Історія 2. Про літаки, Відьму та дитячі мрії

ти забігла до мене в кімнату з очима, повними захоплення та зірок, сказавши, що знайшла спосіб перетнути ці високі стіни міста.
я залишив яблуко недогризеним, щоб тебе вислухати, бо ти посміхаєшся так неймовірно.
літак. ну так, звичайно, літак.
і ти знаєш, як його зробити?
ні, але ми щось придумаємо.
байдуже, щось придумаємо.
я ледве натягнув щось подібне до посмішки. ти така дивна.

звідси немає виходу.
я не хочу все життя відчувати цей запах бензину і чути постріли поліції.
але ти мусиш.
хто сказав?

дивись, на малюнку літак схожий на птаха: крила та дзьоб.
так.
колись ми побудуємо його.
так.

нетрі завжди будуть нагадувати мені про тебе.
а я нікуди не піду.
брешеш, ти хочеш кращого життя.
але не ціною цього місця.
є єдиний шанс вибратися звідси.
я не вступатиму до академії.
неправда.
не ціною тебе, повір.

послухай.
сьогодні надзвичайне небо –
послухай.
а ти бачила, що я домалював? я покращив наші малюнки, має бути ліпше.
сядь.
ти чого така сумна? але тобі йде цей легкий гнів, визнаю.
прошу.
стоп.
вибач.
ти цього не зробила?
ти бачив плакати.
ти не могла.
вибач.
після всього цього? ти просто забудеш про це? поставиш хрест?
я не могла інакше.
могла.
у мене не було вибору.
вибір є завжди. і ти його зробила.
мовчиш?
мовчиш?
мовчиш????
я стану поліцейською. хочеш ти цього чи ні.

це була така незрівнянна посмішка.

я малюю.
я дістаю деталі.
я майструю його у старому гаражі.
запах бензину.
запах стін.
запах неволі.
а що таке воля?

підпільний світ він такий. я знаю, що це заборонено під страхом смерті— намагатися вибратися з цього міста.

вони вдерлися несподівано. вранці. просто вибили двері. мене пов’язали. забрали до будинку довіри. неймовірно.

сто ударів палицею.
сказав він.
рахуй.
сказав він.
один.
сказав він.

піднімайся, ти вільний. мабуть, чиєсь слово зверху, пощастило. рятувати такого, як ти — безглуздо. навіть не знаю, які зв’язки у вищій поліції можуть бути у тебе, з нетрів.

я не помітив, як вона зайшла.
той же величезний капелюх, як і в дитинстві.
привіт, відьмо! так тебе звати?
це було востаннє. запам’ятай. більше я за тебе не замовляю слів.
широким граціозним рухом одягла цей чортовий капелюх.
відьма. таке тепер у тебе ім’я.
відьмо!
чому ти зупинилася біля дверей?
відьмо!
хто з нас горітиме на багатті?