Маґли та грабунки

Герміона наче перебувала під скляним ковпаком. Навколо вирувало життя в особі Стелли Блек, яка тішилася возз’єднанням сім’ї, далі намагалася витягувати Герміону на прогулянки, але тепер безрезультатно, і загалом всіляко… набридала. Герміоні хотілося спокою. Хотілося лежати, обіймаючи Криволапика, і вічно жалюгідно заздрити, що батько Стелли повернувся з-за Завіси, а її рідні зникли навіки.

А ще було помітно, як Стелла намагається поводитися з нею так обережно, наче вона скляна. Іноді, коли Блек кидала фразу на зразок «Тато катав мене на мотоциклі», на її обличчі прослизала майже паніка.

— Стелло, я в курсі, що не в усіх на світі померли батьки, — якось роздратовано відповіла на подібне Герміона.

Блек розгублено помовчала — певно, намагалась зрозуміти, яку ж тактику поведінки обрати тепер.

— Уявляєш, Реґулус вперше приготував Багатозільну настоянку, коли йому було тринадцять! — знічев’я ляпнула вона.

— Ого, — Герміона не мала охоти розповідати про свої досягнення на цій ниві. — Навіщо готував?

— Просто з цікавості, — відказала Стелла. — От у мене зілля не сильна сторона. Для цього треба бути більш посидючою.

— А що ти любиш вчити? — Герміона стежила, як Блек грається з Криволапиком: той ліниво полював на мотузочку, не встаючи з килимка.

— Захист від Темних мистецтв, трансфігурацію, догляд за магічними істотами, — заходилася перераховувати Стелла. — Але найбільше квідич люблю.

— Ти кажеш, Реґулус готував зілля з цікавості, — раптом дещо усвідомила Герміона. — І отак просто заради цікавості взяв рідкісні інгредієнти?

— Ну, все було в наявності, Блеки ж були дуже багатою родиною.

— А зараз вже ні?

Криволапику набридло гратися, він раптово скочив на ноги й застрибав геть у котячому припадку, вигнувши спину колесом. Стелла захихикала.

— Зараз не настільки. Не було кому нормально вести справи, — пояснила вона.

Герміона ще трохи поміркувала про «багатих і знаменитих».

— Звідки багаті чистокровці на кшталт вас взагалі беруть гроші?

Стелла пробувала знову приманити Криволапика, але той лише здалеку спостерігав за мотузочкою.

— Різні рецепти. Найдавніші найвідоміші сімейства надбали статки ще в часи, коли маги не ховалися від маґлів, і предки цих сімейств були серед їхніх феодалів. А потім було по-всякому. Стівенсони володіють фірмою з виготовлення радіоприймачів, які славляться якістю на всю Європу. Колись нас за спроби впровадити радіо обзивали «маґлойобами»…

Герміна закотила очі. Цей чистокровний шовінізм.

— …але мої предки знали, що гроші не пахнуть, — бадьоро розповідала Стелла.

Моментами Герміону дивувало, як у ній поєднується легкий норов і нотки цинізму — не показного, як у багатьох їхніх однолітків, а цілком собі природного. І від того неприємного.

— Мама теж дуже у дусі нашої сім’ї привчає відьом носити одяг маґлівського крою. Але її помисли чисті, — Блек ледве встигла відсмикнути мотузочку, коли Криволапик різко пішов в атаку. — Вона просто любить носити декольтовані сукні.

Стелла підвелася, щоб зручніше маніпулювати своїм гральним знаряддям. Кіт стрибав довкола.

— Блеки роздобріли на Темній магії та протидії їй — все включено, так би мовити, а ще торгували антикваріатом, крутилися в політиці, мали стосунок до Ост-Індської компанії…

— Маґлівської? — уточнила Герміона.

— Так, — знизала плечима Стелла. — Але грабувати індійських чаклунів вони теж не гребували, за британськими законами ніхто за таке не судив. А дядько Альфард, якого вигнали з сім’ї і позбавили майже всього спадку, вдало вклав рештки грошей у маґлівський Голлівуд. Але він щиро любив маґлів і кіно.

Герміона відчувала, як наростає її обурення. Тобто маґлонароджені їм не такі, а як заробляти на бізнесі й авантюрах маґлів — то це завжди будь ласка?!

