Прощальний поцілунок

Вона повернулась у кімнату. Через годину внизу почувся грюкіт дверей і голоси братів. Хізер сиділа на ліжку в позі лотоса, трохи зігнувши спину і подавшись вперед. Очі бігали по екрану ноутбука. Надворі вечоріло. У Су-Фолсі були справді гарні заходи сонця. Двері в кімнату дівчини прочинені, тому при появі в приміщенні Діна старі петлі не скрипіли, сповіщаючи про його візит. Він хотів відволікти дівчину, бо приніс їй сендвіч, але помітив цікаву деталь. Топ кольору портвейну на зав’язках повністю відкривав спину Сінгер, демонструючи тату в виді символа захисту від одержимості на лівій лопатці. Такий самий був набитий на грудях обох братів. З півхвилини Дін розглядав знак, розмірковуючи, хто порадив дівчині зробити саме його. Був упевнений, що тату з’явилось не просто так. Проте Хізер явно не знала значення символа.

Переконавшись у його справжності, мисливець привернув увагу дівчини:

– Кльова татушка.

Від голосу Вінчестера Хізер здригнулася. Повернулась до хлопця.

– Емм… так, дякую.

На те, щоб зібратися з думками, знадобилося кілька секунд.

– Давно набила? – ніби між іншим поцікавився Дін, намагаючись концентрувати увагу на тату, а не ковзати поглядом по вигинах тіла шатенки, лінії лопаток і шиї, оголених плечах. Хлопець поставив приготований для неї перекус на комод.

– В 15. Мама запропонувала зробити парні тату, от я й погодилася.

– Стривай, у неї теж була така?

Факти з історії сім’ї Боббі тільки почали збиратися в єдину картину, як тут сплив новий пазл, що нікуди не вписувався. Невже мама Хізер була мисливицею? Це варто перевірити.

– Так, а що? – Хізер не розуміла, що викликало такий інтерес у мисливця.

– Як звали твою маму?

– Лінда Едолт.

Прокрутивши ім’я жінки в голові, Дін не згадав нікого з мисливців з подібним ім’ям. Цілком могло виявитися, що на її анонімність і тату доньки вплинув Боббі, тоді все зійшлося б. Однак цього старший Вінчестер знати не міг, бо якщо з Хізер він міг поговорити, то з Ліндою Едолт справи були складніші.

– Добре, я піду.

– Стояти, – командирським голосом наказала дівчина, гордо підводячи голову. Питання Діна здавалися вельми підозрілими. Звісно, він не став розповідати Хізер, що і до чого, тому вона вирішила спитати прямо. – Що за допит ти мені щойно влаштував і до чого тут татуювання?

Мисливець на мить замислився. Приховувати від неї щось тепер немає сенсу, та й не вийде з її наполегливістю та допитливістю.

– Це татуювання – знак захисту від демонів, – Дін відтягнув комір сорочки, і Хізер, округливши очі, побачила таке ж тату, – твоя мати могла знати щось про полювання. Може навіть полювала і… – він на мить замовк, думаючи, чи варто закінчувати промову. – Регулярно спілкувалася з Боббі.

Така новина ошелешила дівчину. Виходить, мати теж усе приховувала. Скільки ж вона знала? Що їй розповідав Роберт? Хізер не могла відповісти на ці питання. Цей факт дратував, бісив, викликав у дівчини дивне відчуття невдоволення, що могло у будь-яку мить перерости у спалах люті, якби Дін сказав ще хоч слово про Боббі. Чудово. Повним абзацом буде, якщо виявиться, що вона не знала нічого про власне життя. Хоча, судячи з показників чесності їхньої «сім’ї», до цього недалеко.

***

На пропозицію Діна дізнатися більше про матір Хізер погодилася. Ні, не тому, що їй були цікаві материні скелети в шафі. Дівчині просто треба відвернути увагу Вінчестерів, переконати, що її тут ще щось тримає. Брехня матері все одно залишила по собі темний слід, але його чорнота нездатна була зламати Хізер.

– Ти як? – мисливець вийшов надвір до дівчини і простягнув пляшку пива.

– В нормі.

– Паршиво напевно, – міркував уголос Сем, дивлячись на свою співрозмовницю, – коли від тебе приховують все, тримають якнайдалі, а потім раптом все болото правди вивалюється тобі на голову.

– Все ж таки щось є? – Хізер зробила ковток алкоголю, думаючи про своє і стримуючи емоції, що вирували в душі.

– Так. Твоя мама працювала лікаркою і часто була у відрядженнях, правда?

– Оскільки ти завів про це розмову, я гадаю, що ні.

– Ні, вона справді працювала лікаркою під час роз’їздів. Але є цікава тенденція: вона з’являлася у містах, де траплялися таємничі злочини, а за тиждень-другий справу закривали і вбивства припинилися. Швидше за все, вона була мисливицею.

– Хах, полювання у нас прямо сімейна справа.

І Хізер мала намір її закінчити, вийшовши з гри, яку вона не починала, але яку повинна була закінчити.

– Якщо хочеш, ми можемо поговорити про…

– Я так сильно схожа на людину, якій потрібен мозокправ?

