поцілунок

Фос вже декілька хвилин вражено витріщався на одну зі сторінок. Дивна книжка з картинками вже бозна скільки років валялася на найдальшій полиці бібліотеки. Спершу Фос сподівався знайти якусь нову інформацію про місяцівен, але знайшов… ілюстрований роман? Не дивлячись на секундне розчарування, через те що в ній нема того що вони шукали, книжка захопила їх увагу з перших сторінок. Фос ніколи такого не бачив. Романтична історія розкривалася між двома безіменними істотами й була наповнена сопливим ніжностям так, що мало не хлюпала. Звичайно Фосу не могло це не сподобатися. Вони жадібно ковтали кожне слово, уважно розглядали кожну ілюстрацію. І ось, на самій кульмінації історії, головні герої зробили дещо неймовірне. Картинка на всю сторінку показувала як двоє.. куштували одне одного? Може це не зовсім це, але губи обох були міцно притиснуті один до одного.
— Не тямлячи себе від кохання, вони поцілувалися. — прочитав вголос якомога тихіше Фосфофіліт, — Поцілувалися… Поцілунок. Таке дивне слово… Так це і називається?
Все в цьому дивувало і водночас інтригувало Фоса. Хіба не повинні їх губи потріскатися, якщо так зробити? Певно що істоти у книжці не були самоцвітами. А що ж, Фос так зробити не може? У голові промайнув образ милого Кіновара. Фосфофіліт згадав як ті зворушливо червоніючи відтягували край своєї сорочки, зазираючи Фосу в очі. Фос мимоволі потягнувся до своїх губ золотими руками, відчайдушно бажаючи відчути дотик. Провів по верхній губі, надавив на нижню. Уявляючи що саме Кіновар зараз…
— Краще забути про це! Самоцвітам такого точно робити не можна! — викрикнули вони щосили захлопуючи книжку та пхаючи назад на злощасну полицю. Їх лице невблаганно палало, а сам Фос здавалося зараз задимиться.
— Чого це ти тут кричиш? — як завжди матеріалізувавшись наче із самого повітря запитав його примарний кварц.
— Ааа! Знову лякаєш мене! — і як їм це вдається? Може вони й справді привид?
— То чого нам не можна? — перепитав кварц. І коли Фос лише незрозуміло покліпав очима, вирішив уточнити своє питання, — Чого самоцвітам точно не можна робити й про це краще забути?
— Ах ахах ти про це? — у Фоса засіпалося око, — Нічого такого! Не бери в голову! Ти прийшов почитати? Ну хай щастить! Я піду поціл- знайду! Знайду Кіновара! Бувай! — Не дивлячись під ноги Фос стрімко попрямував на вихід з бібліотеки пару разів врізавшись у полиці.
Це ж треба… Ледве пронесло. І що це за дурню вони хотіли сказати! Ніби Кіновар захоче цілувати Фоса…
“Не тямлячи себе від кохання, вони…”
…Та причому тут це? Це в будь-якому разі неможливо! Дурний, дурний Фосе! Викинь ці нісенітниці з голови!
Але як на зло, це все про що міг думати Фос залишок дня, через що їм так і не вдалося поспати. Кіновар буде сваритися що він знову заспаний на патрулі. А що як вони передумають, і більше не захочуть бути у парі з Фосом? Жахливіше і не придумаєш! А все ця клята книжка, щоб її!
Їх думки перебив тихий стук. Коли Фос повернув голову то побачив Кіновара. Вони стояли на вході в кімнату Фоса трохи сором’язливо обіймаючи одною рукою іншу. Мило.
— Готовий? — тихо спитали вони Фоса. То вже час іти?
— Завжди! — Фос підскочив з ліжка, намагаючись нічим не видати свою втому, — Шінша, добре спав?
Кіновар лише ствердно мугикнув трохи опустивши голову і виходячи з кімнати, безмовно запрошуючи Фоса йти за ними.
— …А ти?… — спитав Кіновар хвилин через десять, коли вони вже брели по високій траві до їх звичного місця патрулювання. Пагорб над печерою, де раніше жив Кіновар.
— Га? Що я? — не одразу зрозумів Фос що саме питав Кіновар.
— Як спалося? — Невпевнено перепитав Кіновар. Було очевидно що йому все ще важко підтримувати звичайну бесіду. Але те що вони намагалися, змушувало неслухняне серце Фоса витанцьовувати гопака.
Що там вони запитали? Як їм спалося? …Ох.
Збентежений затягнувшимся мовчанням зазвичай такого говіркого Фоса, Кіновар обернувся розглядаючи їх обличчя. Їм здається чи Фос почервонів? Дурниці, напевно це світло заходу сонця. І байдуже, що сонце вже давно сіло.

