Вена (осінь, 2017)

Н – Отже, Рената – Антверпен, Моніка – Брайтон, Ендрю – Вена. Всім все зрозуміло?

Р2 – Так, звісно.

Е – Угу.

Ендрю поїхав у Вену (Австрія). Там саме бушувала команда по розповсюдженню зброї. За 3 години він був у країні.

Е – Алло, Нормане. Де вони?

Н – На Шприхстріт. Кількасот метрів звідси.

Ендрю прийшов на ту вулицю.

Е – Вітаю, не підкажете, де тут продають зброю?

Р – Ти чий?

Е – Мамин і татовий. А ви?

Р – Я – Рон. Ходімо за мною.

Е – Ґут.

Р – Та ти поліглот. Ось наша контора. Заходь, там Маріо, він тобі все покаже.

Е – Ага.

Ендрю зайшов до гаража, та він вів у підвал, там було дуже багато місця та товару (зброї).

М – Чого вам?

Е – Вас.

М – Не зрозумів.

Ендрю вистрелив в голову Маріо.

Р – Що, вибрав?

Е – Майже.

Р – Я так і знав.

Рон дістав електричну гвинтівку.

Р – Хто ти такий?!

Е – Я – Ендрю. І я повинен вас затримати.

Р – Ти вбив його?

Е – Ні, це шокер. За годину прокинеться.

Р – Ти ж в курсі що ми й не з такими справлялися?

Е – Хм…

Рон вистрелив в Ендрю, та той поглинув енергію і викинув її назад на Рона.

Р – Що ти таке?

Е – Я – Енерґо. І мені потрібно знайти вашого начальника.

Р – Нащо він тобі?

Е – У нас є деякі невирішені справи. То де він?

Р – В Зальцбургу. Ти ж мене не вб’єш?

Е – Якщо допомагатимеш, то ні. Ти ж допомагатимеш?

Рон невпевнено посміхнувся.