Не все так просто

Чи можна вважати поганий вчинок гріхом? Чи вважається поганим вчинком прагнення нормального, звичайного життя? Хізер не знайшла відповіді на ці питання, та й не праагнула її шукати. Вона просто списала останній тиждень у розряд «минуле». Минуле кольору чорної Імпали, смарагдових очей, вицвілої зеленої сорочки, темно-русявого скуйовдженого волосся і вогненно-кривавої небезпеки, яка йшла за Діном Вінчестером по п’ятах. Дивно, але небезпека для неї завжди мала колір заходу сонця. Такого, як у Су-Фолсі, чи в рідному Орегоні. Ні, ви не подумайте. Хізер любила споглядати як сонце хилиться до горизонту, лишаючи все менше і менше світла, доки останній промінь не розчинявся у вечірньому небі. Потім наставала ніч, приховуючи у своїй темряві кігтястих монстрів, ікласті жахи та похмурі тіні. І все одно вона вважала ніч найкращим часом. Так влаштовані люди: їх тримають на повідку власні страхи. Дехто остерігається їх, намагається уникати, ховаючись у будинках, запалюючи в кімнатах світло і замикаючи дверний замок на два оберти. А деякі, як Хізер, знаходять у своїх демонах щось прекрасне, невловиме. Тягнуться до них обережно, щоб не обпектися об їхнє розпечене тіло. Але, задивившись на вогонь, не помічають, як переступають невидиму межу, і жар починає спалювати їх. Вони пізно розуміють, як далеко все зайшло, продовжуючи безглузді спроби повернутися туди, де вони були в безпеці.

***

На автобусній зупинці міста Сент-Луїса з напівпорожнього автобуса вийшло семеро людей: пара молодят, якийсь літній чоловік, солідна жінка в синій спортивній кофті, ще одна огрядна дамочка, висока білявка середніх років з висвітленим пишним волоссям і миловидна дівчина в червоній кепці. Після дев’ятигодинної поїздки в автобусах із двома пересадками м’язи заніміли і справжнім блаженством було вийти із громадського транспорту. Наступний автобус приїде сюди о 21:30, а отже, у Хізер був час перевести в готівку гроші з картки, перекусити, взяти в дорогу воду для найближчих п’яти годин шляху і зарядити телефон. Про Вінчестерів вона не турбувалася, хіба перед очима раз у раз спливав їхній з Діном поцілунок. Спонтанний, до непритомності пристрасний. Ця маленька примха явно вплинула на неї. Напевно, саме думки, що вона більше ніколи не побачить Діна викликали те саме тяжке почуття у грудях. По ідеї Хізер мала ледь не радіти – її життя більше не буде пов’язане з Вінчестерами. Ні вони, ні Кастіель, ні монстри не зможуть її знайти і в цілому переживати не буде про що. Ось тільки щось не давало повірити в таку реальність остаточно. Це підтверджували книжки по боротьбі з демонами, які лежали у сумці, що їх ночами вивчала Сінгер, нотатки про перевертнів, вампірів, привидів та інших монстрів. Все-таки цей раунд залишається за хріновим кругообігом під назвою «доля». Шатенці довелося добровільно програти, прогнутися під задум цього світу щоб зберегти своє життя, яке вже ніколи не буде колишнім. Тепер у рахунку її днів буде те саме ламаюче «до» і «після». З цього варто винести урок: більше Хізер Сінгер так не оступиться.

***

*Тим часом у Су-Фолс*

На бейсбольному матчі раптом стало надто тихо, ніби хтось вимкнув звук, а потім на все поле пролунав гучний дзвінок. Петля часу, темрява, дзвінок більше не такий гучний, реальніший. Скривившись від дратівливого звуку Дін нарешті розплющив очі.

Його телефон лежав на задньому сидінні, в машині він був один.

– А щоб його! – вилаявся хлопець і діставши мобільник відповів на дзвінок. – Слухаю.

– Діне? Я тобі разів 10 дзвонив, де ти?

Схоже Сем надумав собі історій про те, що з братом і шатенкою, на яку полює ціла хмара демонів, могло щось статися. Але про те, що ж реально трапилося він нізащо не здогадався б.

