Жертва полювання

– Здається я вже чула цей свист. – сказала Розі заправляючи волосся за вухо. Есмеральда нахмурилася і рішуче покрокувала до кущів. Незабаром вона тягла на буксирі хлопця.
– Вітаю, Горобчику! – привіталася Розі поправивши зачіску. Жоржета лише кивнула. Хлопець з під лоба зиркав на дівчат. Есмеральда заколола очі і почала лаяти не вічливого юнака.
– Коли з тобою вітаються – треба привітатися у відповідь. Це мої подруги Розі та Жоржета. Я вас вчора знайомила.
– Здаствуйте. – буркнув хлопець. Розі широко посміхнулася, а він юркнув за спину Есмеральді. Сховатися йому не вдалося. У сутінках він здавався дрібнішим. При денному світлі виявилося, що він на голову вище за Есмеральду і має досить широкі плечі.
– Звірі шкіряться погрожуючи. – пояснила дівчина неординарну поведінку свого супутника. І вже ласкавим голосом почала виманювати його із-за спини. – Нумо, Горобчику, виходь. Люди посміхаються, щоб показати свою прихильність.
– Клод.
– Що?
– Моє ім’я Клод.
– Діва Марія і святі угодники! – Есмеральда сплеснула долонями. – Нарешті ти відкрив своє ім’я!
– Ти не питала. – потиснув плечима той. Дівчина задумалася притиснувши кулачок до рота.
– Дійсно. Не питала.
– Приємно познайомитися з тобою Клод! – сказала Розі простягаючи руку для привітання. Хлопець запитально поглянув на дівчину у зеленому. Та зобразила потиск рук, і він швиденько потряс простягнуту долоню. Ці ж маніпуляції він повторив з кінцівкою Жоржети.
– Так навіщо ти сьогодні прийшов, Клод? – запитала Есмеральда, особливо виділивши його ім’я.
– У лісі з’явилося створіння. Від нього пахне як і в тому місці.
– Де живе-неживе і звір?
Хлопець кивнув.
Жоржета вже забула про свої переживання через Моріса. У її очах загорівся вогник жаги знань. Перед носом маячила нова таємниця, і до її розгадки рукою подати.
– З цього місця детальніше. – вона взяла хлопця під руку. Есмеральду обурила така фамільярність. Вона вклинилася між подругою і хлопцем. Власницьки притисла до себе його руку і процідила:
– Думаю ми більше дізнаємося якщо побачимо це створіння. Ходімо. – зкомандувала вона і потягла хлопця назад до зарослів. Жоржета лише здивовано кліпала очима. Розі підбадьорливо поплескала її по плечу і пішла слідом за парочкою. Плечі дівчини у червоному підозріло тряслися. Зтряхнувши оцепеніння, Жоржета поспішила наздогнати друзів.
Через деякий час блукань у чагарниках вони вийшли до галявини. Сховавшись у тіні дерев стали спостерігати за створінням. Маленький чоловічок мав тонкі кінцівки, банькуваті очі, горб та ще й видовженні вуха. Одягнений він був у щось на кшталт лівреї зшитої з листя. Його нога була затиснута у капкані. Він намагався роздати лещята, та варто було йому доторкнутися до них як відсмикував руку:
– Пече! Пече! – вищав він трясучи руками. Не маючи можливості доторкнутися до пастки – створіння намагалося висмикнути ногу. Та марно.
– Що це таке?
– Я зустрічав таких створінь раніше. Вони дуже хитрі і люблять грати. Їм не можна довіряти.
– Щось це мені нагадує. – пробормотіла Розі, і задумавшись почала гризти ніготь великого пальця. Зрозумівши, що друзі запитально дивляться на неї додала:
– Я звісно не впевнена, але у мене є припущення.
– Не тягни. – змолилася Жоржета. Припущення Розі часто виявлялися правильними.
– Минулого тижня я читала дітям казки. Це створіння маленького зросту і не любить залізо – схоже передставник чудного народцю. Сусіди з пагорбів. Фейрі. Або просто ельфи. Можу закластися, що горб то заховані крила.
– Що правда? – здивувалася Жоржета і виглянула щоб краще роздивитися. Під її ногою хруснула гілка. У лісовій тиші цей звук пролунав як постріл. Усі завмерли.
