Авантюра почалася

Я взяла лампу до рук і тихенько крокуючи зі сходинки на сходинку, почала спускатися до низу. Сирість вдарила в ніс. Потім запах змінився, чим далі йшла тим повітря ставало більш свіжим. Було дивно бачити настільки чисте підземелля. Ні тобі крихкої скоринки бруду на стінах, ні павутиння по боках, щурів –  і тих нема.

На другому поверсі садиби Леоні було гірше ніж тут, за місцем явно доглядають.

Темний вузький тунель вивів мене до невеликої зали. У світлі лампи можна було побачити круглий стіл по центру і багато стільців навколо нього. На стіні за столом висів блакитний прапор з золотими рунами.

Таємний зал засідань? Чи може це бути одне з тих міць, де принц Алекс збирав чаклунський орден? За книгою, вони мали декілька таких хованок по усьому місту.

Я захвилювалася, що мою присутність можуть помітити, тому вирішила повернутися нагору. Тільки повернула за ріг, як раптом ноги відмовилися йти, намертво приклеївшись до підлоги.

О ні, почалося.

Лампа у моїх руках  замерехтіла й погасла, мабуть, заряд кристалу повністю вичерпався. Серце почало шалено стукотіти. Беззахисна, одна посеред темряви у незнайомому місці.

З іншого боку залу почулися кроки, які відлунням повторювалися в моїй голові. Хода була розмірена наче хтось за звичаєм прогулювався підземеллям. Моє тіло покрилося дрижаками, але все ще не рухалося. Повітря навколо ставало по-зимному прохолодним. Цілковита тиша.

– Виходь.

Владний низький чоловічий голос пролунав зовсім близько. Він викликав бажання негайно підкоритися наказу, але я все ж не поворухнулась. Не могла.

– Заради всього, Чендвіку, досить прикидатися глухим. –  Тон незнайомця пом’якшився.

На мить, я подумала, що врятована, що мене не помітили.

– Ви гучно ходите, ваше величносте. Так тупочете, що я оглух.

Напруживши зір, я побачила, як від стіни в кутку відділяється темний силует.

Як давно він там стоїть?! Ні, не це головне, ваша величносте? Це те, про що я думаю?

– Все, мені набридло розмовляти у повній пітьми, якось по-дурному. Чендвіку, запали світло.

Зсередини моє тіло пульсувало як один напружений м’яз, що готовий мов пружинка вистрибнути в будь-який момент.

– Ваша величносте, ви прекрасно знаєте, що я маг не такого напрямку, а кристали в світильниках вже перегоріли.

– То чому б нам не купити нові? Хто може дозволити собі енергокристали, якщо не кронпринц.

З кожною фразою моє обличчя блідло все більше.

– Завеликі витрати для тимчасового прихистку ордену, а ще завеликий ризик. Як багато підозр виникне у дворянства якщо цю місцину накриють божественні лицарі і знайдуть залу освітлену найдорожчим обладнанням?

– Ох, вічно все зводиш до грошей, параноїдальний жмотяра.

– Служу на благо імперії. – Інший чоловік явно посміхався, говорячи це.

– Добре, то про що ти хотів поговорити?

– Про вашу наречену Калліопу. Я отримав листа від довірених людей з маєтку Голдстоун сьогодні вранці. Вона залишилась…так би мовити, собою.

– Це неможливо. Ми проробляли цей план сотню разів, чуєш сотню! – У голосі кронпринца ковзнуло роздратування.

– Розумію, але потрібно трохи часу аби знати напевно. Мої найманці продовжать слідкувати за нею.

– Гаразд, тоді можеш йти. Зустрінемося через тиждень у старого Гука.

– Так, ваша світлосте.

І вони пішли. Я полегшено видихнула, контроль над тілом повернувся саме вчасно. Лампа проте не засвітилася, тому вибиратися нагору довелося навпомацки.

В кабінеті було незмінно тихо і порожньо. На підлозі все ще лежали зібрані мною папери. За вікном настали перші сутінки.

Документи можуть містити в собі відповідь на мої запитання, але зараз вже пізно. Потрібно повертатися додому.

Заховавши папери в стіл, я вийшла на вулицю, де на розі мене чекав домашній екіпаж.

Молодий кучер допоміг мені заволочитись до середини карети, а по іншому це не назвеш, бо все тіло нестерпно боліло, наче возом переїхали. Я розпласталася на м’якому атласному сидінню, притулившись головою до вікна. Заплющила очі в надії трохи подрімати в дорозі.

