5 глава

     Йоріко позіхнула та ледь опанувала себе. Все тіло дрижало то від холоду то від слабкості. Голова трошки гуділа і починало нудити. 

“Так для універу та і до нього заради айвентів я не спала і зараз витримаю, ━ дівчина позіхнула прикрив рота долоню.  ━  Але самі сни… Краще б я над курсачом схилилась” 

     Йоріко  натиснула на дисплеї телефону, вимкнув пісню, витягла навушники.  Необхідно зібрати всі сили в руки та працювати ні гроші ні слава сама не прийде. 

***

    В подібній метушні пройшов майже тиждень. Дівчина обійняла себе та задрижала. Заснути ставало нереальним, зникало бажання взагалі спати. 

“Кіріхара-сан… Я його не бачила з ним все добре? Але мені здається, я не захочу його бачити вживу після того яким я бачу його у снах.. Якщо це моя свідомість так грає це жахливо.. Саме лякаюче, що я його не бачу рівно стільки же днів, скільки він мені у сні являється,” ━ задумала Йоріко, зробив коток остившої кави. 

      Рада на все аби не бачити та не відчувати ті наполегливі дотики, які казались реальними настільки, наскільки були нереальними. 

***

      Йоріко позіхнула. Здавалось заплющить очі та втратить контроль. Аби не заснути відчула що вперше за довгий час зачиталась твіти у стрічці більше, ніж до цього. 

       Накайдзука сів  поруч. Виглядав чоловік доволі нервово. Дівчина перевела погляд на те як від заламування рук до погляду який все не зупиняється на одній точці. 

━ Йоріко-чан, а Кіріхара-кун з тобою не виходив на зв’язок? ━ обережно питає. 

━ Ні… ━ тихо відповіла Йоріко. 

━ Ну… Чутки ти гадаю чула,головне, не переймайся, то лише чутки, доказів поки немає, ━ він наблизився.

“Вже з усіх сторін кажуть що він зник, але в домівку же ніхто не ходив. Треба тримати себе в руках”

━ Не переймайся. я гадаю, все вирішать, сподіваюсь з Кіріхарою-саном все буде добре, ━ Йоріко ледь натягла посмішку. Відчуття розпачу від цього не зникало. 

━ Ну, ти головне не нервуй, ━ стурбовано мовив Якушиджи. 

━ Не переймайся, в мене ще прослуховування, а ні мене ні його це не влаштувало би, ━ мовила дівчина, але прямо на чоловіка так і не глянула, не змогла. 

***

       Казеширо поклонилась, з повагою  попрощалась з усіма. Здавалось сил обмаль. Після важкого робочого дня ще стояти в чергах в магазині ━ здавалось взагалі нестерпним. 

       По дорозі вона крокувала до одного із таких, бажано найближчий, щоб потім напрягатись до дому.  Увесь сон розчинився, коли помітила знайому дівчинку.

— Пані Йоріко, ━  одразу зраділа Ляньхуа. 

— Ляньхуа-чан, а чого ти одна? – одразу захвилювалась Йоріко. Дівчина озирнулась і відчувала неприємні липкі сальні погляди, навіть холодні чи байдужі не так лякали.
━ А я не одна, я з братиком Момотаро, ━ Ляньхуа по-дитячи посміхнулась. 

— От і де він? ━ Казеширо обурилась і поставила руки в боки. 

━ Добрий вечір, ━ привітався чоловік.

“Як із підземлі виповз”, ━ жінка смикнула плечима. 

— Ага, і вам добрий вечір, ━ Йоріко привіталась, підняв голову та вирівнявшись. Чоловік тримав пакет із придбаною їжею, точно чудернацьки стирчала цибуля-порей*. 

— Братик Момотаро багато працює, ━ із посмішкою казала Ляньхуа. 

━ Я не сумніваюсь, ━ Йоріко знизала плечима. ━ Ну, бачу тепер ти в безпеці, – мовила, помахав рукою направилась до входу в магазин. 

━ А ми почекаємо пані Йоріко? ━ поцікавилась Ляньхуа. Момотаро став напівприсядки. 

━ Хочеш провести її? ━ Хачімія обережно питає у дівчинки, яка сором’язливо кивнула. 

    Чоловік зітхнув. Не бачив іншого вибору, згадав яка Ляньхуа чекала нової зустрічі з Казеширо. Він не фіксував скільки стане чекати жінку. 

━ Не пам’ятаю, щоб замовляла охоронця, ━ задумливо іронізує Йоріко. 

— Га? Одноразова акція, поки з неба не спустишся, ━ одразу відповів Момотаро. 

— Хіба? Три-чотири точно не одноразова, відчуваю себе жителькою неба прямо, ━ хитро посміхнулась жінка.

“Непогано, непогано мої слова крутиш”, ━ азартно посміхнувся Момотаро. 

     Йоріко хутко подивилась в пакет, щось шукала. 

━ О, все ж щось купила, сподіваюсь шоколад тобі можна, ━ Казеширо протянула до Ляньхуа, трохи нахилившись, але з питанням подивилась на Хачімію.

     У відповідь чоловік кивнув. 

     Йоріко ласкаво просяяла в посмішці. Серце забилось частііше. Чоловік поправив окуляри. 

     По дорозі Ляньхуа постійно щось розповідала Казеширо, та тримались за руки. 

“Ця жінка виглядає занадто втомленою. Недоречно буде в неї зараз питати в чому справа, але.. Ні,ні, зараз не слід”, – чоловік вчергове поправив окуляри. Всю дорогу уважно спостерігав за ними, дозволив відволіктись тільки коли почув звук повідомлення, та швидко пробігся поглядом по змісту.

“КадзеЙо… Лаконічний псевдонім, ━ усміхнувся, ━ Вже файл? Мої друзі дійсно неймовірні”

       Хоча під цими думками гадав що навіть лякаючі в своїх здібностях. Проте на те аби ознайомитись, залишалось тільки знайти час, а ось ідея як і без того виникла. Зухвала, проте відкидати не можна.