– У лайні, Семмі, – різко поклав руку на кермо Дін.

– Що трапилося?

– Хізер. Бісове дівчисько знову звалило!

Цього Семюель ніяк не очікував. Якщо вперше дівчина втекла зі зрозумілих йому причин, те, що підштовхнуло її до цього, зараз залишалося для молодшого мисливця загадкою.

– Що-що? Чекай, як?

Питання «як Дін не зміг впоратися з дівчинкою?» хвилювало Сема не менше самого вчинку Сінгер.

– Накачала мене снодійним і… – старший Вінчестер затнувся, згадуючи їх поцілунок, про який вирішив промовчати. – звалила. Такі от справи.

– На скільки ти вирубався, знаєш? – нахмурився Сем, потираючи перенісся.

– На… – старший подивився на екран телефону, згадуючи о котрій дівчина повернулася з кавою. – Майже три години.

– Гаразд, у тебе є її номер телефону?

– Так, був десь записаний.

Точніше просто автоматично збережений в списку вхідних дзвінків.

– Гаразд, старий. Їдь сюди, спробую відстежити її за номером, – молодший мисливець притиснув ліву руку до стегна, розправивши лікоть.

– Зрозумів.

На цьому розмова закінчилася. Відкинувши телефон, Дін згадав нещодавню картину. Ніжний дотик її губ до його. Губи м’які, теплі. Обпікаючий шепіт і ніжність переростає у пристрасть. Він притягує дівчину ближче до себе, рука ковзає по шовковистому темному волоссю, пальці торкаються молочної шкіри.Так само дивлячись ніби крізь панель управління, Вінчестер заводить машину. Він досі відчуває запах її шампуню. Утримуючи ці думки на задньому плані, Дін натискає на педаль газу, зосередившись на дорозі. Зараз їм би стала в нагоді допомога Каса.

***

У чому мінус ангелів – немає певного заклинання чи ритуалу, що допоможе викликати більшість із них. Дін сидів у кабінеті шерифа Міллс із заплющеними очима і пошепки говорив.

– Гей, Касе! Кастіелю! Прошу тебе тягти свою янгольську дупу сюди, – він розплющив одне око, щоб подивитися чи прийшов на його поклик Кастіель, – будь ласка. І бажано швидше.

Та нікого не було. Хоча він скоріше здивувався б, якби янгол з’явився перед ним. Заздалегідь було зрозуміло, що Кас не відгукнеться.

Сем от уже дві години (а то й більше) намагався відстежити телефон Хізер і сканував систему оплати та банківських карток. У свою чергу Дін переглядав записи з відеокамер усіх автобусних зупинок за останні півдня, періодично гукаючи до друга-янгола, який або відключив приймач, або просто ігнорує своє ангельське радіо. Першому успіх усміхається Сему, тому що його дзвінок Дін не хотів сприймати по-іншому.

– Що нарив? – відразу запитав старший Вінчестер.

– У місті Бісмарк було сплачено номер придорожнього мотелю, – Дін слухав, уважно дивлячись на відео з зупинки «Weenskol», склавши руки на столі шерифа. – Картою на ім’я Хізер Сінгер.

– Туди їхати шість годин. Знущаєшся? – мисливець відсахнувся від екрану комп’ютера, обурено примруживши очі.

– І саме шість годин тому Хізер вирубала тебе снодійним, – зробивши паузу щоб попити води, Семюель закінчив із добрими новинами.

– Гаразд. Зараз буду, – погодився Дін, повертаючись до відео на швидкій перемотці.

Гнів через нерозсудливість Хізер і страх за її життя злилися в одне ціле, проступаючи у вигляді напруги кожного м’яза хлопця. Здавалося, через його лютий погляд по екрану комп’ютера підуть тріщини, а стислі кулаки будь-якої миті можуть врізатися в бідний монітор. Закінчивши з останнім відео із кварталу Klesit у часовому проміжку 10:00-14:00 Дін подякував Джуді за допомогу і вирушив до будинку Боббі за Семом.

