4

– Ні-ні-ні, бути такого не може! Як він міг!

Дівчина не могла контролювати свої емоції. Те, що відбувалась, викликало потрясіння та величезне обурення у брюнетки.

– І навіщо він це зробив? Ні, я знала, що він здатен на щось подібне, але щоб насправді.

Роздратовано та не втихаючи вона продовжувала своє невдоволення.

– Чому він зрадив їй з ціює вертихвосткою-секретаршею? Вона ж навіть на вигляд гірше його колишніх! Як ти взагалі одружилась на ньому? А я так і знала, щось в цьому мужлані було не хороше. Як у воду дивилась!

Життя у маленькій однокімнатній квартирі явно не йшло на користь Кейт. Пройшла всього доба, а вона вже з телефоном розмовляє.

Не змігши вчора заснути, дівчина взялась за серіал, який вже досить довго відкладувала, та, не помітивши плину часу, майже повністю додивилась.

Остання серія була найемоційнішою та викликала найбільшу кількість гніву та розсердження.

– Треба було з самого початку зходитись зі своїм другом, він набагато краще того.

Ось і підійшла заключна серія до кінця і дівчина нарешті помітила котра година.

“Вдень я спати не можу, прийдеться пити каву”.

Відклавши телефон на маленький столик під вікном, на підвіконні якого стояло декілька квіток від домовласниці. Їх назви вона не знала, був би тут Річард, одразу сказав би. Вона відправилась за черговою кружкою гарячого напою.

Кухня тут була маленька, але вміщала все необхідне: плита, мікрохвильова піч, старенький холодильник та одна кухонна тумба. Декілька підвісних шкафчиків, витяжка та ще декілька столових предметів. Гостьова була зміщенні разом із кухнею та столовою, можливо раніше між ними була стіна, ще була маленька ванна кімната.

Якщо дівчина хотіла відпочити, полежати, або елементарно поспати, для цього їй треба було розкладати диван.

При в’їзді Кейт вже випробувала його й вирішила так і залишити.

Хоч дівчина і не спала всю минулу ніч їй, чомусь, не сильно й хотілось.

Сівши за той самий стіл, за котрим провела пергляд серіалу, взялась потягувати чорну, як її довге волосся, каву.

Стіни у цьому будинку були тонкі, тому вона могла запросто чути, як хтось бродить по під’їзду чи грюкає дверима, маленьких дітей, які не спали разом з нею.

Тому звук сосідніх вхідних дверей вона також добре чула.

Різко підвівшись, дівчина підбігла до дверного вічка та поспішила переодягатись.

Так швидко вона не збиралась ще ніколи. За лічені хвилини брюнетка бігцем прямувала вниз сходами.

Напевно, сусіди подумали що в їх під’їзді завівся слон, адже як пояснити ті звуки, з якими спішила дівчина.

Тепер її не хвилювало ніщо: ні її голосний тупіт, ні те, що про неї подумають сусіди, ні навіть те, як одягнута. Головне для неї було наздогнати дівчину Річарда. Вона ще не знала що скаже при зустрічі, але тепер і це для неї було не важливо.

З важким натиском відкриваються вхідні двері і сонце, своїм яскравим-яскравим промінням, б’є прямо в нетронуті сном очі. Але стояти та звикати ніколи, адже Аня може завернути за будь-який бік будинку, де Кейт її вже не знайде. Тому, поки видно дівчину, брюнетка спішить до її, оберненої спиною натури.

Кейт не наважується кликати дівчину по імені, адже потім пояснити це вона б не змогла. Тому просто підбігає ближче та бере ту за руку.

Від цього жесту її коротке волосся зібране в хвіст ледь не прийшлось по лиці Кейт.

Її зустріли маленькі карі очі, та трохи зігнуті в усмішці губи.

Кейт продовжувала тримати дівчину за руку від чого та косо глянула в її бік.

– Вибач, – видала вона та поспішила забрати руку, щоб вона не ніяковіла ще більше.

– Нічого. – трохи усміхаючись сказала та, – Вибач, а ми знайомі? – Ані було цікаво, чому така прегарна дівчина зіпнула її, та
чого вона хотіла.

Тепер ніяковіла Кейт. За долі секунди треба було придумати причину такій несподіванці, та дівчина, не знайшла нічого розумнішого крім як сказати:

– Я ваша нова сусідка, Кейт. – і простягає руку для привітання.

– Аня. – вона простягає також.

-Бачила тебе, коли виходила з сусідньої квартири. Так як я тут живу ще не досить довго м-м-м… – запнулася на декілька секунд. – …хотіла спитати, чи не могли б ви, наступного разу, не так сильно шуміти?