– Я знаю, що ви там мерзенні підглядальники!
– Ой! Схоже нас виявили.
Молоді люди перезирнулися. Вони нічого не дізнаються якщо продовжують відсиджуватися в кущах. Клод вийшов першим. За ним Есмеральда та Жоржета. Розі замикала процесію.
– А! Старий знайомий. Лісовий хлопчисько! Чув про тебе, чув. Блукаєш тут і там. Все шукаєш і шукаєш. А батька твого давно черви жеруть! – і він бридко розсміявся. Клод скреготнула зубами і зтис кулаки. Есмеральда заспокійливо погладила його по плечу.
– Добрий день, шановний сер. – вийшла наперед Розі і граційно вклонилася притримуючи поділ сукні. – Бачу ви потрапили у скрутне становище. Дозвольте мені і моїм друзям допомогти.
Ельф оцінювально дивився на дівчину. Та стояла рівно, плечі розправлені, руки складені внизу живота, лікті притиснуті до тулуба, голова гордо піднята, погляд направлений прямо на співбесідника.
– А ти мені подобаєшся. Хоч хтось у цій дірі знайомий з етикетом.
– Дякую вам сер. – Розі знову злегка вклонилася. Подруги здивовано дивилися на неї. Ельф тим часом почав нарікати на те якими невігласами стали людці, навіть не можуть достойно привітати ЙОГО! Далі він почав перераховувати всі свої досягнення і регалії, з подробицями їх отримання. Поки він відволікся – Розі пояснила друзям:
– Фейрі, дуже чутливі до дотримання церемоніалу відносно до власної персони. Якщо хочеш подолати з представником цього народу – то слідуй правилам етикету. – і вона знову повернулася до ельфа. Подруги перезирнулися і поспішили повторити позу дівчини ставши за її плечима. Тим часом словесний фонтан вичерпав себе.
– Це ж треба! З якою дивовижною особою ззвела нас доля! – Розі поспішила перехопити ініціативу в діалозі. – Дозвольте відрекомендуватися – мене звуть Маківка. А це мої подруги Кульбаба і Травинка, – сказала вона вказавши на Жоржета та Есмеральду. Ті здивувалися тому як їх охрестили, та поспішили вклонитися як і Розі раніше. В очах ельфа спалахнув хижий вогник. Та відразу згас. Не знаючи справжніх імен він не міг змусити людців робити що він забажає.
– Ну, а юнака з яким ви вже знайомі – ми називаємо Горобчиком. – Розі вказала на набурмосеного Колода, що стояв осторонь зхрестивши руки. Ельф широко посміхнувся:
– Як же приємно мати справу з вихованими людьми. Ах молодість! Ви такі юні та свіжі.
– Ви теж дуже добре виглядаєте. Ваше волосся мов пух.
Почався обмін люб’язностями. Розі вразила подруг здатністю знайти у цьому непоказному створіння те, що можна похвалити.
Коли вже був розхвалений останній ґудзик Розі повернулася до нагальної проблеми:
– Сер, може ми все-таки допоможемо вам звільнитися з пастки?
Ельф, який давно не отримував стільки компліментів вже й забув про свою біду:
– О, так! Звісно! Будьте так люб’язні. – і він підняв затиснуту ногу. Дзенькнув ланцюг, що тримав його на місці. Нещастя капкан був без зубців, і нога була просто затиснута між двома смужками заліза.
– Що скажеш? – звернулася Розі до Жоржети.
– Здається я бачила цю залізяку. Он бачиш ініціали вигравірувані. Це робота Гастона. Він багато таких наклепав поки ходив до кузні.
– Гастон! – визвірився ельф. Його ніздрі гнівно роздувалися, а вираз обличчя був лякаючим. Жоржета закрила собі рота рукою. Вона лише зараз зрозуміла, що не слід було називати справжніх імен.
– Тепер зрозуміло у чому секрет його успіху. – сказала Есмеральда.
Розі спробувала розтиснути лещата. Марно. У Клода теж не вийшло.
– Схоже без інструмента не обійтися. – підсумувала Жоржета. – Я принесу кусачки.
– А я сходжу за булочками. Думаю ніхто не відмовиться від перекуса. – озвалася Есмеральда.