– Якась ви сьогодні мовчазна, щось сталося, пані Ріно? – Запитав хлопець, що ще тримав двері відчиненими.

Тихенько невдоволено забурмотіла аби мене залишили в спокою.

– Ну добре, не буду заважати. Я там, поки вас не було, купив в кав’ярні ваших улюблених тістечок, поїжте будь ласка. Ви виглядаєте змарнілою.

Гуп! Двері зачинилися. Через деякий час екіпаж зрушив з місця.

Якщо навіть слуги помітили мою втому, то мабуть, я схожа на смерть.

Сонливість як рукою зняло. Тіло саме потягнулося до пакунка. Мені не хотілося солодкого, але маленькі кульки з кремом застрибували  до рота одна за одною. Щелепи інтенсивно працювали допоки пакет не став порожнім.

Ох, як мені набридло потрапляти в ситуації, які не можна контролювати.

Я витирала липкі пальці об поли сукні, розмазуючи крихти по вишитих на тканині конваліях. Це виглядало гидко.

Потрібно прийняти ванну перед вечерею й зняти напругу.

* * *

На території маєтку було тихо. Двір блідо освітлювали мерехтливі ліхтарі. Біля конюшні на мене чекала Дейзі у супроводі Ванесси та ще двох молодих дівчат. Служниці провели мене на другий поверх, допомогли роздягнутися і нагріли воду в лазничці, яка виявилася за сусідніми від моєї спальні дверима.

– Молодша пані, сюди будь ласка. – Темноволоса покоївка завела мене всередину. – На таці стоять різні ароматичні суміші, масла і сіль. Можете використати щось з цього аби розслабитись.

Я лише махнула рукою.

– Гарного вечора, – дівчина посміхнулася й зачинила за собою двері.

Волога пара підіймалася від гарячої ванни. Вода на дотик була приємною, тому я одразу залізла всередину по самі плечі. Взяла з таці баночки, понюхала по черзі. Запахи були мені невідомі, тому поставила їх на місце.

Щоб це не було, краще просто так посиджу.

Лазничка була великою. Достатньо аби окрім купелі в ній можна було помістити ширму, тахту, шафу для рушників і велике дзеркало в кутку. На його ще не запітнілій поверхні було видно згорблену фігуру, що понуро роздивлялася саму себе втомленим поглядом фіолетових очей. Розтріпане мокре волосся, голова притулена до колін, опущені кутики рота. На хвилину, мені навіть себе шкода стало.

Виглядаю як куце цуценя.

Мій погляд відірвався від дзеркала й став блукати по кімнаті. Накрохмалені полотенечка лежали складені ідеальними стопками на полицях, свіжий халат розтягнувся по кушетці поряд з сьогоднішньою сукнею. Мене все ще тіпало при згадці розмови у підземеллі.

Досидівшись до перших зморшок, я врешті вилізла з купелі по рушник, залишаючи за собою мокру доріжку на підлозі. Наспіх обсушившись, попрямувала в спальню, одягнута в шовковий балахон.

На столі вже чекала вечеря, сервірована чомусь на двох. Покоївки стояли потупивши очі в підлогу. Я поклала прихоплений з собою блокнот поряд з тарілкою аби його випадково не випрали разом з брудною сукнею. Вирішила записувати в нього усе що дізнаюся за цей тиждень.

Хто такий той старий Гук? Назва якоїсь секретної корчми для інформаційних гільдій чи що? Зазвичай в книгах так і є, але треба перевірити напевно.

Поки жувала, помітила, що інших звуків в кімнаті немає. Служниці беззвучно стовбичили біля вхідних дверей.

Вони намагаються навіть дихати тихо в моїй присутності? Це трохи лякає.

– Гм, Дейзі? – Я звернулася до однієї з них.

– Так, молодша господине.

– Якщо ти не проти, то присядь разом зі мною. Не люблю їсти на самоті.

–  Звичайно пані Ріно, адже ви завжди приймали їжу разом з баронесою. Господиня Лея наказала мені слідувати усім вашим наказам, тому я залюбки повечеряю разом з вами.

Служниця сіла за стіл й впевнено почала тикати виделкою свою страву.

Отже мене не намагаються отруїти та й срібло не почорніло. Все гаразд.

Після вечері я пішла до ліжка. Втома брала своє, тому заснула напрочуд швидко. Міркувати було поки ні про що, а далі видно буде.