— Фосе, скажи… — Кіновар підійшов ближче до Фоса, який чомусь старанно відводив від них погляд, — Ти ж зовсім не спав сьогодні, брехло?

— Ха-ха-ха ну не те що зовсім… — Фос знервовано м’яв рукава сорочки, все ще не зважуючись подивитися на Кіновара. Ті роздратовано зітхнули.
— Слухай Фосе. Якщо ти не можеш витримати нічні зміни, то прос-
— Ні! Кіноваре, справа зовсім не в цьому! — це саме те чого і боявся Фос! Вони ні в якому разі не повинні дати Кіновару прогнати себе! Не після того, як довго вони їх вмовляли! — Я просто не міг перестати думати про… Дещо..
— Гм? Про що ж? — Кіновару здається дійсно цікаво, що ж не давало Фосу заснути.
Фос подумки на колінах вмовляв самого себе збрехати. Так просто, сказати якусь нісенітницю і Кіновар повірить, бо звик до дурні яку зазвичай несе Фос.
— Про поцілунок… — Дідько! Якого біса вони це зараз сказали!? — Якого біса я це зараз сказав!? — жалібно пронив Фос, закриваючи лице руками. Ганьбитися так до кінця.
— Про… Що? — спантеличений Кіновар підійшов ще ближче намагаючись зазирнути в обличчя Фосфофіліта.
Це твій другий шанс! Збреши зараз!
— Це коли двоє торкаються один одного губами! — Фос занив ще голосніше опускаючись на траву. Що з ними не так?

Кіновар мовчить, а Фос молиться, щоб прямо зараз їх забрали місяцівни та припинили їх нікчемне життя.
— Хіба вони так не розіб’ються…? — голос Кіновара прозвучав десь над вухом Фоса. Коли ті прибрали руки з обличчя то побачили що Кіновар тепер сидить поруч із ними у високій траві, зацікавлено дивлячись на Фоса. Шінша так близько що у Фоса перехопило подих.
— Це саме те про що я думав! Дурниці правда ж? — на це Кіновар лише невизначено мугикнув, переводячи погляд багряних очей у бік моря.
Фос звинувачує те як тендітно і загадково виглядає Кіновар у місячному сяйві у тому що він зараз скаже.
— Але… я подумав. — тихенько почав Фос знову привертаючи на себе увагу Кіновара, що якщо я захищу наші губи сплавом золота, то цього можна уникнути… Може спрацювати, як гадаєш? — серце Фоса загнано колотило десь у горлі, коли вони обережно підняли погляд на Кіновара.
— Може… — тихо мовив Шінша дивлячись своєю чергою на Фоса. Чомусь їх лице кольором стало нагадувати їх волосся, а вся їх постать наче трохи тремтіла.
— …Шінша, може спробуємо? — Фоса вражала власна сміливість. Кіновар не відповів, лише трохи опустив голову. Але Фос досить довго знав їх, щоб зрозуміти що це згода. На мить Фосфофіліту здалося що вони зараз луснуть від напруги в грудях.
Ні на секунду не відводячи погляду від очей напроти, Фос підвів руку до обличчя Кіновара. Трохи вагаючись, вони обережно торкнулися чужих губ золотим пальцем. Вії Кіновара дрібно затремтіли після чого їх очі міцно замружилися, чи то від страху, чи то від ще чогось.
Все ще нестерпно обережно Фос провів пальцем по нижній, а потім і по верхній губі, лишаючи золотий шар металу. Фосфофіліт задивився як місячне сяйво танцює на золотих вустах. Його руки охопили лице Кіновара, так як він бачив це робили у книжці. І Ось Фос повільно опускається, щоб зустрітися з іншими губами. Тілько для того щоб ці самі губи зловили їх на пів шляху. Руки Кіновара піднялися, Притискаючи долоні Фоса, ще ближче до свого обличчя. Фосфофіліт, здається, бачить зірки навіть крізь міцно заплющені очі. Вони цілують повільно, так обережно, щоб точно не розбити одне одного, навіть попри шар металу між ними, який дійсно захищає їх.

