ріка відхиляється

коха́ння

[коха́н`:а]

почуття глибокої сердечної прихильності, що охоплює низку сильних і позитивних емоційних і психічних станів, від найвищої чесноти чи доброї звички, глибокої міжособової ніжності до найпростішого задоволення.

 

---

любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю

григорій сковорода

 

Ненсі Вілер ненавиділа запізнюватися. Не любила вона і тих, хто запізнюється.

Все має бути вчасно. Ні, вона не педантка, просто любить порядок. Запізнювалась дівчина рідко, і якщо так ставалось, то у неї була вагома причина на це. Першого разу, коли Ненсі прийшла на урок пізніше на хвилин десять, то була готова прийняти своє покарання повністю, але вчителька тільки взяла з неї слово, що так ніколи не станеться. Ненсі пообіцяла – і виконала власну обіцянку. Кожне запізнення мало дійсно вагому причину, бо треба порядок. Так люди й повинні жити – в порядку. Ніяких відхилень.

Робін Баклі запізнювалась.

Вона не бачила нічого в тому, щоб прийти на кілька хвилин пізніше планованого, якщо їй не сподобався власний образ. В школі вчасно її ніколи не бачили, а відмовка була вся та сама – живу далеко. Всі жили далеко, от тільки Робін просто не хотіла йти туди. Правила того місця її дратували, форма душила, а вчителі не розуміли ходу її думок.

Життя – це не список правил. Це немов жива ріка, яка сама пробиває собі шлях. Камінець попереду – і вода тече в інших бік. Життя – це не пряма, це суцільні відхилення.

Вони несумісні. Чи не все так просто?

 

//

 

На першу зустріч Ненсі спізнюється, а Робін проходить навіть раніше планованого. Це перше відхилення у їхніх системах координат. Перше, але не останнє.

Вони зустрілись у школі на уроці математики. Робін тоді водила малюнки на берегах власного зошита, коли Ненсі помітила. Відхилення від правильного. А, можливо, відхиленням тоді стало якраз те, що Ненсі помітила Робін. Це і спричинило відхилення.

Дорога пішла занадто вбік, коли Вілер запропонувала свою допомогу. Неправильно, але і життя – це не пряма.

На зустріч вона безсоромно запізнилась на цілі пів години. У неї не було причини чи відмовок – тільки суцільний виняток. Робін не помітила, вона сміялась та махала рукою, що все нормально. Відхилення не пішло занадто далеко. А вони, мабуть, не так і різняться.

Наступний тест з математики Робін провалила знов. От тільки, коли листочок з оцінкою лежав на столі, вона посміхалась.

 

//

 

Оцінки краще не ставали, і Ненсі тільки хмурилась на це. При зустрічах Баклі все відмінно вирішувала – а на тестах знов мінус.

Сама Робін нічого не казала, тільки світила своїми синіми очима та знизувала плечима. Так буває, не всі розумні. Вілер не могла сказати, чого її то так бентежило, але тоді відхилення пішло далі в протилежний бік.

Вчителька крутила головою – ніщо не виправить Робін. Навіть вона вже поставила хреста на дівчині, а Ненсі не могла, щось у синьому погляді її тримало. Вода, її очі були схожі на воду життя, яке не йде прямою, а змінює курс кожного разу. Вілер не думала про це забагато – недарма на літературі її твори були найкращими.

На зустрічі Ненсі систематично запізнювалась. Робін приходила зарано.

 

//

 

– Навіщо ти це робиш?

В руках Вілер був листок з черговим проваленим тестом. Баклі, знизуючи плечима, посміхнулась та відкинулась на стільці. В бібліотеці було тихо, всі вже пішли додому.

Не відповідала.

– Що саме?

Іноді Ненсі серйозно обдумувала, для чого взялась допомагати. Вони абсолютно несумісні, у Ненсі все має бути в порядку, а Робін живе у хаосі. Вони не можуть співіснувати, це н е м о ж л и в о.

– Навіщо прикидатися дурною?

Руки вона майже опустила, як і вчителька. Якийсь сенс, якщо сама Баклі цього не хоче? Вона так й існує: стикаючись з проблемою, не йде її вирішувати, а тільки обходить повз. Її очі – то ціла ріка.

– Так ми можемо провести час разом.

Відхилення. Ще одне відхилення, і вона могла його передбачити. Могла, але не хотіла. Бо іноді важливо вийти зі свого порядку.

– Можна і без математики.

Можна. Робін посміхнулась і поклала голову їй на плече. Дійсно, можна викинути цю непотрібну складову.

Наступний тест Баклі складає успішно. А до Ненсі падає записка із запрошенням. Не повідомлення в телефоні, а проста і нудна записка, немов на туалетному папері. Її дівчина обережно кладе у зошит, а вдома ховає у надійне місце. Всьому треба порядок, тільки й всього.

