Фанфіки українською мовою

    Ганна Баєр — дівчинка, зі складним характером. Їй 15 років і на перший погляд вона звичайнісінька дівчина — підліток. Але це зовсім не так. Видовжене каре темного кольору. Звичайна зовнішність. Доволі худа, на зріст 160. Але є й відмінна риса — очі. З самого народження у неї гетерохромія, тобто одне око блакитного кольору, інше світло-зеленого. І раніше у неї було життя звичайної дитини. Усе як у всіх. Але в один момент щось пішло не так.

    Напевно, цей момент стався, коли Ганні було 5 років. Через постійні сварки її батьки розлучилися. Ганна з мамою переїхали в інший район їхнього міста, до бабусі з дідусем. Але Аня не засмутилася. У дитинстві вона була досить життєрадісною дитиною. Вона легко спілкувалася з іншими дітьми і мала найкращу подругу — Софію. Софія — це донька найкращої подруги її мами, тітки Альони. Тому після переїзду вони продовжили дружити. З татом вона продовжила бачитися та спілкуватися. Власне після переїзду вона познайомилась з новими дітьми: Філом, Ірою, Льошою та Нікітою. З Льошою вона жила в одному підїзді. Хлопчики були старшими на рік, а з Ірою вони були однолітками. Ганна швидко з ними потоваришувала і для неї вони стали найкращими друзями. Навіть обіцяли ніколи не розлучатися. Але цю обіцянку їм стримати не судилося…

    ***
    6 років. У 6 років вона втратила близьку людину — бабусю. Вона плакала, не вірила, що її більше немає. Бачила як плакала мама і як погано дідусеві, але нічим не могла допомогти. Тато разом із тіткою Альоною, дядьком Ванею і дядьком Сергієм заспокоювали маму, допомагали з грошима. Коли настав день похорону вона не відходила від батька. Перший місяць вона багато сумувала, незважаючи на хорошу погоду сиділа вдома. Але невдовзі вона знову почала радіти, гуляти, веселитися. Та на жаль тоді вона не знала, що це буде для неї не останньою втратою.

    Як і всі діти, Ганна Баєр пішла в 1 клас. Школа вцілому їй сподобалася, але ось із класом стосунки у неї не склалися. Часто її називали дивною, дурною і т.д., тільки тому, що вона була несхожою на інших. Добре вчилася, була спокійною та любила малювати. Але тоді вона не дуже звертала на це увагу.

    Через велику кількість справ на роботі мама і тато пізно поверталися додому, тому дідусь забирав її зі школи, дивився за нею та робив з нею уроки. Також багато часу Аня проводила на вулиці разом зі своїми друзями. І здається, все було добре. Але це ненадовго.

    ***

    8 років. Все було відносно добре, вона закінчила 2 клас без поганих оцінок. Починалося літо. Червень. Як і обіцяли батьки, за хороші оцінки — вона поїде в літній табір у липні. Вона була дуже рада і чекала, коли ж настане липень. Чекала, щоб не бачити Артура. Вона його просто боялася. Бо він міг із легкістю її вдарити. І йому було начхати, що їй всього 8. Батькам вона нічого не сказала. Благо, синців не було, тому багато часу вона проводила на вулиці.

    Липень. Аня тільки приїхала з табору. Вона має море емоцій та купу нових знайомств. Там вона познайомилася з Олесею, вони мешкали в одній кімнаті. Весь табір вони були не розлий вода. І коли настав час їхати, то вони пообіцяли, що в майбутньому обов’язково зустрінуться. Вона була щиро рада, але так продовжувалось до одного дня. Дня, який перевернув її, а можливо і зламав.

    Того дня вона пішла на двір погуляти. Філ, Нікіта та Льоша зустріли її і уже вчотирьох вони пішли гуляти. Хлопчики розпитували її про табір і як вона відпочила. Нічого не віщувало біди.

    4 години дня. Було жарко. Вони гойдалися на гойдалках біля будинку, тому що Ані забороняли відходити далеко від будинку. Іра поїхала до бабусі, на літо.
    — Може, сходимо на річку? Вона знаходиться недалеко, десять хвилин і ми на місці. — спитав Філ. Він любив у спеку купатися. Ще в 5-6 років навчився плавати.
    — Так, непогана ідея. — підтримали Льоша та Нікіта.
    — Ні, ви як хочете, але мені забороняють далеко від дому відходити. Тим більше скоро повинен прийти тато, а якщо він дізнається, що я невідомо де, то сваритиметься. — сказала Аня, не підтримавши ідею Філа.
    — Та не бійся Ань, ми ж ненадовго. Трохи покупаємось і прийдем. — благав Нікіта.
    — А як тато прийде, а ми не встигнемо прийти. А? — сказала Аня, все ще сумніваючись у правильності піти купатися не запитавши в батьків.
    — Ань, якщо тобі слабо то так і скажи. — сказав Філ, який не любив колись через Аню вони кудись не йшли.
    — Мені? Слабо? Пфф, нічого подібного! Так, де ти кажеш річка знаходиться Філ? — відповіла Аня.
    — О, це уже інша справа! Ось у той бік ідемо, — сказав Філ.