— Мелфої серед іншого торгують на біржі Вол-стріт, мають акції різних маґлівських компаній, — вочевидь, вирішила доконати її Стелла.

— Неймовірно! — вигукнула Герміона.

Блек кивнула.

— Еге ж, навколо самі брехливі засранці.

Лишалося тільки обурено фиркнути, бо слів у Герміони не було. Її погляд випадково впав на годинник.

— Ох, маю йти, — підхопилася вона. — Скоро прибуде пані Снейп.

— Я теж, — відгукнулася Стелла. — Помандрую на площу Ґримо.

Криволапик наостанок обхопив її лапами за ногу, але кігті не випустив.

— Вполював, — визнала Блек.

Герміона ледь посміхнулася. Принаймні Криволапик все ще міг її розвеселити. Попереду на неї чекала година з другим подібним на Стеллу джерелом життєствердних радощів. Пані Снейп тепер двічі на тиждень з’являлася в маєток Стівенсонів, щоб повчити Герміону блокології. В першу їхню зустріч вона хотіла розповісти прості вправи для очищення свідомості і прийшла у захват, дізнавшись, що Герміона вже вичитала їх у бібліотеці. Загалом пані Снейп поводилася так, наче Герміона — це якась неймовірна супергероїня, з якою їй пощастило запізнатися. Герміона ж почувалася нещасною і проклятою. З певного боку це навіть було так — всі ті «фамільні дари» були наслідками проклять. У минулому чистокровці тільки те й робили, що проклинали одне одного до сьомого коліна, але згодом успадковані прокляття слабшали чи зникали, а часом перетворювалися на якісь «фамільні» магічні риси — хтось був удатний краще чарувати з вогнем, хтось міг без чарівної палички рухати предмети, кому що перепало. Однак всі ці фамільні пустощі потребували неабиякого контролю, тож тут у пригоді чистокровцям ставала блокологія, що «дисциплінувала дух».

— …наше затишне гніздечко перетворюється на прихисток для людей, пов’язаних зі Смертежерами! — почувся з-за дверей вітальні голос найстаршої пані Стівенсон. — І для привидів.

Герміона зітхнула. Пенелопа наче навмисно валялася у вітальні щоразу, як вона зустрічала там пані Снейп.

Стелла повернулася до неї, щоб скорчити роздратовану гримаску, і штовхнула двері сідницями.

— Ранкова шоу-драма «Пенелопа ісполняє»! — оголосила Блек.

Пані Стівенсон лежала на канапі в мелодраматичній позі помираючого лебедя, накривши очі серветкою з фамільними вензелями.

— У тебе немає жодної поваги до мене, мала зміюко, — почався традиційний обмін люб’язностями між двома поколіннями сімейства. — Вся у свого батька, — останнє слово Пенелопа виплюнула, наче лайку, а затим відкрила маленький флакончик, що висів у неї на шиї, і втягнула запах.

Герміона з підозрою спостерігала це дійство. Що у тому флакончику?

— Кудись ідеш? — припідняла серветку пані Стівенсон, одним оком зиркнувши на онучку.

— До мого татка, — проспівала Стелла солодким голоском.

Пенелопа опустила серветку і дуже, дуже тяжко зітхнула. Її права рука безсило повисла, наче пані щойно сконала.

— Спитай цього негідника, коли він одружиться з моєю дочкою, — простогнала вона з-під серветки.

— Але ж тоді в тебе буде менше причин влаштовувати сцени, — підколола Стелла.

«Позбавте мене цього», — втомлено подумала Герміона і якраз цієї миті з каміна вийшла пані Снейп. Стелла вхопила з полиці дрібку порошку флу і скочила в Камінну мережу з гучним «Бувайте».

— Ходімо! — з ноткою паніки сказала Герміона, поки Пенелопа не встигла вступити у словесну баталію ще й з пані Снейп. Ця жінка була просто якимось дементором, що чигає у вітальні на жертв.