Тільки після сказаного до Кейт дійшло що вона сказала. Думати про те, що Річард і справді міг робити разом з цією Анею вона не сильно хотіла. Взагалі не хотіла, якщо чесно!

– Звичайно, тільки я не дуже розумію про що ти?

“Молодець, Кейт. Тепер треба якось виплутатись з цього. Думай-думай.”

– Напевно, я сплутала тебе з іншими нашими сусідами. Стіни такі тонкі, шо навіть з першого разу не зрозуміло звідки звук. – випалила перше, що здалось найбільш нормальним.

– Скоріше всього так і є, – махала головою в знак згоди.

Як тут стається ще дещо.

Тепер не скажеш, хто з двох дівчин був більш сконфужений: Аня під час бесіди з Кейт, чи Кейт в теперішній момент. Адже з-за спини почулось те, чого всі ці дні їй так хотілось почути вживу.

– Аня?

Це був він. Принц з її мрій. Чоловік, що ніяк не покидав серце Кейт. Юнак, кохання до якого не згасало в дівочих грудях.

“Річард.”

Поволі обернувшись, щоб не спугнути його, вона зустрічає ті самі блакитні очі. Опісля вони зустрічають і її.

На декілька секунд світ навколо завмирає. Пройшло всього декілька днів, а вона наче не бачила його цілу вічність. Безконечністю для неї була й їхня теперішня зустріч.

Його блакитні очі забувають як кліпати, а зіниці розширюються до неймовірних розмірів.

“Кейт.”

Як і в той момент їх поцілунку, дівчина віддала б усе що має, аби цей момент не закінчувався. Щоб його очі дивились так на неї. Щоб він дивився так на неї.

Але, так як такому не судьба збутись, а історія має продовжуватись, їх споглядання перебивають.

– Річард? А чому ти тут?

– А? – не одразу чує та розуміє що звернулись до нього. Його погляд ще звернутий до неї. До її прекрасних зелених очей.

“Так, а чому це прекрасних? Річард, прийди до тями. Аня, вона щось сказала, але що?”

– Можеш повторити? – все ще не відійшовши від шоку переспитав свою дівчину продовжуючи кидати маленькі погляди в сторону зовсім іншої.

Кейт наче не чула нічого. Вона наче побачила янгола, чи якусь іншу міфічну істоту, та не могла відвести погляду. Наче, якщо це зробить – він пропаде. І тепер уже назавжди.

За цей час він зовсім не змінився. Вона розуміла, що пройшло всього декілька днів і за такий час багато не станеться, але це, скоріше всього, затронуло тільки його.

Якби хтось, декілька днів тому, сказав би їй що вона буде жити в однокімнатній квартирі, та й ще бозна де, вона б розсміялась їм прямо в лице.

Світ продовжував функціонувати, а брюнетка так і продовжувала стояти на паузі.

Ось Аня щось заговорила, потім і Річард, тим самим відірвав погляд від подруги.

Тільки тепер до неї повернувся слух.

– Питаю, чому ти тут? – повторила Аня.

– А, ти про це… – він кинув ще один погляд на Кейт. – …хотів вийти, пройтись. Думав ти уже пішла. – і ще один.

Від Ані це не сховалось. Вона добре бачила як її хлопець дивиться на цю сусідку, та які погляди кидає в її сторону.

“Можливо, вони знайомі? От зараз і спитаю.”

– Річард, ти знайомий з нашою новою сусідкою? Вона, як сказала, тільки недавно переїхала, а ви вже встигли пізнатися?

Сусідка.

– Сусідка?

Такого він не чекав.

“Про що взагалі говорить Аня? Всенсі Кейт наша сусідка?”

Тепер він дивиться на неї з піднятою бровою.

“Бляха, я влипла. Хто тягнув цю Аню за язика? Тепер треба викручуватися і перед ним також. За що мені це все? Я просто хотіла бути ближче до нього, і все! Може краще перевести тему?”

Так вона й зробила.

– Взагалі-то ми й так були знайомі.

“Тепер нехай викручується сам. Цікаво, що він придумає.”

– Річард? Нічого не хочемо сказати? – і схрестила руки на грудях.

“Невже вона ревнує? Бляха Кейт, що ж ти робиш зі мною?”

Чоловік переводить погляд з Кейт на Аню, та навпаки. Підходить ближче до брюнетки та кладе руку на плече, тим самим притягуючи до себе ближче.

Аня стоїть і не розуміє що відбувається.

Кейт стоїть і не розуміє також.

