Фанфіки українською мовою

    Залишивши Таллі біля тяжко пораненого Маффітта, якого можна було б прийняти за мертвого, якби не ледь помітне серцебиття та дихання, Трой та Хіч поспіхом попрямували до табору Дітріха.
    ***
    Дітріх мив руки, слухаючи лепіт молодого офіцера:
    — Але, капітане, мені пощастило зберегти хоч щось.
    Гауптман відповів сухо, не без зусилля стримуючи гіркий гумор:
    — Пощастило втратити цілий конвой? Рушник, будь ласка.
    Офіцер подав Дітріху рушника та продовжував безпорадно виправдовуватись:
    — Вони зʼявились із ніде.
    Дітріх не міг відмовити собі в задоволенні повторити майже дослівно ті слова, які казав цей Neuling (новачок) тиждень тому, коли він тільки-но прибув у розпорядження Дітріха та дізнався про звичайні наслідки атаки сержанта Троя з його людьми:
    — Озброєний німецький конвой проти двох американських джипів та чотирьох чоловіків… і ви вважаєте, що вам пощастило. Вам не здається, що це смішно?
    Лишилось невідомим, наскільки новачок зрозумів свою неправоту, тому що в цей момент пролунав перший вибух і обидва офіцери вибігли з намету.
    Подивившись на палаючу вантажівку, Дітріх озирнувся та покликав Мюллера, який ховався за сусідньою вантажівкою, перелякано витріщаючись на полумʼя.
    — Mueller! Mueller! Komm hier. Was ist passiert? («Мюллер! Мюллер! Йди сюди! Що трапилось?»)
    — Ich habe nichts gesehen, Hauptmann. Ich weiss nicht. («Я нічого не бачив, капітане. Я не знаю!») — пробурмотів Мюллер, знизуючи плечима та щулячись від нового вибуху.
    Дітріх скомандував:
    — Fahren sie sofort vom Feuer weg. Eilung! (Забери вантажівку від вогню! Миттю!)
    Мюллер судомно козирнув і побіг виконувати розпорядження.
    Провівши його поглядом, гауптман дав розпорядження Новачку (подумки Дітріх називав його тільки так):
    — Обшукайте табір.
    — Jawohl! — відповів офіцер і, покликавши двох солдатів: — Los, herueber ! (“За мною!”) – побіг.
    Дітріх повільно пішов до свого намету. Перед входом він обернувся і задумливо озирнув гребені пагорбів, що оточували табір. Потім увійшов у намет і дістав цигарку. Виявивши відсутність запальнички, гауптман підійшов за нею до столу. Коли він нахилився над столом, його несильно, але відчутно тицьнуло в спину щось, впізнане ним, як ствол зброї.
    Дітріх різко озирнувся і завмер, відкривши рота, приголомшений неможливим фактом — перед ним був сержант Трой власною персоною і налаштований дуже рішуче.
    — Вогню, капітане? — тихо сказав сержант, підносячи запальничку до сигарети Дітріха. Той автоматично затягнувся. – Мені потрібна ваша допомога.
    Дітріх, не зводячи приголомшеного погляду з Троя, вийняв запалену сигарету з рота, але нічого не сказав.
    Сержант повторив із натиском, бачачи, що Дітріх не відповідає і ніби навіть не зрозумів, що йому було сказано:
    — Мені потрібна ваша допомога!
    Дітріх нарешті зміг заговорити:
    — Досить дивний спосіб просити, сержанте.
    — Я не прошу, – з натяком на усмішку відповів Трой.
    — Ви знаєте, що станеться, коли я закричу? — обережно спитав Дітріх.
    — А ви? – посміхнувся Трой.
    Дітріх повільно сів на край столу і спитав:
    — Що ви хочете?
    — Один з моїх людей потребує крові, — заявив Трой.
    — Це не шпиталь, сержант. У нас немає запасів крові, – заперечив гауптман.
    — Я й не думав… — почав Трой, але закінчити фразу йому завадили звуки ззовні.