    Як виявилося йти туди далеко не «десять хвилин» як говорив Філ, а хвилин так тридцять напевно. Але все ж таки вони прийшли до призначеного місця.
    — Ось ми і на місці. Я ж казав, що не далеко, — сказав Філ.
    — Недалеко? Та краще б я залишилася гойдатися на гойдалці, ніж йшла сюди. — сказала Ганна, образившись на Філа.
    — Починається. Ну і ображайся. Подумаєш. — сказав Філ, який не мав наміру вибачитись.
    — Не сваріться. Ми ж так довго сюди йшли, давайте краще підем купатись. Чи даремно ми так довго сюди йшли? — сказав Льоша, намагаючись примирити Філа і Аню. У їхній компанії він єдиний, хто завжди всіх мирив.
    — Так, повністю підтримую Леху. — сказав Нікіта.
    Аня не вміла довго на когось ображатись, тому незабаром помирилася з Філом.
    Вони довго купалися і веселилися забувши, що їм потрібно вже давно було повернутися назад. І як би вони не хотіли, щоб цей день не закінчувався, але вже починало сідати сонце. І вони вирішили, що настав час йти додому, поки не помітили що Льоша зник.
    — Філ, Нікіта, а де Льоша? — запитала Аня, хвилюючись про те, де зник їх найкращий друг.
    — Не знаю. — сказав Нікіта.
    — Щас покличемо. Може заблукав десь. — відповів Філ.
    — Льоша! Льоша! — кликали всі троє. Але ніхто не обзивався.
    — Короче йдемо додому. Дорослим ні слова. — сказав Філ, боячись, що його насварять і покарають.
    — Ні, треба сказати дорослим! Раптом він заблукав! — казала Аня.
    — Якщо ми скажемо, нас усіх трьох покарають. — сказав Філ.
    — Філ, а раптом з ним щось трапилося? — спитав Нікіта.
    — Соколов, та нічого з ним не сталося! Просто пішов додому, а нас забув попередити. От і все! — сердито відповів Філ.
    — Ти впевнений? — запитала Аня.
    — Так! Ходімо додому вже. — сказав Філ.
    — Ну добре. — сказали Аня та Нікіта.
    І вони пішли додому. Всю дорогу вони не говорили, кожен думав про своє. Коли вони прийшли до будинку Ані, було вже темно. Там на них чекали батьки Ані, Філа, Льоші та мама Нікіти.
    — Ой, як нам зараз влетить. — сказав Нікіта, знаючи, що йому точно влетить.
    — Мені кінець! — сказав Філ, знаючи, що його покарають.
    — Ось ви де! Ми тут переживаємо, а вони ходять не зрозуміло де! — сказав тато Льоші.
    — Ви де були, ми ж переживали! — сказала мама Філа.
    — Ну, ми — почала Аня, але Філ її перебив.
    — Гуляли! — сказав Філ.
    — Ну, це ми зрозуміли, а де саме? І де Льошка? — відповів тато Філа.
    — Він пішов додому і нас не попередив! — сказала Філ.
    — Але ж його немає вдома. — сказала мама Льоші.
    — Льоша, синку — плачучи сказала мама Льоші.
    — Не плач, Ленка. Може він справді прийшов. — сказав тато Льоші.
    — Сподіваюся, але раптом ні? — відповіла тітка Альона.
    — Так, розходимося додому. Діти живі — живі. Це найголовніше. А вдома ви вже дізнаєтесь у них, де вони були і що робили. — сказав тато Ані.
    — Так, згоден із Пашею. Вже й так десята вечора. — сказав тато Філа.
    Попрощавшись, вони розійшлися додому. Коли вони зайшли до квартири, то вони одразу пішли на кухню. Як не дивно, але вдома Артура не було. А дідусь ще у червні поїхав на дачу.
    — Так Нюта розповідай. Де були, чим займалися? — спокійно спитала мама.
    — Гуляли. — відповіла Аня.
    — А де саме гуляли?
    — На вулиці.
    — Добре, а що ви там робили?
    — Нууу… Грались, веселились.
    — Точно?
    — Так точно.
    — Нюто, не обманюй. Говори правду, куди ви всі вчотирьох ходили. — сказав суворим голосом тато. Надто добре він знав свою доньку і точно знав коли вона бреше, а коли ні. Його було марно обманювати.
    — Ну гаразд, на річку ми ходили. — відповіла Аня.
    — КУДИ?! ТИ ХОЧ РОЗУМІЄШ, ЩО З ВАМИ МОГЛО СТАТИСЬ?! — крикнув батько.
    — Не кричи на неї, вона ж дитина. — казала мама.
    — Не кричи? Ти серйозно? Маш, Аня могла втопитися, а ти кажеш не кричи. Гаразд. Нюта, що ви там робили? — запитав тато.
    — Купалися, веселилися. Але я не хотіла туди йти. Чесно, чесно. — відповіла Аня.
    — Якщо не ти, то хто тоді запропонував туди піти? — запитав також строго батько.
    — Філ.
    Він бачив, що вона каже правду.
    — Гаразд, а коли ви помітили, що Льоша зник? — спитав батько.
    — Коли збиралися повертатись додому.
    — Добре. Гаразд Нюта на сьогодні вільна. Але з завтрашнього дня ти покарана. Два тижні без телевізора. Також ці два тижні ти сидиш вдома. — суворо сказав батько.
    — Ну, тату!
    — Все. І це не обговорюється!
    — Паша!
    — Я все сказав!
    — Нюто, ти мабуть, їсти хочеш. Я тут млинці твої улюблені приготувала. Будеш?
    — Так, буду. А вареня є?
    — Є.
    Після того, як Аня поїла, вона пішла спати. Тато ж залишився на кухні, про щось розмовляючи з мамою.

