Це я, Планета

Драбл для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ “Залишся”.

Чути легкий рух, який пробирає пісок, створює ледь вловимі коливання та змушує його серце тріпотіти з надією, що він може когось зустріти… Але це водночас жахає через можливий фінал.

Піщані крихти легко проковзують по його тілу, розступаються, ніби за велінням невідомої сили, надаючи шлях до поверхні.

Його ніздрі розширюються, вдихаючи холодне нічне повітря. Він розплющує очі, дивиться на всіяне зорями небо, а на серце набігає туга, проте в тілі недостатньо вологи, щоб заплакати.

Струшує дрантя, що колись було одягом, йде у напрямку де, як він відчув, щось опинилось. Ні, не щось, а хтось, він упевнений. Нервове збудження змушує легені працювати частіше.

Він повільно пересуває своє кістляве тіло, холодний вітер розвіює довгі скуйовджені патли, проте планета не дає йому замерзнути – він відчуває, як крізь ступні до його тіла поступає тепло від планети, яка не відпустить його.

Тому що тепер він – ця планета.

Попереду бачить величезну капсулу, що блимає червоними індикаторами, притягує погляд своїм таким чудернацьким виглядом посеред пустелі, хоча здається такою рідною. Вона викликає думки про дім, спогади про який блякнуть з кожним днем.

Він заклякає перед кораблем, весь охоплений сумнівами та страхом, сідає на пісок та занурює руки у патла, не відаючи, як йому вчинити.

Тим часом світає, повітря вмить починає нагріватись, великі тіні розповзаються від скель, десь чути шурхіт маленьких тваринок, яким не поталанило народитись саме на цій планеті. А він все ще сидить на тому ж місці, вкляклий, наче став частиною дюни – чагарником, пошарпаним долею та вітрами.

У кораблі чується рух. Гучно відчиняються двері, металевий лист піднімається вгору, показуючи новоприбульця у білому чудернацькому скафандрі. Висувається невеличкий трап і прибулець повільно сходить на землю, проте його ноги враз погружаються у пісок. Хутко вибравшись на твердішу поверхню, він оглядається довкола, кілька разів підстрибує і заклякає – замічає його, сидячого навпроти. Подобу того, що колись було людиною. І… знімає верхню частину скафандру, розпускаючи довгі руді кудрі волосся.

Новоприбулець виявився дівчиною.

Він зачаровано дивиться на неї, не вірячи, що таке можливо: зустріти людину на цій віддаленій планеті. Проте раптом дівчина різко повертається до корабля. «О ні, залишся!» – промайнуло у нього в голові. Але вона просто закидає туди частину спорядження, а далі стягує з себе весь скафандр, залишившись в спортивному блакитному костюмі, під курткою якого сильно випирає живіт.

Вона виявилась вагітною.

Серед усіх можливих його припущень, це б виявилось найбільш неймовірним.  Але ще більше він дивується, коли дівчина підходить до нього, не показуючи ні тіні страху, а лише запитавши:

– Допоможете мені?

Він витріщає на неї очі, сумніваючись, чи правильно почув, а вона дивиться на нього, протягнувши руку, щоб допомогти піднятись. Він відсахується від протягнутої руки, пробує встати, але лишень знову опиняється на піску. Дівчина відходить на кілька кроків та уважно спостерігає за ним, немов скануючи його своїми великими темно-карими очима.

Він незграбно випростовується, піднімає погляд на дівчину. Він не може промовити ні слова – з його горла чується лише скрип. А в голові купиться сила-силенна думок:

«Планета обере її з дитиною чи мене?».

Проте він вже надто довго на планеті, тому впевнений, що не залишилось більше нікого, хто його знав.

Тому він допоможе їй, принаймні дитина мусить вижити.