Злива і розмови

На вулиці темно. Прохолодний вітер торкається  мого обличчя. Досі чути виття сирен. Біля головного входу в казино ще патрулюють машини і правоохоронці. Жителі міста, випадкові перехожі зупиняються з відкритими від цікавості ротами, щоб побачити , що спричинило цей гамір.

Мене легко тримає під руку інша рука. Я повертаю голову і вдивляюсь в обличчя свого супутника. Він, відчувши це, також повертається і звертає свій погляд до мене.

Хлопець в цілому виглядає спокійним, але все ж трохи збентежений. Зустрічившись зі мною поглядом, його обличчя просяює щирою посмішкою. В очах сміливі, зухвалі вогні.

Мені, навідміну від нього, не так радісно.

—Що відбувається? – неголосно, схвильовано питаю я,- куди ви ведете мене?

Він, нахилившись до мого вуха, сказав :

—Потрібно бігти.

В наступну ж мить хлопець зімкнув наші руки і стрімголов побіг подалі від цього злощасного казино.

Ось ми вже стоїмо перед чорним шикарним кабріолетом. Я потупилася , і з питанням поглянула на нього.

—Міс, ви можете мені довіряти на всі 100%. Сідайте в машину.

—Може ви поясните в кінці кінців? Навіщо я вам?!

—Неодмінно, як тільки ми від‘їдемо з цього божевільного місця.

Я мовчки сіла в машину.

—Я – Метью Барнет, агент, і працював під прикриттям, як ви вже могли зрозуміти. Нашим завданням було ліквідувати місцеву мафію, рекет і повернути безпечне життя на ці вулиці. Тепер ви в безпеці, не хвилюйтесь. -Агент завів машину і ми вирушили на зустріч невідомим нічним вулицям.

—Ну що ж, чудово спрацювали, вітаю, містер Барнет! –  відповіла я, трохи сумно і саркастично й повернулась до вікна.

Він так спокійно представився , а моє серце калатає, досі не можу повірити в те, що відбулося декілька хвилин тому. Облава в казино, «друзі» моєї сім‘ї в наручниках…Ні, це все точно не зі мною.

Не зважаючи на всю емоційність ситуації, я відмітила , що в машині затишно. «Стеля» була закритою.

Барнет тільки хмикнув.

— Я розумію ваші емоції. Але це було неминуче. Злочинність і беззаконня завжди мають бути ліквідованими і покараними.

—Мій дядько, Мел. Він був рідною мені людиною, замінив батька. Мене ніколи не цікавили його нелегальні справи, вони не стосуються мене, бо незважаючи ні на що, він забезпечував мене всім і завжди був добрий до мене. А знаєте, що найбільш прикро? Це те, що мені тепер невідома його доля. І наврядчи я коли-небудь його знову побачу…

—Клер…

—Клер?-здивувашись тим, що він знає моє ім‘я, перепитала  я.

—Клер, у вас тепер починається нове життя. Ваше, незалежне життя. Ви повинні абстрагуватись назавжди від цього, що було у вас в минулому. Все обов‘язково налагодиться.

—Метью, а навіщо вам допомагати мені?

—Як це?- він продовжував керувати машиною, проте нарешті звернув свої голубі очі до мене. — Це мій обов‘язок, як правоохоронця.

—Хм, а ваші колеги могли запросто влаштувати мені допит і  можливо навіть затримати за сприяння мафії…

—Я знаю, що це була вимушена міра. Ви не брали прямої участі у цьому всьому. Ви ніколи не порушували закон. А щодо «сприяння» – ви залежали від свого дядька, оточення, у вас не було іншого виходу.

—Ви і біографію всю мою вивчили?!

—Я агент, в мене не було іншого виходу. Мені було вкрай цікаво, чому ви там, в тому домі, що ви там робите?…

—Коли я вперше побачила вас там, в мене виникло це ж саме питання.

—Відразу відчули щось не те?

—Відразу відчула, що не все з вами так просто…

Метью подарував мені ще одну посмішку.

— І все ж , однієї вашої милої посмішки недостатньо! Я  досі майже нічого про вас не знаю, як і про те, куди ми направляємося прямо зараз..! Як ви стали агентом і як в‘язались в банду Еді Кларксона?

Він засміявся. На склі вікна авто одна за одною з‘являлися прозорі, крупні краплі дощу . Барнет мовчав. Хвилини в повній тиші.

— Хм, я відразу ж вийду з цієї чортової автівки, якщо ви не розповісте бодай щось про себе до того, як почнеться справжня злива! -З викликом, проте жартома заявила я.

