3.

Осінній Фікрайтерський З’їзд 2021. Ключ: “Безсонна ніч”

Дівчина довго не могла заснути, кидаючи погляди на керосинову лампу, що стояла поруч і до якої була запхана звичайна воскова свічка.  Але, як би не сковував страх та нескінченні думки, втома все ж  була сильнішою.

Мандрівниця прокинулась посеред ночі від відчуття, ніби на неї хтось дивився. Вона повернула голову ліворуч, одразу помічаючи чийсь силует у напівтемряві. Серце пропустило декілька ударів, а очі, як прийнято в таких ситуаціях, широко розплющилися. Було не те що складно щось вимовити, навіть, поворухнутися не можливо.

– Не бійся, я беззбройна, – тихо прошепотів, незнайомка, широко розставила руки, від чого тканина на її грудях натяглась, підкреслюючи м’язи. Підійшла ближче, розщібаючи спальник однією рукою, а іншою піднімаючи поділ своєї сукні. Зовсім не соромлячись, рудоволоса осідлала стегна дівчини. Тканина сукні задерлась, показуючи пухкі, вкриті шерстю, ноги з невеличкими ратицями замість ступні. Від чужого тіла віяло теплом і травами, незнайомка нахилилась і обережно пройшлась пальцями по чужим ребрам, тихо посміюючись.

– Як тебе звати? – насмілившись, спитала Ганна, відчувши, ніби якісь чари розв’язали їй язика. На обличчі нічної незнайомки на секунду застигла  гримаса, схожа на легке непорозуміння. Дівчина лягла поверх чужого тіла, притуляючись майже оголеними грудьми, тканина на яких трималась лише на доброму слові. Руки поринули під одяг, досліджуючи м’які боки. Шкіра у незнайомки була ідеально рівна та біла. Ганна на секунду прикриває очі, одразу відчуваючи на своїй шиї губи самодіви, які дарували цілунки, ніби граючись з емоціями та почуттями.

Напівпрозорі шлейки сукні повільно сповзли кудись до ліктів чарівної дами, оголюючи пишні груди і живіт зі складками. Родимки розсипались по шкірі, утворюючи разом невідомі сузір’я. Панна продовжувала виціловувати скули студентки, однією рукою опираючись об лавку, а іншою погладжуючи низ живота дівчини, що ритмічно здіймався, дякуючи збитому диханню.

Ніби очікуючи якоїсь реакції, мара піднялась, нависаючи над дівчиною, і прослизнула правою долонею попід резинкою нижньої білизни, знаходячи теплими і вже вологими пальцями клітор. Обличчя горіло чи то від нестачі кисню, чи то від повітря, що навколо дівчат виявилось в рази гарячішим. Ганна, затуливши собі рота і очі, щоб не бачити мармурове обличчя, з соромом рухалась назустріч довгим пальцям. В один момент плавлячись і роблячись податливою, наче глина, змочена водою. Час зупинився в цій маленькій кімнатці, залишаючи лиш жар унизу живота від оргазму, що наближався.

– Ганно, – шепіт біля самого вуха, юначка нахилила голову, спостерігаючи за емоціями на чужому обличчі, – Ганно..

– Ганно, чорт би тебе побрав! – її трусили за плече, витягаючи з в’язкої темноти.

– Скільки можна спати? – вже інший голос.

Дівчина роздратовано розплющила очі, окинувши поглядом хлопців, що стояли поруч.

– Ще трохи і я готова вас вбити! – звісивши ноги, Ганна всілася на лавці.

– Йо, заспокойся, – Іван, ніби образившись, повернувся до неї спиною, – збирайся, нам ще п’ять кілометрів пішки йти.

Після такого сну, день точно обіцяв бути гарним. Зібравши всі речі у рюкзак, Ганна вийшла на поріг будинку, де на сходах сидів Кирило. Парубок в останній раз ткнув ще не застигле багно палицею і піднявся на ноги.

Дівчина, спустившись з останньої сходинки, різко зупинилась, сліпо вдивляючись на покинуту раніше тростину. Поруч виднілись розмиті відбитки ратиць, що відтиснулись у в’язкій землі і, наче стежка, вели у хащі.

– Як думаєте, тут олені є?

– Лише в тому випадку, якщо їх ще не всіх по відстрілювали, – відповів Іван, ідучи вже за кілька метрів від старої хатинки лісника.