О Батьку…

Раніше мені було байдуже. Так-так, саме байдуже. Чомусь я не думав про те, в яку дупу скотилося моє життя: секс, алкоголь, більше сексу…Це все стало таким буденним, проте таким, як би то мовити, “рідним”? Можливо, проте інші слова сюди просто не підходять. Це триває енну кількість років, тому довелося звикнути та прийняти. Як я прийняв поведінку своєї матусі.

Це трапилося взимку. Я біг додому, мабуть веселий. Навкруги був товстий, немов вата, шар снігу, яким були оповиті сотні і тисячі дерев у Швеції. Одяг в мене був скромний: светр та джинси, бо тоді наше з матір’ю фінансове становище було скрутне. Тоді малій дитині навіть знати не хотілося, як ті самі гроші заробляються, мовляв, байдуже, зате є за що жити! Шкода, що я був настільки неуважним. Відкривши вхідні двері я застиг в шоці, побачивши те, як мою матір трахає двоє чоловіків. Спочатку в мене було оніміння від жаху, а потім я кинувся геть навтьоки. Дорогою за мною ув’язалася зграя голодних вовків, які намагалися впіймати та зжерти мене. Якби не печера, в яку я упав. Там я знайшов Гібсон в неймовірно ідеальному стані, а також труп якогось чолов’яги: його я розглядати не став, боязно було. Забравши гітару та дочекавшись, коли вовкам набридне чатувати мене, я направився додому з новою річчю, переганяючи свою…Почекайте, а чи була та злоба на матір тоді? Не думаю. Як дитині мені було байдуже, хоча мозок відтворив це, як ви там усі то називаєте, травму в майбутньому? Не важливо. Отож, Сквізґаар Сквіґельф почав покоряти серця людей своєю музикою змалку.

Через деякий час я почав грати в багатьох групах різного жанру та напряму. Фанаток, які хотіли мене, було дуже багато (як і фанатів, хоча чоловіки мене не цікавлять). Усі хотіли мене, мою музику, називали мене своїм Богом. Проте, кожен гурт мені поступово набридав: то аудиторія не та, то колектив не дуже, то музика недостатньо цікава. Загалом, змінив я порядком…та навіть не рахував, скажу, що багато гуртів змінив, бо воно так і є. Неймовірно, проте саме у Dethklok я знайшов усе необхідне: колектив, який грає на рівних (Токі я не рахую, бо йому ще вчитися та вчитися, от йолоп), фанати, які заставляють кожного разу вижимати із себе усі соки на повну, аби їм догодити…Коротше, віднайшов свій ідеальний ритм.

З настанням всесвітньої відомості до мене дійшло усвідомлення. Кожного разу все більше і більше фанаток з’являлося в моєму ліжку, і, як я вже сказав, секс став буквально невід’ємною частиною мого звичайного повсякденного життя. І ні, я ніколи не відчував якогось великого вселенського відчуття під назвою кохання. Симпатія була до деяких дівчат, але коханням то назвати було неможливо. Я став як моя мати. Було це прийняти тяжко. Хоча, кому я брешу, я й досі не можу оговтатися від цих думок. Не думав, що побачене в дитинстві переросте у безладний, брудний секс із групіс. Скільки я себе відмовляв, скільки благав, мовляв: “Ти ж ідеал усіх чоловіків, звісно тебе усі хочуть!”. Проте від реальності не втечеш. Секс настільки вкорінився у моє життя, що, сказати чесно, я вже не відчуваю нічого: всунув, висунув, почекав, поки фанатки підуть, та й знов заснув. Дуже цікаво, що я навіть не можу назвати цей процес задоволенням від того, що відбувається: це так монотонно, звичайно… Бридко. Мені бридко від самого себе. О Батьку, чому ти такий жорстокий? Чому ти, Боже, покинув свого сина тут, гнити на цій планеті та вбирати в себе весь бруд суспільства? Можливо, таке моє призначення, проте, бути чесним, якби не моє минуле, я вже і не був би тим Сквізґааром, який стоїть тут, перед усіма. Напевно, то моя доля, моя життєва ціль: бути “Богом” для фанатів. Тому я просто поправляю пряжку на ремені джинсів, та проводжу чергових фанаток поблажливою усмішкою…