Як ми всією країною їбали Путіна 3

Зараз на экрані ви нічого не бачите. Суцільна темрява. І ось, з’явилося обличчя, підсвічене знизу ліхтариком. Можна було сказати, що його божевільна посмішка простягалася ві вуха до вуха. Погляд наче в маньяка був направлений прямо в камеру.

– Слава Україні! Вітаю з перемогою! Тож почнемо наше шоу, що транслюватиметься кожного вівторка та п’ятниці: “Як ми всією країною їбали Путіна!”

Камера повільно перефокусувалась на темряву позаду ведучого. Здавалось, що там нічого не було, тільки щось схоже дзеркало, в якому відображалося світло ліхтарика. І от позаду з’явилась картинка. Приглушене світло в сирій кімнаті, без шпалер чи якогось іншого покриття. Схоже на бомбосховище, але то звичайний підвал у Маріуполі. Посередині цієї просторої зали огидне тіло. Огидне не в тому сенсі, що воно спотворене, чи мало якісь вади, воно огидне лише своїм існуванням. В роті знаходився кляп, а на голові навушники. А грала там не якась приємна пісня, ні, то була сирена повітряної тривоги. І лунатиме вона там найближчі місяці.

– Тож, шановні пані та панове, сьогодні ви станете свідками ще одного знущання над тим хуйлом. Але цього разу не тільки над ним. Приємного перегляду.

Спотворене тіло знов лежало десь на сирій підлозі. Від первозванного вигляду не залишилось майже нічого. А нащо залишати щось від цього бруду? Але це було не єдине тіло, що знаходилось у приміщенні. Усім відомий Бородач кадиров лежал поряд з такими ж навушниками та кляпом, пришитими до шкіри. А звук сирени що лунав прямо у вуха, заставляв очі вилазити на лоб. Пальці на руках, пришиті брудною ниткою, вже почали гноїтися, приносячи нестерпний біль чіченцю та радість українцям. Хоча, стоп. Кляп був трохи іншим. Він рухався вперед-назад, глибоко заганяючи в горло гумову трубку. Певно то був резиновий хуй, який вже визивав блювоту. Він не міг не визвати її: там і матеріал був огидний, і довжина велика.

Україна – країна новітніх технологій, тому з кляпу кадирова вилізли дві маленькі руки. Вони міцно схопились за бороду патлатого мудня. І як потягнули! Повільно, повільно, натягуючи все більше і більше, вириваючи волосинку за волосиною, заставляли кроваві сліди. Ось уже вся борода знаходилась у маленьких механічних рученятах. Вони відділились від кляпу та понесли гидке закривавлене волосся до дупи. Болісне для хуйла №2, але таке солодке для українців мичання заповнило кімнату. Оце гидке волосся пронизилось глибоко в таку ж волохату дупу.

На декілька секунд згасло світло. Ви, напевно, вже затамувавши подих. І знову ми бачимо кремезних чоловіків. Один із них тримав у руках колючий дріт з защимкою, а другий тримав хуйло №2, можливо вже без свідомості. Його насаджують на цей дріт так, що колючки вриваються в шкіру, а кров тече… І от висить це явище посеред кімнати та стікає кров’ю. А потім обоє кремезних чоловіків різко встромили руки в анус висячому. Беруть за голову хуйло №1 та встромляють її в дупу. Летить гімном та кров… Прекрасна картина.

От фокус камери зник та вона перевелась знову на ведучого, який урочисто промовив:

– Наразі наш ефірний час вичерпано. Якщо у вас є ідеї з приводу того, що тут може відбуватися, пишіть нам. До нових зустрічей!