—І дощ вам не завадить? Він підняв брови в легкому здивуванні. В його очах такий же запал і сміх, як і в моїх.

—Аніскілечки! Дзвінко захикала я і пристально подивилася йому у вічі.

—Хотів би я на це подивитись, проте втамую вашу спрагу допитливості.

— Здивуйте мене! -іронізую я.

— Не думаю, що в мене це вийде. В моїй біографії немає якоїсь драматичності чи незвичайності. Середньостатистична сім‘я, звичайна школа, щасливе дитинство, але все змінилось, як я став підлітком. Це були дуже «темні часи» і не тільки для мене, а й для моєї сім‘ї, на жаль.

—В п’ятнадцятирічному віці я познайомився з одним відлюдькуватим хлопцем . Він був дивним ,  дуже загадковим,але з тією енергетикою, яка «притягує». З школи ніхто не хотів з ним спілкуватись, а я часом розмовляв з ним на перервах, так ми і стали друзями. Ми класно ладили і він мені настільки довірився , що познайомив зі своєю сумнівною компанією. Поганою компанію. В цих суворих хлопців були печальні очі , в них були справді непрості долі. Сироти, безпритульні діти, просто складні підлітки із не дуже благополучних сімей…Їхній «бунт»і спосіб життя – це слід тих особистих трагедій, що трапились з ними. А я ?

Я спочатку робив все просто заради цікавості,  забави, а потім , не помітно для себе, втягнувся. Тікав з дому, потрапляв у бійки, неодноразово був заарештований поліцією за хуліганство та інші дрібні злочини,  в моєму оточенні були люди без моралі і майбутнього, а я був під їхнім сильним впливом. Кожен день був схожий на попередній, ми вештались по місту, як бродяги, шукаючи наживи, часом зіштовхуючись з іншими таким ж гультіпаками-хуліганами , після цього звісно ж не обходилося без агресивного з’ясовування стосунків, творився повний розгардіяш! Ті  безсонні ночі і холодні квартали, моя просякнута тютюновим димом(чи ще чимось гіршим) куртка…Як добре , що все це позаду… – Метью легенько здригнувся і видихнув.

— І як же ти вибрався з цього?

—Слухай далі. Наша компанія одного разу вирішила піти на щось серйозніше. Це було пограбування одного заможного, знаного чоловіка в нашому місті. Глуха ніч, ми зі зброєю на всяк випадок. Вбивст не планувалося, але… Головний банди, почувши як хтось з господарів починає метушитися, не впорався зі страхом і за імпульсом вистрелив.

Чим же закінчилося це діло? Приїхала поліція. Їх з награбованим піймали , організатора злочину судили ще й  за вбивство.

—Лишенько…

Я не могла повірити , що з Метью могло трапитися щось подібне.

—Я, неповнолітній, який слідкував за ситуацією ззовні біля будинку і не встиг зробити нічого незаконного , був виправданий. Представники органів, що займалися цією справою ,кинули на мене оком. Їм я чимось сподобався і вони вирішили, що всі мої кримінальні навички і досвід можна направити в протилежний бік. Так я почав готуватися з 16 років до цієї служби. Знав зсередини всю цю бандитську систему, вправно стріляв і діяв в екстремальних ситуаціях.

—О, я помітила , яким органічним ти був в образі спільника мертонської мафії.

—О, а я помітив , якою послужливою племінницею ти була , водночас різко і сміливо розсправляючись з бридкими, наглими товстунами, – в його очах земерехтіли вогні захвату, чи це всього лише вогні дорожніх ліхтарів?

—Що?

Знову ця ясна блакить його очей заполоняє весь простір, поки він уважно вивчає моє обличчя. Я теж не звожу очей. Здається, ця мить нескінченна.

Аж тут, я чую сигнали машини :

—Чорт, Барнет , слідкуй за дорогою! – я машинально вхоплююсь за руль, бо цей гореводій і не думав користуватися ним останні півхвилини.

Лункий його сміх :

—Все під контролем , Кьортис, ця машина має функцію автослідкування за маршрутом за відсутності діяльності водія.

—Дуже весело,-закотила очі я. -Зараз треба бути особливо уважними, дорога слизька через грозу. До речі , про грозу!

-Я з захватом повернулася до свого супутника.

—Що ти вже задумала? Що за раптове гарячкове піднесення?

—Увімкни щось послухати!

Метью виконав моє прохання. Тим часом я перелізла на задні сидіння і почала відкривати «дах» кабріолету.

—Ти з глузду з’їхала? Гроза, ми зараз наскрізь промокнемо!

—Не бійся, тебе я прикрию!

Я почала відсовувати цю цупку накидку, але так , щоб передні сидіння залишалися під нею.