Мало не задихаючись Фос трохи відкриває губи, сам не розуміючи для чого. І не може втримати здивований ах, коли відчуває натиск чужого язика, що змушує впустити його в середину. Це неймовірно. Це безумовно найкращий день життя маленького нещасного Фосфофіліта. Кіновар ніжно цілує їх губи. Виводить замислуваті візерунки великим пальцем на зворотній стороні їх долоні. А іншу руку запускає у м’ятні, обрізані пасма, трохи відтягує їх, нахиляючи їх голову, щоб змінити кут поцілунку і ще глибше проникнути язи-
— Ой леле, що це ви робите? — світ Фоса раптом перевернувся в усіх можливих сенсах, коли Кіновар із силою відштовхнув їх так сильно, що ті мало не перекинулися у траві, — Га? Кіноваре куди це ти побіг? Що ви тут робили? — підскочивши Фос не встиг побачити, навіть у який бік втік Шінша, і все що він побачив, це здивовано кліпаючого очима Діаманта.
— Фосе, що у вас сталося? Що це було? — Фос готовий був вити від розчарування. Як же невчасно до них завітав друг.
— Діа, йди куди йшов, будь ласка… — тяжко зітхаючи протягнув Фосфофіліт. На що Діамант ображено хмикнув.
— Як грубо! Я саме до тебе і йшов! — Діа ще секунди дві удавав ображеного, а потім збуджено плюхнувся поруч із Фосом, хапаючи його за рукава, — То що ви тут робили! Розказуй! Виглядало весело, але ви хіба не потріскалися? — Фос із жахом усвідомлював що так просто Діа не відчепиться.
— Ми.. цілувалися… — відводячи погляд відповів Фос.

Діамант витріщився на друга як на сьоме диво світу.
—…Га? — у Фоса засіпалося око.
— Цілувалися! Це зветься поцілунок! Я цілував Кіновара! — ледве вірячи у власні слова прокричав Фосфофіліт.
— Ааа.. Ооо…— ну так, краще і не прокоментуєш, — …А що це означає? Для чого ви це робите? І як ви не розбилися?
Не маючи якоїсь конкретної відповіді на перші два питання, Фос вирішив відповісти на третє.
— Це завдяки моєму сплаву, він нас захистив. — дякувати богу, хто знає як би вони пояснювали такі специфічні пошкодження Рутилу.
— А я думав, чого це в тебе золоті губи? Тобі дуже личить до речі! — Фосу захотілося сховатися у печері, коли він згадав як саме його губи стали золотими. А саме, у печері Кіновара. Ще точніше, разом із ними, — Фосе, а поцілуй мене!
…
Га?
— Га? — настала черга Фоса витріщатися на Діу, — Що ти верзеш? Чого б це нам цілуватися?
— Бо мені цікаво! І ти ж вже поцілував Кіновара? Тепер я хочу спробувати!
— Що? Нізащо! Я не буду тебе цілувати! — випалив Фос чомусь відчуваючи себе до біса роздратованим
— Але чомууу? Я не розумію. — ображено протягнув Діамант.
— Бо не можна цілуватися з ким завгодно! — і звідки Фос це взяв? Не важливо. Вони чомусь були впевнені що так і є, — Це повинен бути хтось… Особливий.
— Ах Фосе! Ти став таким грубим! Я не хто завгодно! Я Діа! Але якщо ти такий впертий, то й добре, я пішов! Поговоримо коли ти будеш в кращому гуморі! — Діамант ображено насупився і стрімко розвернувшись попрямував у бік школи.
— На добраніч! — крикнув Фос Дії у слід, ті розвернулися помахати їм рукою тим самим показуючи, що не так сильно вони й образилися, — Куди ж пішов Кіновар?
Озирнувшись довкола у марних спробах знайти партнера, Фос підійшов до краю схилу напружено дивлячись в даль. Аж раптом краєм ока помітив знайому червону маківку. Кіновар увесь цей час був… Прямо тут. За схилом.
— Ой, Шінша, ти… — Фосфофіліт поспішив спуститися до Кіновара. Червоний самоцвіт сидів на мокрому піску, обіймаючи коліна.
— Чому ти їх не поцілував? — не піднімаючи голови тихим голосом спитали вони.
Що це за питання таке, і хіба Шінша не сидів тут увесь час і не чув їх?
— А мав би? Не можна цілувати усіх підряд… — Фосфофіліт сів поруч із партнером, зазираючи їм в обличчя.
— Але… чому ти поцілував мене? Адже Діа значно красивіший… І.. і сильніший за мене… І в них немає …отрути. — Кіновар сховав лице у колінах. Їм наче було фізично важко казати ці слова.
— Шінша, аби я не знав тебе краще, подумав би що ти напрошуєшся на компліменти. — розтягнувши губи у дурнуватій посмішці зауважив Фосфофіліт.
— Заціпся… — прошепотів Кіновар, нарешті піднімаючи голову, щоб зустрівся поглядом із м’ятними очима, — То чому?
Фосфофіліт не зміг одразу відповісти, знову задивляючись на золоті губи Кіновара. Було в цьому щось таке, що Фосу водночас хотілося заритися в землю, полетіти на місяць і завити вовком так щоб всі навкруги почули.
“Не тямлячи себе від кохання…”
Ось чому Фос хотів цілуватися лише з Кіноваром, це ж так очевидно. Але невже їм доведеться освідчитися Кіновару прямо зараз? Від самої думки все всередині затремтіло, наче зараз розіб’ється. Страшно.
Але буде не чесно якщо Фос не розкаже Кіновару чому саме вони цілувалися…
— Знаєш Шінша… — ледве вимовляючи слова почав Фос. Вони вперли погляд на свої власні ноги, а їх пальці на руках здається почали зв’язуватися у вузли від нервів, — Я не все розказав про поцілунок. Розумієш, так роблять… Так роблять… — Фос зробив глибокий вдих намагаючись зібратися з думками, після чого розвернувся, щоб подивитися на Кіновара, — Так роблять лише коли кохають одне одного! — на одному диханні випалив Фос. Очі Кіновара стали нагадувати два круглих місяці, а колір їх лиця став таким же червоним яким був би без пудри. Вони здається перестали дихати, а Фос тим часом продовжував, — І я тебе кохаю, Шінша… Я не знаю коли це почалося, напевно ще з нашої першої зустрічі. Ти одразу мені сподобався і я понад усе хотів бути з тобою… Тому і дав цю обіцянку… напевно… — Фосфофіліт більше не міг дивитися на Кіновара. Пригнічено занивши вони закрили лице руками,