Господи, як же її це дратувало.

– Багатьом прийняти таке доволі непросто, – молодший Вінчестер з розумінням відреагував на роздратування дівчини, бо іноді розмови з Діном були куди гіршими. Проте він зрозумів, що з Хізер буде куди важче.

– Мабуть, я виняток.

Усміхнувшись, шатенка стукнула шийку своєї пляшки об пляшку Сема і пішла в будинок. Все ж із душевною бесідою у молодшого Вінчестера вийшов облом. Бо вона дуже нагадувала Діна, коли той закривався від усього світу.

***

На міському сайті був розміщений розклад автобусів. Час відправлення завтрашнього «Су-Фолс-Канзас-Сіті» – 10:30. Читання опису загального маршруту від Фолса до Флориди перервав стукіт. Через кілька секунд у дверях стояв Дін.

– Можна?

– Так, звичайно.

Хлопець зайшов до кімнати. В руках тримав книжку. Не сказати що стару, але й не нову.

– Що це? – Хізер звернула увагу на фоліант.

– Я подумав, ти захочеш прочитати. Тут зібрано різні захисні символи. У тому числі і це татуювання.

Така своєрідна підтримка і водночас допомога були в розумінні Діна правильними. Так, він не міг запропонувати їй душевну бесіду, як Сем, тому обрав свої методи для підняття морального духу.

– Так, не погано було б дізнатися, що це таке.

Він підійшов ближче, передав дівчині книгу і вдоволено кивнув.

– Знав, що це тобі стане в нагоді, – він підморгнув і зібрався йти, – гаразд, розважайся, книжковий хробаче.

Глянувши, на книгу Хізер звернулась до хлопця, коли той уже вийшов за межі кімнати. Може, вона хотіла сказати щось важливе, а може, відповісти на «книжкового хробака».

– Агов, Діне, – мисливець затримався у дверях. У результаті Хізер вдалося видавити лише м’яке: – Дякую, – і легку усмішку.

– Та нема за що.

Кутики його губ здійнялись вгору і мисливець пішов, залишивши за собою запах шкіри, що нею був обтягнутий салон Імпали, бензину та дрібних ноток деревини. Від погляду цих смарагдових очей щось усередині дівчини стиснулося. Стало якось сумно, ніби вона робила щось неправильне. Вінчестер надто сильно вірив їй. Дідько, він їй допомагав, підбадьорював, робив усе, аби вона не почувалась покинутою й незахищеною. Ну і нехай. Це його вибір. Хізер від цього ще краще, але… Ні. Немає ніяких «але». Є лише життя і смерть. Обидва варіанти однаково небезпечні. А Хізер Сінгер завжди обиратиме життя.

***

Ніч. Єдине джерело світла в кімнаті – настільна лампа. На підлозі сиділа дівчина. Перед молодою особою лежить клаптик мішкуватої тканини. Поруч на підлозі лежав ніж та одноразова пластикова тарілка. Вона взяла в руки виснажене мишеня, у другій руці блиснув розкладний ніж.

* Тут або ти, або я, малюче. Як бачиш, вибирати не доводиться*

Піднявши мишу над тарілкою, Хізер одним рухом зррбила поріз уздовж крихітної шийки. Кров тонким струмком капала на білий пластик, поступово переходячи на поодинокі краплі. Вимастивши два пальці у в’язкій рідині дівчина почала малювати символ на тканині, поглядаючи на малюнок у зошиті, що лежав перед її «полотном». Слідом на символ посипався попіл з конверта. Гарно на тлі сірої пудри виділялася блідо-фіолетова сіль. Не знати б іще, чим є ця «краса». Так, гаразд, ідемо далі. Око яструба. Кіготь яструба. Череп горобця. Сушені трави. Витерти руки від мишачої крові. Викинути зім’яту серветку в тарілку, в якій налито трохи крові і лежить мертве звірятко. Як весело. Останній штрих. Затягнути мішечок мотузковою петлею, що була зав’язана опівночі. Готово. Тепер якщо хтось із надприродних істот спробує вистежити її – дізнається, де знаходяться мільйони мишей. Залишилося прибрати останки виготовлення захисного амулету і закинути шкільну сумку з додатковим набором книг (з розряду «монстри та методи боротьби з ними») у багажник Імпали і можна спати. Завтрашній день обіцяє бути насиченим.

***

Не можна сказати, що Дін Вінчестер був наївною людиною. Швидше навпаки: він ставився до всього з підозрою (прихованою та прямою). Довіра дорого могла йому коштувати. Особливо з таким життям. До його звичок не входило швидко втрачати пильність. І все-таки одна слабкість у хлопця з’явилася: довгі вії, хитрий вогник синіх очей, спокусливо закушена губа і при цьому миловидна дівчина, в якій поєднувалася ця гаряча суміш. Контрольним пострілом і його новою манією стало його ім’я, що злітало з її губ.

– Так, Діне. До того ж ти будеш зі мною. За такого розкладу навряд чи демони ризикнуть висунутися.

Вперше Хізер назвала його так учора: з ніжністю, довірою, чимось відвертим та відкритим. Тепер Вінчестер ніби марив цим, хотів знову почути її «Діне».