    — Тсс. Будьте дуже обережні, капітане, — прошепотів Трой, відступаючи у своє укриття. Дітріх не ворухнувся, спідлоба дивлячись у бік сержанта.
    У намет заскочив Хітч:
    — Не рухатись!
    Трой, полегшено видихнувши, вийшов з укриття:
    — Він не рухається. Ти добув?
    Хітч відповів:
    — Я знайшов лікаря, який готовий співпрацювати.
    Трой швидко перевірив пакет:
    — Я ладен був тримати парі, що ти зробиш, як треба.
    Дітріх, який все ще не розумів, на що розраховує Трой, повторив:
    — Я ж вам сказав, у нас немає запасів крові, сержант.
    — У вас є солдати — у вас кров, — відрізав сержант.
    Гауптман нарешті зрозумів:
    — Живий донор?
    — Правильно. Група Бі-мінус.
    Дітріх, чия схильність до фаталізму зросла останнім часом внаслідок постійних зіткнень із Троєм, відчув приреченість, оскільки його кров була саме цієї групи. У цій ситуації він не міг відправити когось зі своїх підлеглих, але мав піти сам. Проте слід ще дещо з’ясувати.
    — Добре. Але, сержанте, що буде з цією людиною потім? Ви візьмете його в полон?
    Здавалося, що до цієї хвилини Трой не замислювався про це — його метою було врятувати Маффітта, а все інше не мало значення. Кілька секунд подумавши, він знизав плечима:
    — Ні. У мене на руках тяжко поранений, навіщо мені клопіт із полоненим? Я обіцяю повернути його сюди якомога ближче до табору.
    — Добре, – повторив гауптман. Він неквапливо — щоб не спровокувати сержанта різким рухом — дістав медальйон з-під сорочки і простяг Трою на розкритій долоні.
    Сержант узяв круглий шматок металу і глянув на незрозумілий текст. Потім він кинув погляд на Дітріха і виявив, що той дивиться на нього спокійно і з розумінням (від чого у сержанта негайно засвербіли кулаки).
    — Ви не вмієте читати німецькою мовою. Але група крові позначена майже однаково – “B-negativ” і “B-negative”.
    Трой сердито блимнув очима та знайшов на медальйоні потрібну інформацію. Переконавшись, що гауптман має потрібну групу крові, сержант повернув йому медальйон і кивнув.
    — Дуже добре, капітане. Ідемо, — вказав він на задню стінку намету.
    Дітріх рушив у вказаному напрямку, Трой ступив за ним.
    — Що це? — спитав Трой, згортаючи американські медальйони, що лежали в осередку. Гауптман озирнувся.
    — Ах, це… Американський дезертир, капрал Пеннелл. Мої люди взяли його в полон.
    Сержант сумнівався лише мить.
    — Давайте його сюди. Тільки його.
    Дітріх розумів, чому Трой так сказав, тож без заперечення повернувся і взявся за телефон.
    — Hauptmann Dietrich hier. Bringen Sie Gefreiten Pennell bald herein. Danke. («Це капітан Дітріх. Приведіть капрала Пеннелла до мене. Дякую.»)
    Хічкок сховався біля входу в намет, Трой відійшов до свого укриття. Дітріх обернувся до столу.
    — Капітане, – застережливо сказав Трой.
    Гауптман обернувся і трохи розвів руками:
    — Жодних фокусів, сержант.
    — Ви вчитеся, — усміхнувся Трой.
    — У мене дуже гарні вчителі, – буркотнув Дітріх, знову повертаючись до входу.
    Поки вони чекали на капрала, гауптман стояв нерухомо, злегка посміхаючись над абсурдністю ситуації. Тепер, коли він зміг обдумати те, що сталося, не міг не захопитися Троєм…
    …Коли Трой і Хічкок змушені були зосередитися на Пеннеллі, який спробував втекти, Дітріх спробував проскочити до виходу, але спіткнувся об чиюсь ногу і впав, ударившись головою об шафку. Він усе ще сидів на підлозі, приголомшений ударом, коли Трой і Хічкок втихомирили капрала і повернулися до нього.