— І ти… Ти для мене… Найкрасивіший, найсильніший… І твоєї отрути я не боюся… — почавши ділитися своїми почуттями Фос вже не міг зупинитися, аж раптом відчув як хтось тягне його за рукав. Фос відтяв пальці які вже встигли прикипіти до лиця, щоб побачити лице Кіновара в декількох сантиметрах від свого. І в наступну секунду відчув чужі вуста на своїх. В їх голові наче кашу зварили. Всі думки нервово забігали, а потім і зовсім зникли, коли вони знову відчули наполегливий напір на своїх губах. Цього разу поцілунок не був, ані ніжним, ані обережним. Кіновар виробляв із губами Фоса все що їм заманеться, і вже через пару секунд вони почули жалібний дзвенячий тріск. Губи Кіновара почали розбиватися. Фос збентежено пікнув виставляючи руки, щоб якомога швидше зловити червоні уламки. Але Кіновар і не думав зупинятися. І з ще більшою силою вони почали виціловувати губи Фоса, не зважаючи на власні пошкодження. Ще більше крихітних шматочків осипалося у долоні Фосфофіліта.
— Ммм! Мм-Ші-! Шінша-м! Зупинися! — Фос з силою відсунувся від наполегливого поцілунку Кіновара, — у тебе ж так все лице розіб’ється!
Кіновар спантеличено відкрив очі, нарешті приходячи до тями. Їх потріскані червоні губи були вимазані у золоті Фосфофіліта.
— Ой леле, що ж це… Що ми скажемо Рутилу… — жалібно занив Фос розглядаючи уламки на своїх долонях.
— Фосе. — Кіновар схопив їх за підборіддя змушуючи подивитися на себе, — Я теж… Теж кохаю.

Світ наче поставили на паузу. Дуже повільно Фос перевів погляд із червоних шматочків на їх власника, забуваючи при цьому, як кліпати, дихати й взагалі існувати. Почервонівши Кіновар дивився то на Фоса, то на море то ще кудись, не знаючи куди себе діти. А Фос не міг відірвати від них погляд, ніколи ще не бачивши нічого прекраснішого.
— Аби ти був зараз цілим, я б поцілував тебе ще раз… — прошепотів Фос не тямлячи себе від кохання.

Розбиті губи Кіновара розтяглися в ніжній посмішці, що змусило ще деякі шматочки осипатися в долоні Фоса.

— Не думав що хтось ще знайде ту книгу… — протягнув Кіновар і сховав лице на плечі Фоса. Ті спантеличено гикнули.

— А? То ти теж її читав? А я то думав… Думав ти не знаєш… — Фосфофіліту хотілося втопитися в морі від сорому, — Шінша, так не чесно!

Вони ображено насупились, але коли Кіновар обережно обійняв їх за талію, зариваючись носом кудись їм у шию миттю забули про це. Бо усі мислені процеси зараз були сконцентровані на тому щоб не втратити свідомість, прямо тут, на березі, зі шматочками Кіноварових губ у руках.

А все ця клята книжка, щоб її!