Бідна-бідна Персефона

Фік для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ: Залишся.

– Ви маєте залишитися тут, пане, – Пітер подивився на слугу спантеличено. За весь час полону у Підземному царстві йому не ставили обмежень. Аїд обережно ходив довкола, дозволяв вивчати Пекло із супроводом – для захисту.

– Щось сталося? У Аїда гості? – обережно спитав Пітер.

– Посланець богів спустився в Підземне царство. Наказано їм не заважати, – кивнув байдужий слуга і вийшов.

– Гермес! – зрозумів бог радісно. Ось він – ключ до свободи. Його зникнення помітили. Деметра поверне його за будь-яку ціну, хоча і довелося чекати місяці.

Коли земля раптом тріснула і юний бог побачив залізну колісницю, то подумав – це кінець. Він чимось прогнівив богів. Або це помста Деметрі за чергову сварку. Пітер буде все життя гнити у Пеклі чи його вб’ють.

Але Аїд його здивував. Замість камери – найкращі покої, замість принижень – квіти. Замість смерті – освідчення. Так, Аїд хотів його руки. Пітер хотів додому. І навіть через місяці тихих вечерь і прогулянок його почуття не змінились. Він міг би закохатися в Тоні, якби не був полоненим.

– Гермес приходив за мною, так? – Пітер поставив питання під час обіду. Старий бог не здивувався.

– Так. Ти маєш поїхати. Завтра, – Аїд не злий, ні. Він розбитий. Раптом піднявся, скорочуючи відстань.

– Пітере, – почав він, але юний бог засичав, наче змія. Це ім’я дала йому матір, воно не буде належати Тоні чи Підземному царству. – Персефоно, я не можу відмінити твій від’їзд. Але ти зможеш повернутися, якщо ми… одружимось.

– Що? – підскочив юний бог і зробив декілька кроків назад. Тоні любив його, заглядав в очі, тримав за руку, але ніколи не дозволяв собі зайвого. До цього моменту.

– Я знаю, що прошу забагато, але… – Пітеру б втекти і чекати повернення додому. Але за місяці він добре взнав Аїда. Боги-олімпійці всі були веселими, п’яними. Але не Тоні. Тоні ховався у мороці Царства, яке душило його, підкорювало собі. Чорнота Пекла була занадто великою для нього одного. І Пітер чомусь підпустив бога, нагадуючи, що існує щось, окрім тіней і байдужих людських душ.

– Я не можу, – заперечив Пітер. У людей він бог чистоти, природи. Царство пітьми його вб’є.

– … не йди, – продовжив Тоні.

– Ні! – перебив Пітер. – Не можу, ні!

Він відвернувся, тільки б не бачити тугу в очах старого бога. І коли почув тихі вибачення, не встиг зрозуміти, що сталося.

Наступного ранку Пітер підхопився зрання. У голові ні сліду вчорашнього вечора, але він про це не думав.

– Персефоно, – шанобливо кивнув Гермес, коли юний бог вбіг в головну залу, – час додому.

– Не так швидко, – перервав рішучий голос. Аїд прудко вийшов із тіні.

– Без сцен, Аїде, у мене наказ Зевса.

– Я знаю, – кивнув Тоні, затримав погляд на Пітері, ніби вибачався. – Але з’явились нові обставини. Бог родючості вчора розділив зі мною плід граната. Древні шлюбні чари вже пов’язали нас. Зевс має про це знати.

– Ні, – прошепотів Пітер, підступаючи на крок. – Вчора… Я не пам’ятаю… Ти не міг, – слабко видавив він зі сльозами на очах.

– Мені шкода, – вибачився Аїд. Йому і справді шкода, що Пітер поїде від нього розбитий і зраджений; що довелось укласти шлюб обманом. Але Аїд готовий витерпіти усю злість юного бога. Аби він тільки повернувся.