Напевно й сам Річард трохи не розуміє, що робить.

– Це Кейт.

– Ми вже познайомились. – пирхнувши сказала Аня. – Може скажеш нарешті звідки знайомі ви?

Аня не могла заспокоїтись, адже знала що подруг у Річарда небагато і всіх їх вона знає, а звідки взялась ця краля не одразу зрозуміла.

– Вона – подруга мого дитинства. Та сама Кейт, про яку розповідав тобі, колись. – і пройшовся вільною рукою по блондинистій шевелюрі.

“Він розмовляю про мене з нею?”

– З твоїх розмов у мене склалось зовсім інакше враження про неї.

– О, і яке, цікаво. – відзеркалила її позу.

“Я мусила вставити свої п’ять копійок. Він говорив про мене!”

– Дівчата не треба. – і виставив руку між ними. – Не вистачало нам ще сварок на очах в сусідів. – після посліднього слова він подивився на Кейт.

“Вона тепер тоже наша сусідка. Як це взагалі сталося?”

– Ань ти йди, а мені треба поговорити з подругою.

– О ні, мені вже нікуди не треба і я нікуди не спішу тому говоритимете при мені.

– Якщо Річард сказав, що хоче поговорити зі мною наодинці й без посторонніх, то так воно і буде. Не треба вказувати дорослій людині що і як робити.

Кейт обурилась не на жарт, адже хто вона взагалі така!

“Те, що ти його дівчина, ще нічого не означає” – ледь не вирвалось у неї, але себе стримувати вона знає. На відміну від цієї Ані.

– Ань, ми просто поговоримо. – тепер вільна рука лягла на плече іншої дівчини. Він так і стояв з Кейт увесь цей час.

– Добре, сонце. Тільки не довго. – і покосилася на його подругу.

“Як вона різко змінює свої емоції та поведінку, зміюка така.”

– Звісно. – і взявши за руку подругу дитинства, відвів трохи подалі. Щоб ніхто не чув. – Як ти це поясниш, Кейт?

“Ну ось і мій кінець. Навіщо я взагалі пішла за нею? Могла б сидіти тишком-нишком у квартирі, він би навіть не знав що я там. Хоча так навіть краще, нехай знає чим я пожертвувала заради нього.”

– Ти ж знаєш, що я люблю тебе. Я не змогла змиритись з тим, що ти просто взяв і пішов, тому, не довго думала коли їхала сюди. Я не хочу, щоб ти рушив своє життя! Не хочу, щоб те чого ти добивався, так просто відпускав.

– Чому ти думаєш, що це просто? Думаєш я і справді хотів йти так? Це не моя вина, а батькова! Він не захотів приймати її, тому нехай забирає тебе звідси. Це ж він послав тебе, чи не так?

– Ні! Він навіть не знає де я! Я нікому не говорила куди їду. Все, чого мені хотілось – це ти! – і піддається вперед.

– Кейт зупинись… – він виставляє одну руку вперед, а іншою протирає шию. – …ти не маєш це говорити. Ти прекрасно знаєш, що у мене є дівчина…

– Вона не може бути твоєю дівчиною! – перебиває. – Річард, ти взагалі розумієш що говориш? Ти відрікся сім’ї та своїх статків через неї? – і показує витягнутою рукою в сторону Ані. – Ти серйозно? Я не заспокоюсь, адже взагалі тебе не розумію. Ми були знайому так довго, а тепер, у мене таке відчуття, що я взагалі тебе не знала. – з очей потихеньку капали перші сльози.

Не тільки Кейт, а й Річарду важко від цих слів. Вона була єдиною близькою подругою, а він так поступив з нею. Чоловік розуміє почуття дівчини, знає про її кохання, але не може нічого зробити. Він знайшов ту єдину. Вже нічого не змінити.

– Кейт послухай…

– Ні, це ти послухай! Я любила тебе дуже довго, щоб залишите все як є. Я не дам їй зруйнувати твоє життя. І не говори мені, що це ти вирішив так зробити. Я тобі не повірю. Ти любиш свого батька і з ним би так не зробив. Не знаю, що ти там відчуваєш до мене, але думаю, що зі мною не зробив би також. Тому признайся хоч самому собі. Потім, можливо, поговоримо.

“Ти дорога мені.” – він не може сказати цього їй. Просто не може.

Не чекаючи ані слова вона бере та, наче ошпарена, йде до входу в будинок. Вона виговорилася. Можливо її слова хоч якось повпливають на нього.

“Сподіваюсь.”

Піднімаючись на верх сліз не було. А як закрились двері її маленької квартирки, сил стримувати їх не хватило.