Робін посміхалась.

 

//

 

– Куди ти мене ведеш?

Дівчина попереду, засміявшись самими синіми очима, вхопила її за руку та потягла далі. Без математики дихати стало легше. Ненсі іноді думала, як сама не зробила цього. Можливо, дихати було легко не без математики, а з Робін? Ненсі не знала, але і думати забагато про це не хотіла. Долоня навпроти її власної була трохи спітніла, але все одно теплою.

Осінь забирала тепло. Зараз це було повільно, дерева нахилялись нижче, а вітри приходили частіше. Були дощі, але і досі їх було недостатньо. Поряд з Баклі цей холод не відчувався. Важко пояснити, чому так, але її сміх робив тепліше, а посмішки легше. З нею було надійно, хоча і з них вдвох врятувати іншу могла сама Ненсі.

Кофта Робін розвивалась на вітру, і Вілер могла побачити футболку. Це її власна футболка, вона її віддала кілька днів тому, коли Робін свою замастила в тісті.

А вони все плелись кудись далеко від усіх, і Ненсі, хоч і боялась віддавати кермо іншим, посміхнулась та пішла слідом. Якщо хтось скаже, що на її губах танцювала посмішка, вона не підтвердить. Мабуть, так і заводять подруг?

То був старий закинутий будинок, яких багацько в їхньому місті. У цього малась певна особливість, яку відкрила Робін якийсь час тому, – на дах будинку можна заходити. Саме тому вони на початку осені, підстеливши кофти на землю, дивляться на зорі. Вони сьогодні яскраві.

– Місяць сьогодні красивий.

І дійсно, гарний. Висить посеред небесного полотна та світить усім на землі. Зірок багато – місяць один. Саме місяць і змушує ріку виходити за берега, як і Робін робила того дня в зошиті математики.

– Так.

Баклі дивиться на неї з дивним виразом, але відвертається до неба. Ненсі залишається тільки гадати. Взагалі тут на даху гарно. Вдень він був схожим на місце проживання безхатченків, а зараз – на їхній власний планетарій.

Замість слів Ненсі стиснула руку дівчини. Це дійсно неймовірно.

Їм більше не треба математика, щоб зустрічатися вдвох.

 

//

 

Ненсі Вілер ненавиділа запізнюватися – і саме тому зараз вона бігла з усіх ніг, щоб тільки встигнути. Вона не може впустити, так буде нечесно. Тоді ріка відхилиться в інший бік, і дно синяви вона більше не побачить. Не можна так робити, вона має встигнути, адже тут вирішується доля. Вона ніколи не запізнюється, але зараз той самий виняток.

Але Робін не казала нічого проти, вона тільки сміялась та махала звіддаля. Було в її очах щось таке, що змушувало заціпитися за її погляд.

Ставало холодніше. Вітер все сильніше дмухав вулицями, а волосся Баклі, сонячне від літа, розвивалось при кожному кроці.

Вони знов сиділи на даху того дому. Ніхто туди не заходив, і це було дивно, адже Гокінз притягував неформалів – їх було повно в місті, тільки тут було для них вдвох. Цього разу вони принесли покривало, але навіть так ноги Робін вилазили з нього. «Не треба мати такі довгі ноги» – тільки й сміялась Ненсі, а подруга здувала пасмо волосся з обличчя та підсідала ближче.

Робін не була винятком, вона стала звичкою.

– Ти віриш у кохання з першого погляду?

Сині очі прикуті до зірок на небі, і Ненсі обдумує слова.

– Ні, так не буває.

Це не був акт бунту чи дорослішання, і серйозність в її голосі змусила дівчину повернутися в цей бік. В її очах плескається незгода. У коли вони знов встигли помінятися місцями?

На заняттях літератури Ненсі писала найкращі твори про кохання – і не тому, що була близька з цим поняттям, просто там і розуміти багато не треба було. Кохання – це легко, воно окриляло.

Робін в цей час хмурилась і здавала пусті листки – і не тому, що не була близька з цим поняттям, а навпаки. Вона вже пізнала всі плоди цього слова. Кохання – це боляче, воно вбиває.

Проте зараз місця знов міняються, відбувається відхилення. Вілер хреститься від кохання – Баклі біжить назустріч з розпростертими руками. Збій системи.

– З першого погляду можливе тільки захоплення, зацікавленість у картинці.

Люди не люблять тебе, вони люблять те, що бачать та вигадують собі в голові. Це не кохання та навіть не любов – це знущання. Навіть не романтичне бачення світу, це тільки правда.

