Важливе завдання

Та не довго ельф вигрівався на сонечку. Згадавши про свій не презентабельний вигляд – він швидко піднявся, дістав з рукава тонку хустинку, витер вуста і почав зтряхувати крихти з лацканів, так ніби він не розуміє звідки вони взялися.
Дівчата дали йому час привести себе до ладу і підійшли ближче. Жоржета звільнила інструмент від ганчірки. Клод допоміг їй звільнити ногу з полону залізних лещат. Ельф спробував ступити на ногу та відразу ж зойкнув.
– Нещастя перелому немає. – констатувала Розі оглянувши кінцівку. – Проте слід прикласти щось холодне, щоб зняти набряк. Лишиться синець. У вас ще є лід? – звернулася вона до Есмеральди.
– Здається ще був. Тільки сюди я його не донесу. Розтане.
– Тоді нам доведеться піти у місто. Як ви на це дивитися сер?
Ельф замислився на хвильку.
– Я не планував відхилятися від свого маршруту, проте з вами, прекрасні дами, я готовий вирушити хоч на край світу!
– Дякую за комплімент, сер.
– Годі цих формальностей. Ми розділили хліб. Тепер ми друзі. Можете звертатися до мене на ім’я.
– Пробачте сер, але люди не здатні промовити ваше ім’я.
– Що ж. – ельф облизнив вуста. – Булочки були смачні. Тож можете називати мене Корицею.
– Приємно з вами познайомитися Корице. – Розі, стала на коліна, щоб бути на одному рівні з ним і простягнула руку для привітання. Ельф взявся за неї і схилився цілуючи кісточки пальців.
– І коли ми вже друзі. – дівчина стиснула його долоню. – Прошу вас пообіцяти не шкодити нікому у містечку.
Кориця сіпнувся, проте лещата дівочих долонь тримали міцніше за залізну пастку. Він пожмакав губами. Розі дивилася прямо йому у очі, і він здався.
– Ну як можна вам відмовити, чарівно Маківко! Ви мені подобається, тому я вам обіцяю, що не буду шкодити жителям містечка. – і він удруге поцілував її руку. Знов залоскотало і пробігтися мурашки.
– Тоді час рушати!
Розі допомогла кульгавому ельфу йти. Жоржета несла знову загорнутий інструмент, Есмеральда тягла порожню корзину, а Клод стежив за незваним гостем, щоб він нічого не втнув. Раптом накинеться на дівчат.
Просувалися вони повільно, і до міста дісталася вже коли почало сутеніти. Нещастя на них ніхто не звертав уваги.
Клод постійно вертів головою і роздивлявся будинки. У лісі такого немає. А от ельф не виказував хвилювання. Йому часто доводилося відвідувати палаци, і тому його не вражали халупи з дерева і каменю.
Повз промчав віз. Молоді люди ледве встигли відскочити і протиснутися до стіни.
– Гей! Ми що порожнє місце? – крикнула розлючена Жоржета грозячи у слід кулаком. Клод вже встиг сто разів пошкодувати, що прийшов у місто. Він вчепився у плече Есмеральди і дико озирався виглядаючи звідки, ще прийде небезпека. Дівчина заспокійливо гладила його, та іноді морщилася. Дуже вже міцно хлопець у неї вчепився.
Ельф тихо захіхікав. Так, що лише Розі почула.
– Що таке?
– Я подумав, що відвід очей не буде зайвим. – дівчина згадала, що щойно вони вийшли з лісу спиною знову пробігли мурашки і їх обдало теплим вітерцем.
– Це було дуже розумно з вашого боку. Дякую вам Корице. – вони рушили далі.
– Ось ми й прийшли. – сказала Есмеральда вказуючи на непримітну хвіртку між двома будинками.
– Я поки віднесу інструмент. – повідомила Жоржета і пішла далі вулицею.
Есмеральда тим часом возилася з клямкою. Треба було під певним кутом повернути язичок, щоб можна було з вулиці потрапити на задній двір таверни. Поки юна господиня відносила корзину, Розі повела ельфа до лавки під яблунею. Похнюплений Клод пошкандибав слідом. Есмеральда вилаяла його, бо він наставив їй синців.
Улаштувавши ельфа з усим можливим комфортом, дівчина теж присіла. Хлопець притулився до дерева і зхрестив руки на грудях. Він хотів реабілітуватися у очах Есмеральди, і мав намір не спускати з нелюдя очей.
– Юначе, ви у мені діру просвердлите. – сказав ельф розвалившись на спинці лавки. Хлопець лише голосніше засопів.
Уже зовсім зтемніло і у повітрі розливав аромат нічної фіалки. У траві застрекотів цвіркун.