Відразу відчула свіжість серпневої літньої ночі і дотики теплих крапель дощу. Скинула взуття і стала босими ногами прямо на шкіряні сидіння, розвела руки в різні сторони і просто під музику проживала цю мить. На швидкості краплі перетворюються в шалений бриз, волосся ставало вологим, музика волає на всю гучність, а я ловлю з посмішкою кожну краплю і забуваю про все на світі. Неймовірні відчуття.

—Ти божевільна! -гукає Метью.

—Я знаю!

Він повністю знімає накидку і ми їдемо просто неба, в грозу . Я повертаюсь на своє попереднє місце , сідаю біля нього і ми починаємо  несамовито сміятись. Струмки води збігають по рукам, по обличчю, на моїй сукні не залишилося жодного сухого клаптика тканини.  А я ловлю себе на думці, що давно не відчувала себе настільки щасливою і вільною.

Волосся прилипло до лиця, Барнета теж, проте він не помічає цього, він посміхається так щиро і ясно, що цього світла вистачило б щоб освітити цю темну ніч. Я механічно забираю своєю рукою волосся з його обличчя.

Його погляд враз серйознішає. Дивитися так, ніби я йому ляпаса дала.

—Ой!-  швидко забираю руку, ніби її щойно струмом вразило.

А він мовчки перехоплює її за зап‘ястя і не поспішає відпускати. Дивиться з цілковитою серйозністю і суворістю , а потім легко, самими губами торкається до тильного боку долоні.

—Дякую за вашу турботу, мадам!

І ми сміємося разом, дозволяючи функції автокерування думати про такі дрібні речі, як наш напрямок зараз.

Ми говоримо про все і ні про що години поспіль. Це темно-каштанове волосся, ямочки на щоках, його дзвінкий сміх – весь його образ і кожна риса окремо здаються такими рідними, ніби я знаю його цілу вічність.

Ні, це точно не випадкове знайомство двох різних людей з буремного злочинного світу, яких поєднали екстримальні обставини. Я відчуваю.

—Ей, ти взагалі слухаєш мене?

—Авжеж слухаю.

Тихо грає музика на місцевій хвилі радіо, автомобільний годинник показує 02:37. Давно за північ, і я б хотіла вже поспати ,але рівню адреналіну в крові вистачить напевно щоб не спати ще тиждень. Пустельна траса, одна вантажівка промчиться повз раз в декілька хвилин. І лише ряди яскравих нічних ліхтарів вірно та мовчазливо супроводжують нас всю дорогу. Метью зосереджено керує автомобілем. Незважаючи на сконцентрованність, агент іноді оглядається на мене , щоб перевірити , чи не сплю ще я.

На радіо починається репортаж новин і Барнет з дуже серйозним виглядом збільшує гучність.

Монотонний жіночий голос доповідає : «В ефірі останні новини Лондона. Мертонське підпільне казино сьогодні ввечері було ліквідовано. Операція ініціювалася національним агентством по боротьбі із злочинністю. Обійшлося без жертв, проте четверо зловмисників, причетних до рекету і фінансових  махінацій зникли з місця арешту. Їх розшукують правоохоронні органи.»

Я , в цілковитому подиві повертаюся до Метью.

—От, дідько!..Шкода, що моє завдання в цій операції вже виконано. Та надіюся, силовики їх схоплять.

—Який жах.. І ще одна погана новина, – я поглядом вказала на панель приладів: закінчується пальне.

—Без паніки, тут поблизу є заправка.

—Залишайся в машині, я швидко!

—Не затримуйся…

—Прибуду так швидко, наскільки можливо, леді! І він жартома робить жест військового привітання, підносячи пальці до скроні.

Минуло близько десяти хвилин, а Метью все ще не вийшов  із закладу. Ноги вже «гуділи» від того, що були в одному положенні декілька годин. «Ну що можна там так довго робити?» Я вирішила вийти з машини, відновити нормальний кровообіг в литках та подихати свіжим повітрям.

Наспівуючи собі щось під ніс я тупцювала біля машини, заодно вивчала дані про співвідношення ціни та об‘єму пального на неоновій таблиці. Метью не з‘являвся…

«Треба піти і перевірити його там!»- рішуче подумала я.

Не встигла ступити і п‘яти кроків, як переді мною, наче із землі виріс,постав худющий підозрілий тип , а позаду нього ще один чоловік недоброзичливого вигляду, погрозливо перегороджучи мені шлях.

—Далеко зібралася, красуня? – він вилупив очі на мене і агресивно почав терти носа великим пальцем. -Думаєш,втекла з копом , то не знайдемо тебе?!