Якби їй хтось сказав, що закохався в неї з першого погляду, то вона тікала б далеко. Як можна любити людину, не знаючи її улюблений чай чи книгу? Ненсі цього не розуміла, вона і не хотіла це розуміти.

На цих словах Робін відвертається до зірок і мовчки дивиться на них, залишаючи Вілер обдумувати власні слова. Чи сказала вона щось не те? Але ж то була тільки її думка.

Відхилення більшає настільки, що навіть Робін його відчуває, але замість слів вона кладе голову на її плече та прикриває очі. В їхніх стосунках щось змінилось. Воно невагоме і ледь помітне, але сині очі довше дивилися в її бік, і це змушувало Ненсі думати.

Але вона все одно не розуміла.

 

//

 

Ненсі зрозуміла, але вже занадто пізно. Запізнилась, чого не бувало до того. Їй подобалось називати себе тямовитою та уважною людиною, яка все помічала та аналізувала. Журналістика все-таки.

Прийшло бабине літо, і вітер припинив тероризувати їх холодом хоч на якийсь час, і з даху можна було переміститися на землю, до всього іншого світу. У парку було тепло, хоч і темрява вже впала і заполонила все навколо. Робін сиділа у футболці, яку сама і вкрала якось раніше. Ненсі не стала просити її назад – все одно на подрузі вона сиділа краще.

Вона знала, що щось змінилось. Це сталось давно, але тоді ріка відхилилась назавжди.

Робін сиділа на лавці, дивлячись на свої руки. Вона так і не підняла погляд на дерева навколо, як то було раніше. Щось тягнуло її вниз, воно її їло зсередини, а Вілер не могла нічим зарадити.

– Пам’ятаєш, я питала про кохання з першого погляду?

Звісно пам’ятає – саме це змусило дівчину не спати кілька ночей, обдумуючи всі слова.

– Я згодна з тобою – не буває кохання з першого погляду. А ось з першого уроку математики – так.

Ненсі кинула швидкий погляд на неї, але сині очі вже відвернулись. У роті залишився гіркий присмак слини, але від здивування вона не може її ковтнути.

Це і є найбільше відхилення у їхніх стосунків. Більшим воно стане, тільки якщо Ненсі відповість позитивно. Але вона не відповість.

Вілер криво посміхається та бере подругу за руку, смакуючи слова на язиці. Їй не хотілось постійно водити Робін за руку, не хотілось торкатися її губ. Ненсі була повністю задоволена тим, що мала тоді. Казати інакше – давати сліпу надію, яка не мала шансів бути правдою.

І що таке кохання? Ряд хімічних реакцій в організмі. Відчуття захоплення в самому серці, глибоко заховане словами й о́бразами; це задоволення, радість. Це легке почуття, тільки якщо воно взаємне. В іншому випадку воно перетворюється на відкриту рану.

– Робін, я тебе люблю.

Баклі тільки сумно видихнула, не відриваючи очей кольору ріки від землі.

– Але ти мене не кохаєш.

– Не кохаю.

Відхилення меншає, Ненсі залишається на тому самому місці. Вона її любила так, як любила колись Барб. І що таке любов? Почуття емоційної прив’язаності. Бажання проводити час разом. Цього досить для Ненсі, але недостатньо для Робін.

Вони все розуміють. Так і мало статися. Баклі забирає руку, і Вілер, не думаючи про це забагато, відпускає її. Вона не хоче, рука тепла і приємна, але тримати проти волі вона не буде. І мова тут не про руку зовсім.

Проте Робін не тікає, вона дивиться у небо і рахує опале листя. Коли Ненсі дивиться у сині очі, то там стоять сльози. Серце болить.

 

//

 

Нічого не змінюється, ріка не тече в інший бік. Порядок речей Ненсі повертається на місце, а Робін пливе за течією. Вони несумісні, але вони все ще поряд.

Оцінки з математики пішли угору, і вчителька не могла намилуватися цією картиною. Зарано на ній поставили хреста, але Робін тільки відмахнулась та сіла на місце. Її очі були прикуті до іншої дівчини, але Ненсі помітно не помічала його. Несумісні.

Бабине літо закінчилось, і знов прийшли холоди. Жовтень вже ховався за обрієм, вітаючи листопад з усіма почестями. У житті Вілер теж прийшов холод. Робін перестала світити. І це було егоїстично, просити її бути власним сонцем після того, як розбила серце. Жорстоко і грубо. Ненсі не гнала Робін, Робін сама вирішила піти.

Вони зустрілись на даху закинутого дому, куди колись її привела дівчина за руку. Вілер довго сюди не приходила, шукаючи відмовки, але вони раптом закінчились, і настав час винятків. Як і було з Робін.