***

Через шість годин дороги і цілу годину метушні на ресепшені з 90-річною пенсіонеркою-реєстраторкою брати зняли собі номер, заодно дізнавшись у якій кімнаті оселилася Хізер. Не чекаючи ранку, вони зламали замок у 131 кімнату. Помешкання не видавало нічиєї присутності: ліжко акуратно заправлене, світло ніде не горить, у номері панувала мертва тиша. Клацнувши вимикачем, Дін пройшов далі до кімнати. Сем роззирнувся і зайшов слідом, зачиняючи за ними двері.

Біля вікна посередині стіни стояв столик на високих закручених ніжках із круглою поверхнею. На ньому лежав телефон Хізер з одним вхідним на автовідповідач. Повідомлення, як не дивно, було від Діна. А, точно, вона брала його телефон. Поки останній тамував напад люті, Сем вирішив прослухати голосове повідомлення.

«Привітик, хлопці. Якщо ви це слухаєте, отже, ви повелися на дешевий трюк. Молодці, що й сказати. Знаю, мій вчинок ризикований, і я це розумію. Але залишитися з вами, вплутатися в полювання – означає добровільно піти на дно. Втратити спокійне життя, жити сьогоденням, не знаючи чи побачиш ти завтра. Сподіваюся ви мене зрозумієте. Адью.»

– Та вона!.. – Дін розвернувся до Сема спиною, агресивно розмахуючи руками. Слів, щоб описати свій стан, він не міг підібрати. – Дідько!

Брюнетка провела їх двічі поспіль, а Вінчестери, як кретини, продовжували вестися на її хитрощі. Давно пора перестати недооцінювати її оманливо-миловидну зовнішність.

– Вона має рацію, Діне. Як тільки зв’яжешся з полюванням, з нашим світом – вже не виберешся з цього лайна. Хіба не ти мені про це казав? – нагадав Сем, будучи цілком згодним зі словами брата. Так, Дін справді так вважав і вважає досі, але з’явилася одна деталь, котра суперечила його словам:

– Це було до того, як на мене зійшла друга обов’язкова істина: якщо ти маєш коріння мисливця – хрін ти виживеш без полювання, – ось так парадоксально звучало забезпечення безпеки у житті дівчини, – хоче того вона, ми чи Боббі – Хізер доведеться вплутатися в цю справу, тому що інакше її життя не триватиме більше тижня. – Він схопив зі столу телефон і засунув у кишеню пошарпаної куртки, – їдьмо, будемо продовжувати пошуки.

***

Вночі дорогою подекуди траплялися самотні ліхтарі. Ще рідшими були зустрічні машини. О пів на четверту Сем задрімав на передньому сидінні, машину вів старший Вінчестер. Надворі чувся гуркіт грому. Напевно, це були його думки. Він був злим. Та чорт забирай, він був готовий витрусити з дівчини душу за такі приколи. Нехай тільки вони знайдуть її. Перебуваючи у своїх думках, Дін не звернув увагу на пробудження брата.

– Може, я поведу? – сонно запропонував Семмі, потираючи очі і потягаючись. Куди йому, ще вирубиться за кермом.

– Не турбуйся.

Черговий гуркіт грому почувся через секунду після відповіді Вінчестера-старшого.

– Ти в нормі?

Ні, не в нормі. Дін у сказі. Дін напружений. Дін турбувався. Але виливати всі емоції брату не варто.

– Так, – збрехав, як робив це часто, коли мова йшла про почуття.

– Думаєш Хізер…

– Я не знаю, що думати, Семе! – роздратовано перебив він Семюеля, не витримавши. – Може вона давно мертва, може її катує Кроулі, а може, затягли в гніздо вампіри. Звідки мені знати, що в голові у Хізер, що вона збирається робити, куди її занесло і навіщо? Тож просто не питай мене про це. Будь ласка.

Було видно, що Діну хріново. Йому не вперше відчувати відповідальність за чиєсь життя, але ця дівчина стала для нього особливою. Другим шансом, можливістю зберегти життя, тим, що допоможе йому змити зі своєї совісті провину за смерть Боббі, якого так і не вдалося врятувати. Для цього Дін зробить все потрібне. Хоч у пекло стрибне, але обов’язково загладить свою провину перед їхнім із Семом другим батьком. Та хіба річ лише в цьому?