Пані Снейп встигла тільки привітатися, мусячи поспішити за Герміоною. Одну проблему дня подолано. Займалися вони зазвичай у бібліотеці, куди йшли у напруженій тиші. На Герміону хвилями напливало відчуття нереальності. Її вчить блокології мати Снейпа і вона її онучка. Підступатися до думки «а Снейп мій батько» Герміона собі заборонила для збереження решток свого пошматованого світогляду. Вона ще ніколи не почувалася такою… невідповідною. Вона завжди чітко знала, хто вона, і це допомагало, наприклад, не занурюватися у дурнуваті підліткові переживання — Герміона ніколи не панікувала так з приводу своєї зовнішності, як це робила Лаванда, чи з приводу запрошень на Різдвяний бал (у Парваті була справжнісінька істерика). Вона вміла вчасно зупинитися, зосереджуючись на книжках і пізнанні магії. Тепер… тепер вона не була найкращою маґлонародженою ученицею школи («Ще й маґлонароджена!» — не раз лунало за спиною). Вона виявилась якоюсь… фальшивкою. Наче хтось викрав її досягнення. «Невже я й сама вірю, що чистокровці апріорі кращі? — раптом замислилась Герміона. — Наче мене пояснює саме кров».

— Як ваша температура? — пані Снейп починала з цього питання кожне заняття.

— Стабільно 37, — відповідь теж була незмінною.

— Гаразд, — покивала Ейлін. — Успіхи у відкиданні думок перед сном?

Ще кілька місяців тому Герміона легко б впоралася з цим завданням. Просто дрібка концентрації — і все. Тепер це була розкіш. Думки роїлися в голові невпинно і невпорядковано.

— Зрозуміло, — знов кивнула прониклива пані Снейп. — Ще й останні новини такі, що це вам, певно, ще важче.

— Які новини? — за всіма цими переворотами життя Герміона геть перестала стежити за новинами. У Стівенсонів щоранку клали три примірники «Щоденного віщуна» на столику в передпокої, але вона до нього навіть не наближалася.

Пані Снейп виглядала заскоченою зненацька. Схоже, сталося щось визначне. Знову. Герміона прокрутила в голові листи Гаррі про Сіріуса — там не було ніякої нової для неї інформації, навіть про другого Блека він, схоже, не знав.

— Що трапилося? — вимовила Герміона, зовсім не впевнена, чи справді хоче знати.

— Ґіневра тепер також на свободі і загалом Азкабан фактично більше неможливо використовувати.

Першої миті Герміона нічого особливого не відчула. Але потім почала міркувати, що ж з цього випливає

— Он воно як. То тепер вона розповість усім… — вона ще хвильку подумала, —… тобто не всім, а Смертежерам про моє існування?

— Наразі ми не знаємо, як вона буде поводитись.

Хотілося відмахнутися від співчутливого погляду пані Снейп. Герміона мимохідь обійшла стіл так, що той опинився поміж ними.

— Вони бачились? — відсторонено спитала вона, ковзаючи поглядом по обкладинках книг, що стосами лежали на столі. «Сто найтемніших чарівників минулого», «У пошуках безсмертя», «Життя Ніколаса Фламеля», «Ритуали на крові». Що це за настільне зібрання Волдеморта?

— З Северусом? Ні, — пані Снейп потерла долоні, схоже, почуваючись незручно від цього питання.

— Чому ви не попередили мене заздалегідь? — прямо поглянула на неї Герміона.

— Тобто? — розгубилась пані Снейп.

— Її звільнення, певно, планували давно. Чому не сказали мені, до чого готуватися?

Це було нахабно, Герміона знала, але чому б не спробувати. Пані Снейп коротко засміялась.

— Скажу чесно, що Северус про цю операцію не знав, — вона схрестила руки на грудях, хитро всміхнувшись. — Але на майбутнє також додам, що, наскільки я знаю, ви поки що не в Ордені фенікса, тож не думайте, що я зливатиму вам інформацію, призначену для дорослих.

Герміона відчула, як на губах сама собою з’являється усмішка. Звісно, надурити пані Снейп не так просто.

— Гаразд, вибачте, — сказала Герміона без жодного докору сумління. Було видно, що Ейлін не образилася.

— То що ж такого натворила Ґіневра Морров, що її запхали в Азкабан так надовго? — після паузи спитала Герміона. Вона пробувала відшукати цю інформацію в бібліотеці Стівенсонів, але ті зберігали підшивки «Щоденного віщуна» тільки за останні десять років.

— Наскільки мені відомо, її найбільшим злочином була спроба пограбувати Ґрінґотс.