Вона тут не сама, і цього варто було очікувати. Баклі сиділа на краю даху, і Ненсі на мить забула, як дихати. Вона здавалась зламаною, викинутою.

В руках горіла цигарка, і Ненсі не могла згадати, щоб дівчина тримала її до того.

– Ти куриш?

Робін навіть не здригнулась.

– Ні. Але треба витискати одну залежність іншою.

Удар під дих, і Вілер сіла поряд. Так не піде, і вона забрала цигарку з рук. Баклі не билась і не протестувала – тільки повела поглядом, коли Вілер затушила її та кинула вбік. Їй було все одно.

Замість слів Ненсі тільки торкнулась руки. Це не була надана надія, а тільки заспокоєння. Вона все ще не кохала, а тільки ніжно любила. Неочікувано, але Робін того стало достатньо.

Відхилення. Воно його могла відчувати.

 

//

 

За листопадом прийшла зима, холодна і морозна. Ріка змерзла, вона нікуди не могла відхилятися. Ненсі так думала, але Робін широко посміхалась і тяглу гуляти вулицею під лапатим снігом.

Вона більше не курила, і Ненсі не могла сказати точно, чи вона прийняла своє кохання, чи позбулась його. Думка про останнє підіймала невідому хвилю емоцій, але вона її ховала під завалами снігу. Сніг колись розтане, і з цим треба буде розбиратися, але зараз можна про це забути.

– Потягнуло на дівчат?

Ненсі тільки підкотила очі, переводячи погляд з Робін на Едді. Мансон посміхався у всі тридцять два, немов щось знав. Але то все була неправда, вона її любить, але не кохає.

– Не мели дурниць.

Далі розмова не йде, а Стів здалеку викрикує.

Едді кохав Стіва, це було видно. Стів кохав Едді, це теж було видно. А ось Ненсі не кохала Робін, це була тільки ілюзія. Робін хотіла, щоб Ненсі кохала. Можливо, навіть сама Ненсі хотіла, щоб вона кохала. Але ж нічого не було, ріка йшла прямо по курсу і не відходила в бік. Так, як і хотіла сама Вілер.

– Диви, не запізнись.

Ненсі ніколи не запізнювалась. Але за посмішкою на обличчі Баклі вона почала замислюватися, чи дійсно то було так.

Зима все більше засипала почуття. Вілер дивилась, як Робін відроджується знов. І її серце раділо.

 

//

 

Почалась відлига. Лютий віддавав свої повноваження весні. Ріка не тільки пішла у нове річище, вона вийшла за всі береги й утворила нову ріку.

Робін кинула курити, вона кинула кохати Ненсі. А Ненсі не знайшла лінію розмежування власних «люблю» і «кохаю». Їх не було, а вона все шукала. Вілер боялась відкрити для себе правду.

Раніше для неї ця лінія була помітною та легкою, зараз лінія стерлась. Відхилення стрімко пішло вбік.

Не цінуємо, поки не втратимо? Але ж Ненсі не втратила! Робін була поряд, вона кинула курити й посміхалась так само сонячно, як і до того. Вони були поряд, Робін любила Ненсі. Але чи кохала вона?

Сніг зійшов. Вілер відкрила свої почуття – вона закохалась.

Коли Робін влетіла на дах, Ненсі відчула зміну; вона була така сама, як і минулого разу. Ще один виняток? Сині очі горіли, вони більше не були спокійною рікою. Вілер більше не могла ховатися в ній.

– Я зустрічаюсь з Вікі!

Відхилення. Єдине, якого боялась дівчина.

Мабуть, так відчувалось розбите серце. Вона не сказала нічого про біль у грудях, дівчина тільки сліпо посміхнулась та мовчки слухала розмову. Ріка не відхилялась, ріка тікала з надзвичайною швидкістю. Сині очі більше не були притулком, і Вілер на мить замислилась, наскільки воно боліло Робін тої осені.

Ненсі нічого не каже, але Баклі на мить застигає над виразом її обличчя, і її плечі трохи опадають. Вона все зрозуміла, впізнала себе в тому болі. Робін нічого не сказала, тільки стиснула руку та похилила голову до плеча. Над ними зацвіло поле зірок. Цвіло воно не для них, бо «їх» не було. За це і боліло найбільше.

Кохання – це глибше, ніж просто «почуття сердечної прихильності». Це більше про біль та самопожертви. І саме в ту мить, відриваючи щось важливе зі своєї душі, Ненсі посміхнулась Робін та стиснула руку в знак підтримки, щоб та почала щебетати про Вікі знов. Дівчина усвідомила просту правду життя.

Найбільше відхилення сталось, коли їхні ролі перемінились.

Ненсі Вілер запізнилась.

 

---

від авторки:

якось сумбурно і сумно