    Як і було очікувано, Льоша так і не повернувся додому. Цілий місяць тривали пошуки. І за місяць його знайшли. Мертвим у річці. Коли Аня дізналася про смерть найкращого друга, вона довго плакала та кричала. Ніхто не міг її заспокоїти. Ні дядько, ні мама з татом.

    На похорон Аню не взяли, але з того дня вона памятає, що залізла на підвіконня і побачила, як з її підїзду виносили труну в якій лежав Льоша. Аня спостерігала тоді до того моменту, доки за поворотом незникла остання людина. Тоді вона не знала, що то буде останній раз, коли вона буде його бачити…

    Саме після цієї події, Аня замкнулася у собі. Та життєрадісна дівчинка кудись зникла, а на зміну їй прийшла тиха та небалакуча.
    Після цієї події Філ переїхав, а вони залишились утрьох. Але згодом і Іра поступово перестала спілкуватися і залишилось лише двоє. Нікіта та Аня. Єдині, хто так і продовжив дружити.

    ***

    15 років. Сьогодні рівно 7 років із моменту смерті Льоші. Аня прийшла до друга на цвинтар. За 7 років у її житті багато що змінилося. Художню школу вона закинула. Їй стало просто не цікаво, тому не ходить туди, вже як 2 роки. З друзів у неї залишилися лише Софа та Нікіта.

    Артур і Маша все ж таки розлучилися 5 років тому. Причиною стало те, що Артур почав зраджувати і бив Аню. Не витримавши після чергового удару, Аня розповіла батькові про Артура все. І звичайно ж, Паша не міг цього просто так залишити, тому поставив ультиматум: або Маша подає на розлучення або їхня донька переїзджає до нього. І вона подала на розлучення. Їх розлучили досить швидко. Звичайно, завдяки дідусеві, батькові та дядькові Вані з Сергієм, які мало не вбили Артура, він одразу зібрав речі і переїхав до іншої квартири після розлучення. І після цього він у їхньому житті більше не з’являвся.

    Зі школою теж не дуже. З відмінниці Аня стала трієчницею. У класі вона є центром насмішок та образливих слів. Тупа, Доска, Психована, Єбанута і т.д. Саме через буллінг у класі у неї почалися проблеми із самооцінкою. З кожним роком самооцінка Ганни падала, а бажання вчинити суїцид зростало. Тато з мамою до дев’ятого класу почали часто з’являтися в кабінеті директора. То з дівчинкою бійка, то ще щось. І не рідко їй попадало від мами за це. Тато ж спокійніше на це реагував, адже у свої роки й сам не був старанним учнем. А дядько Сергій і зовсім казав, що його племінниця молодець.

    В чотирнадцять вона зробила першу спробу суїциду. На щастя, невдалу. Не вникатиму в подробиці, скажу тільки, що тоді Аня наковталася таблеток. Вона й досі пам’ятає їхній присмак. Пам’ятає, як мама плакала, близькі та друзі переживали. Після невдалої спроби суїциду її записали до психолога. Власне Анна Баєр до нього ходить і досі.

    Вона вже давно не та радісна дитина, яка вважає, що куріння — це погано і гуляти до ночі не можна. Аня й сама вже ось як півроку палить. Щоправда про це знають лише Нікіта та Софа. З Ірою вона років шість уже не бачилася. Все змінилось. Замість того, щоб навчатися, вона сидить і грає на гітарі. Вночі вона може спокійно гуляти, незважаючи на заборону батьків. Все змінилося. Вона не вірить у кохання і в те, що може бути щасливою.

     

    0 Коментарів