– Гаразд, тільки спочатку заїдемо до Гарта.

Звичайно, він погоджується взяти Хізер із собою. Навіть не через те, що Гарт не відповідає на дзвінки та повідомлення, у нього було те пророцтво Рамільди, що не підлягало розшифровці, і варто терміново перевірити чи не сталося чогось. Дін узяв дівчину тому, що не зміг би їй відмовити. Йому дедалі більше подобались їхні суперечки. До того ж, не сидіти ж їй під замком, як бранці?

– Чудово, їдьмо?

Вона відкинулася на спинку крісла, схиливши голову вбік. Дін намагався не витріщатися на витончені вигини шиї і ноги у вкорочених джинсових шортах. Хвала богам, що сьогодні вибір шатенки зупинився на звичайній чорній футболці, з її-то любов’ю до міні-топів.

І як тут не втратити пильність?

***

Парковка. Хізер пішла за кавою, а мисливець нарешті зміг розслабитися. Не те, щоб він був сильно напружений, але скажемо так – футболка, що облягає фігуру дівчини, заважала його думкам зібратися докупи і відганяти нав’язливі фантазії. Щось він давненько не зависав у барі, клубі чи борделі. Близько тижня так точно. Проте тепер у нього з’явився список справ. І перший пункт – зняти дівчину на ніч. З гріховних думок Вінчестера вивів телефонний дзвінок.

– Слухаю, – відповів він на вхідний виклик з невідомого номера.

– Діне, це Хізер, – сказала вона, і перш ніж мисливець встиг припустити тисячу неприємностей, які могли з нею трапитися, Сінгер додає: – Тобі яку каву?

– Якусь міцнішу, – швидко відповів Дін, забувши назву кавового напою.

– Ясно, давай.

Кінець дзвінка. Варто було уточнити це питання, коли він давав Хізер гроші і попросив захопити каву і для нього, а не витріщатись, як школяр, їй услід.

Через майже годину очікувань хлопець нарешті побачив знайомий жіночий силует, що йшов з двома пластянками кави в руках.

– Довго ж ти, я вже почав хвилюватися, – вийшовши з машини, Дін взяв простягнутий напій і відчинив перед шатенкою двері.

– Черга добіса довга, – відмахнувся Хізер, сідаючи в машину.

– Ясно, – відпиваючи каву, кивнув він.

Машина рушила. За 15 хвилин їзди мисливця ледве помітно почало хилити в сон, а дівчина попросила зупинитися на повороті, за яким знаходилась автобусна зупинка. Годинник показував 10.15.

– Давай тільки швидко, бо щось мене рубить, – попросив Дін, гадаючи, що шатенка зараз покине автомобіль.

Хізер нічого не відповіла. Натомість потяглася до хлопця, залишивши легкий поцілунок на пухких губах.

– Давно хотіла це зробити, – видихнула йому в губи Сінгер, затягуючи у вимогливий чутливий поцілунок. Хоча б наостанок їй можна. Адже вони більше не побачаться.

Вінчестер заціпенів на мить, але відразу прийшов, до тями поглибив поцілунок. Провів рукою по волоссю дівчини, відчуваючи його м’якість. Долоня повільно опустилася на її щоку, пальці невагомо погладили лінію підборіддя, шию. Він не вірив, що це відбувалося насправді. У вухах стояв глухий шум, ніби уві сні, а низ живота починало зводити від бажання, що зненацька полонило розум мисливця. Руки Хізер на його плечах, злегка відтягують коротке волосся, вуста цілують і змушують збожеволіти, бажати її прямо тут, в Імпалі. Та звідки ж така слабкість, що стає неможливо навіть поворухнутися, втримати дівчину в обіймах? Вона легко вислизнула з ослаблих рук Діна. Важко дихаючи, Хізер сказала лиш:

– Снодійне.

Дін не зрозумів, про що вона каже, все ще перебуваючи в ейфорії солодкого поцілунку. Думки плуталися, реальність розмивалася через хвилю емоцій, що оволоділи мисливцем. Чи причиною того, що він був на межі відключення, все ж були не почуття?

– Що? – тихо прохрипів Вінчестер, перебуваючи однією ногою в царстві Морфея.

– У каві було снодійне. Зараз ти відключишся, а в мене буде час, щоб звалити.

Почувши її одкровення, хлопець потягнувся за телефоном, щоб зателефонувати до Сема. Сказати, що слова Хізер стали для нього своєрідним ударом у щелепу – це не сказати нічого. Він ніби знову в пекло провалився. Дідько, лиш де той телефон? Потім, усе потім…

Дівчина вихопила мобільник першою.

– Чорт, Хізер, – пробурмотів мисливець, заплющуючи очі. Ні, тільки не вирубатися, не можна…

– Вибач, Діне. І прощавай.

На цих словах старший Вінчестер бачив тільки темряву і чув стук дверей Імпали, що зачинилися. Сон забрав його у світ видінь на найближчі дві з половиною години. Подалі від душевного болю й безсилої люті на самого себе. А Хізер сіла в автобус і зникла у відомому лише їй напрямі.