Авантюрна сторона Герміони зацікавлено нашорошила вуха, попри протест здорового глузду.

— Їй майже вдалося, — зауважила пані Снейп з ноткою чогось схожого на захват. — Згоріла частина статків тодішнього міністра магії. Він зберігав у сейфі рідкісні артефакти. Ну і… в пожежі загинуло двоє працівників банку. Не змогли вибратися з підземель. Як ви розумієте, ґоблінську спільноту це дуже зачепило. Загалом вони трималися осторонь людської війни. Ґіневру шукали значно завзятіше, ніж багатьох інших, і ґобліни брали в цьому участь.

Герміона не знала, як реагувати. Ейлін наче намагалась сказати, що Ґіневра не така вже й винна, але ж винна. Від її дій загинули інші. Хоча морально Герміона була готова почути щось на зразок історії Лестранж і правда виявилась не настільки моторошною, однак чи варто робити якісь градації в злочинах Смертежерів.

— Що ж, — пані Снейп завагалась. — Можливо, варто відкласти заняття на інший раз?

— Ні, я в нормі, — відмахнулася Герміона.

Втім, пані Снейп наполягла, що вони займатимуться всього двадцять хвилин. Наприкінці Герміона вже була їй вдячна, почуваючись втомленою і спустошеною.

— Ще хотіла вам порадити зі слів Северуса, — сказала Ейлін, — коли будете почуватися особливо злою чи температура швидко зростатиме, то спробуйте запалити свічку самим поглядом.

— Ого, — кліпнула Герміона.

— Це важко, як він стверджує, і забере багато сил, — пані Снейп помахала рукою, шукаючи слів, ніби намагаючись вихопити їх з повітря. — Дар Ґіневри має накопичувальний ефект і його слід випускати, як пару. Тоді на якийсь час будете мати чистий спокій.

Вони пішли назад до Камінної мережі.

— І вона все життя живе отак? — спитала Герміона. — Випускаючи пару?

— Іноді така потреба виникає, бо сила прив’язана до емоцій, але рідко. Ґіневра ж вчилася блокології з дитинства, — нагадала Ейлін.

— Авжеж, чистокровні слизеринці, — промурмотіла Герміона.

Пані Снейп захихотіла.

— Вона навчалася в Ґрифіндорі.

Герміона аж завмерла. Пані Снейп пройшла ще кілька кроків і теж зупинилася. Герміона хотіла було вигукнути «Смертежерка з Ґрифіндора?», але вчасно згадала про Хвоста. І навіть відчула якесь дурнувате полегшення. «Ну й що, що Смертежерка, головне, що з Ґрифіндора», — відгукнувся саркастичний внутрішній голосок.

— Несподівано, — тепер у голові Герміони намагалася вміститися думка «Снейп+ґрифіндорка». Може, він їх через Ґіневру не любить? Але ж за його словами, вони наче не розбігалися.

— Взагалі я трохи подивована, що ви досі не знаєте, — задумливо зауважила пані Снейп через хвилину, коли вони продовжили шлях. — А може, й не варто дивуватись.

Герміона запитально здійняла брови.

— Річ у тім, що вони з Талією були найліпшими подругами…

«Ні, я не зупинюсь вдруге, я сильна», — насмішкувато подумала Герміона.

—…але я цілком розумію Талію, бо оцей білий шрамик на щоці їй лишила Ґіневра під час війни і тоді він виглядав жахливо, — продовжувала атакувати сенсаціями пані Снейп. — Відтоді придумали значно кращі мазі для зцілення, а перші років зо п’ять красиве личко Талії було доволі знівеченим.

— З усього вимальовується, що моя мати чарівна людина, — жовчно відказала Герміона і ледь не зашпорталася, бо випадково назвала цю особу «матір’ю».

Пані Снейп дещо нервово хихикнула.

— Ото я напліткувала, яка я молодець, — насварила вона себе.

На щастя, Пенелопи у вітальні вже не було. Крізь широкі вікна Герміона побачила, що та валяється у шезлонгу на галявині в одному зі своїх схожих на весільний торт капелюхів. Пані Снейп взяла порошок флу з полички.

— Що ж, до нових зустрічей, — тепло посміхнулася вона наостанок.