схвильованим чисто дівчачим хихотінням, яке так бісило її в інших, Герміона гепнулася на ліжко. Завтра вона про це пошкодує. Неодмінно.