Прибігла Жоржета. Вона запасалася і трималася за бік.
Хряцнули дверцята, що вели до кухні. Есмеральда підійшла до лавки, несучи в руках тацю зі свіжими рогаликами, кухлями з молоком та тарілочкою з льодом. Із-за пояса фартуха вона дістала чисту ганчірку і дала її Розі. Та загорнула у неї лід і приклала до кінцівки ельфа. Той скрикнув, а потім блаженно застогнав і подякував за молоко.
– Так, що вас привело у наші краї? – запитала Розі перекладаючи компрес. Ельф дожував відкушений шматочок здоби, запив його і витерши губи відповів:
– Кілька років тому, моя хазяйка таємно мандрувала цими краями. І якийсь хлопчисько посмів образити її! – він розлютився і стукнув кулаком. – Вона не стерпіла образи і покарала нахабу. Нажаль він виявився нащадком королівської родини, і тому просто відшмагати вона його не могла. Зате могла проклясти! Нахабу вона нагородила рогами, іклами, кігтями і шерстю, а всіх слуг перетворила не меблі і посуд.
Дівчата перезирнулися. Ось вам і живе-неживе. Ось вам і розгадка таємниці.
– Ось лише з прокляттями є одна заковика. – ельф посумнішав. – Завжди треба лишати умову для його зняття. Сьогодні останній день коли можна скасувати прокляття. – він знову повеселів. – І я прибув засвідчити те, що воно стало вічним. Дуже вже мала ймовірність того, що його знімуть в останній момент.
Ельф широко посміхнувся радіючи чужій біді і знову вкусив рогалик.
– Це дуже цікаво. – знову почала світську бесіду Розі. – А розкажіть детальніше. – варто було дізнатися більше, раптом вони зможуть допомогти. Ельф почав хвастатися досягненнями своєї хазяйки. Деякі історії були чарівними, від інших волосся ставало дибки. Ельфійський монолог обірвав переполох у таверні. Есмеральда побігла дізнатися, що там.
– Прибігав Лефу. Сказав, що повернулася Бель з батьком. Гастон направився до них. І всі пішли за ним.
– Гастон! – прошипів ельф. Він не збирався прощати кривдника.
– Я йду туди! – безапеляційно заявила Жоржета.
– Ми йдемо разом. – підтримала її Есмеральда стиснувши її долоню. Розі теж встала і взялася за іншу руку схвильованої подруги.
– Я теж з вами! – сказав ельф і спробував встати, та знову засичав від болю. Розі знову довелося допомогти йому ідти.
Есмеральда тримала під руку Жоржета час від часу заспокоюючи її.
Клод йшов останнім.
До будинку Моріса вони дійшли вже коли там нікого не лишилося. Двері до майстерні були вибиті і там, щось догорало.
– Ми запізнилися! – скрикнув Жоржета і почала ридати. – Його забрали. Його точно забрали і закрили у божевільні. А ключ викинули, і я більше ніколи його не побачу.
Есмеральда міцно обійняла подругу і шепотіла, щось заспокійливе. Клод між тим розглядав землю.
– Тут було багато людей. Вони стояли. Потім пішли. На захід.
– Західний ліс! – осяяло Роззі.
– Доречі, проклятий моєю господинею замок знаходиться там. – сказав ельф і махнув у бік згаслого заходу сонця.
– Отже вони пішли туди! – Есмеральда ледве втримала Жоржету, що рвалася бігти до лісу.
– Стій! Ми будемо цілу вічність добиратися туди.
– Дійсно. Часу майже не лишилося. – сказав ельф визначаючи час по зіркам. – Не хотів я це робити, та доведеться.
Він почав знімати свій сюртук. Як і думала Розі – горб виявився крильми. Кориця з явним задоволенням розправив їх і розім’яв.
– Я можу відкрити короткий шлях. – він почав робити якісь паси руками. Повіяло магією. Мурашки буквально табунами бігали по тілу, а волоссям на потилиці стало дибки. У просторі перед ельфом з’явився прохід, що вів на стежку в оточенні високих дерев.
– Це стежка ельфів. Дуже важко зробити, щоб люди могли нею пройти.
Він злетів на пів метра над землею і поманив людей до проходу. Ельф простяг долоню за яку взялася Розі. Іншу руку та простягла Жоржеті, а за ту трималася Есмеральда у яку знову вчепився Клод. Йому зовсім не подобалася перспектива мати справу з магією ельфів.
– Два правила: тримайтеся міцно і нізащо не звертайте зі стежки. – проінструктував ельф, і друзі зробили крок у невідомість.