– Булочки? – оживився ельф. – Я давно не їв людської їжі.
– Та що ви таке кажете! Такий джентельмен як ви гідний того, щоб обідати у кращих домах.
– Тоді я принесу побільше. – сказала Есмеральда, і вони з Жоржетою пішли до міста. Насторожений Клод лишився наглянути за небезпечним гостем. Розі між тим якнайелегантніше влаштувалася на траві і завела світську бесіду.
– Шановний сер, ви напевно багато де були. Чи не могли б ви розповісти про свої мандри?
Ельф теж втомився стояти. Але замість того, щоб вульгарно плюхнутися на землю він почаклував і виростив собі крісло. У дівчини залоскотало у волоссі на потилиці і спиною побігли мурашки. Хлопець позаду фиркунув.
“Ага. Отже Клод чує запах магії” – відзначила про себе Розі.
– О так я багато де бував. Моя хазяйка куди лише мене не посилала.
І він пустився у спогади. Забувши з ким він розмовляє – ельф почав хвастатися як він дурив людців, як карав тих хто повів себе з ним невічливо, чи посмів образити його хазяйку. У Розі часом волосся дибки ставало від того як по злому він вчиняв. Та вона продовжувала тримати вічливо-зацікавлений вираз обличчя і підтакувала у потрібних місцях, а про себе вирішила не допомагати йому до того як він поклянеться, що не займатиме їх.
Незабаром повернулися дівчата. Есмеральда тягла корзину для пікніків, а Жоржета інструмент загорнутий у ганчірку.
– А ось і дівчата! – Розі підскочила і допомогла з корзиною. – Час перекусити.
Ельф як загіпнотизований дивився на корзину з частуванням, і жадібно вдихав аромат свіжої випічки. Розі помітила це, і тому спершу витягла по булочці для друзів. Потім повільно підійшла до в’язня галявини, і зупинилась на безпечній дистанції.
– Дай! Дааай!! – голодний ельф зовсім втратив терпіння, скочив і став тягнутися руками до корзини.
– Сер! – суворо сказала Розі. Холодний тон змусив того згадати манери, він перестав бризками слиною і зобразив байдужість на обличчі. Але всеодно не відводив погляд від корзини.
– Сер. – повторила дівчина у червоному. – Перш ніж ми вас звільнимо вас, я прошу вас пообіцяти, що ви жодним чином не нашкодите ні мені, ні моїм друзям.
– Добре, добре, обіцяю. – відмахнувся ельф тягнучи руки до корзини.
Дівчина не зрушила з місця.
– Як належить!
Ельф задумався. Дуже вже йому не хотілося давати своє слово людям. Але випічка так спокусливо пахла. Так пахла. Тому він здався.
– Я, – далі він схоже назвав своє ім’я, та людське горло було не здатне повторити цю суміш цвірінькання, квакання, стрекотіння і шелесту вітра у кроні. – жодним чином не нашкоджу ні тобі Маківка, ні твоїй подрузі Кульбабці, ні Травинці, ні лісовому хлопцю Горобчику. – він почергово вказував на присутніх на галявині. – Клянуся довірою своєї хазяйки!
Розі знову відчула лоскотанням і мурашки. Обіцянка була дана і клятву підтвердила магія. Дівчина сміло підійшла до ельфа і простягнула йому корзину. Той розгубив усе своє достоїнство, вчепився у неї обома руками, відвернувся наче її могли забрати, плюхнувся на землю і відкинув кришку.
Доки в’язень жадної поглинав випічку, вуркотячи від задоволення – Розі підійшла до друзів, щоб розповісти, що вона дізналася з його розповідей:
– Наш гість служить якійсь могутній чаклунці. І до нашого лісу він прибув з черговим дорученням.
Пролунав переможний вигук і звуки пожадливого ковтання.
– Знайшов молоко. – пояснила Есмеральда.
– Ти думаєш, що його справа пов’язана з дивацтвами нашого містечка? – запитала Жоржета.
– Це цілком імовірно. – підтвердила Розі. Клод ствердно кивнув.
– Що ж, ми не дізнаємося якщо не спитаємо. – сказала дівчина зручніше перехоплюючи інструмент.
Ельф вже розправився з наїдками в розпластався на землі блаженно мружачись на сонці.