Вирішальний бій

На наступний день Ендрю поїхав на зазначену Генрієттою вулицю. Там був розташований великий заміський будинок. Двері були відчинені. Ендрю зайшов до будинку.

Е – Агов!

А – Вітаю!

На нього напали люди Александре. Як не дивно, там був і Данилевич, і Рон Вейджерс.

Е – Ай! Австрія, росія, Грузія… Ха-ха.

Данилевич ударив Ендрю ногою в лице.

Д – Посмійся ще мені.

Е – А де ж ваш Вождь? Чи старійшина, чи начальник, чи як його там в біса?!

Б – Далі я сама! Приберіться!

Підійшла Барбара.

Е – Бріджит… Ти мене згадала?

Б – А як же?

Барбара ударила Ендрю енергією так, що той відлетів і вдарився об стіну.

Е – Бріджит! Я тебе люблю!

Б – А я тебе як…

Барбара знову вдарила Ендрю

Е – Я серйозно. Ну згадай мене, сука!

Дівчина знову вдарила хлопця. Той вже ледве стояв на ногах, мав розбиту губу, носа і голову.

Е – Бріджит, як мені повернути тобі пам’ять?!

Ендрю вдарив дівчину енергією.

Е – Вибач.

Він підійшов і поцілував її. На цей раз в губи. В його голові не було нічого. Як це, цілувати рідну сестру? Та йому було все одно.

Е – Бріджит!

Раптом Барбара зупинилась.

Б – Ендрю, що я тут роблю?

Е – Бріджит!

Ендрю знову поцілував її. Та в них полетів снаряд Рона.

Б – Пробач…

Бріджит била Ендрю енергією, не хотівши того.

Раптом з’явилась дівчина.

Г1 – Привітик, горобчики! Потанцюємо?

Д – Що?

Г1 – Ой, ви тугодуми? Вибачаюсь.

Генрі почала битись з Данилевичем, Роном та Александре. З’явився якийсь снайпер. Він убив Данилевича та Рона.

Г1 – Ой, дякую, сонечко, хто б ти не був! Ну а тепер ти, Алехандро! Здавайся!

А – Я – Александре, тупа ти, тварино!

Г1 – Бла Бла Бла… Та мені пофіг!

Генрі убила Александре.

Г1 – Зустрінемось в пеклі, пупсику… Ну все, а далі ти сам, Ендрю. Зустрінемось!

Генрі зникла.

Бріджит все ще билась з Ендрю.

Е – Бріджит, зупинись!

Б – Я не можу!

М* – Справді, Бріджит, зупинись! Залиш мені його!

Б – Так, містере Мейнфорд.

Е – Мейнфорд?…

Хтось з паличкою спускався сходами.

М* – Не гоже помирати, не пізнавши від чиїх це рук.

Ендрю уважно вдивлявся в обличчя. Та воно було за карнавальною маскою.

Е – Хто ти? Покажи обличчя!

М* – Ти справді цього хочеш?

Чоловік спустився по сходах, зняв маску і за нею, яким би не було здивування, був Норман.

Н – Заберіть його!

Ендрю просто мовчав, не мігши сказати ні слова. Його посадили у бус і повезли невідомо куди…