    — Пеннелле, ти допоможеш капітанові йти. – наказав Трой, миттєво оцінивши ситуацію.

    * * *
    Таллі не очікував, що в джипі буде четверо, тож спочатку стривожився. Але потім він упізнав Троя і Хітча і заспокоївся.
    …Дивлячись на свою перев’язану руку і Маффітта, який все ще був непритомний, Дітріх згадав ще дещо.
    — Сержанте… — звернувся він до Троя. — Нещодавно чув кумедну історію. Розповідають, що в один із наших шпиталів з метою отримати допомогу для свого пораненого проникли переодягнені солдати союзників.
    — Мабуть, це коли біля мене розірвалася граната, — припустив Хітч.
    — Так, – підтвердив Трой, – Хічкоку була потрібна термінова операція.
    — Так я й подумав. – усміхнувся гауптман. — Хто ще, крім вас, міг би зробити таке й благополучно піти? Я не знаю, сержант, божевільний ви чи просто щасливчик.
    Трой посміхнувся.
    — Тільки за потребою. Якби група крові Маффітта була хоча б Бі-плюс, не Бі-мінус — ми обійшлися б самотужки.
    — У мене теж Бі-мінус, – здивовано відзначив капрал.
    Всі витріщилися на нього.
    — Чому ти не сказав? — гаркнув нарешті Трой.
    — Але ж ви не питали… — злякано промурмотів Пеннелл.
    — Справді, сержант, — пирхнув Дітріх.
    Трой похитав головою.
    — Давно я не почував себе так безглуздо… — пробурчав він.
    Потім Дітріх і Трой подивилися один на одного і розреготалися.
    — Знаєте, сержанте, — заявив нарешті гауптман, — єдине, про що я жалкую у зв’язку з цією справою — то це про те, що не побачу обличчя сержанта Маффітта, коли він дізнається про всі обставини.
    — Ну, – муркнув Трой, – це не проблема, капітане. У Пеннелла така сама група крові. Тому ми можемо сказати Маффіттові, що донором був саме Пеннелл. А про вашу участь у цій справі я скажу йому у вашій присутності. Я впевнений, що це не остання наша зустріч. Адже нам уже траплялося зустрічатися мирно — наприклад, у тій справі з Файсалом, або на нейтральній території.
    Дітріх повільно посміхнувся.
    — Дякую, сержанте.
    — Хітч, Таллі, вас це теж стосується.
    — Шматок пирога, сарж, — усміхнувся Хітч, передчуваючи цю сцену. Таллі кивнув, як завжди, не витрачаючи зайвих слів.
    * * *
    (Альтернативне закінчення епізоду “The Violent Truce Raid”.)
    — Завтра ми знову вбиватимемо один одного, — філософськи зазначив Маффіт, дивлячись на гауптмана, який стояв біля контейнера з плазмою.
    Таллі тільки кивнув, звично гризучи сірник.
    Трой згадав свою обіцянку, але звернувся спочатку до Дітріха:
    — Капітане, скажіть, як ви придумали такий спосіб отримати плазму?
    Гауптман озирнувся.
    — Можна сказати, що я згадав деякі наші зустрічі, сержант.
    — Так я й подумав, – задоволено відзначив Трой і повернувся до Маффітта.
    — Джеку, ви пам’ятаєте, коли ви потребували переливання?
    Маффітт знизав плечима.
    — Я був непритомний, тому я не можу пам’ятати. Але пам’ятаю, що ви розповідали.
    Трой посміхнувся.
    — Тоді я сказав вам не все. Насправді, донором для вас був не Пеннелл.
    — Не Пеннелл? – здивувався британець. – Хто ж тоді? Я пам’ятаю, ви сказали, що у всіх інших група крові не підходить.
    — Це був я, сержант, — ступив уперед Дітріх.
    Тепер він мав задоволення спостерігати приголомшений вираз на зазвичай незворушному обличчі Маффітта. Британець, очевидно, не знав, як реагувати на таку приголомшливу новину. Нарешті він упорався зі здивуванням. Він виліз із джипа і підійшов до гауптмана.
    — Виходить, Hauptmann, ми die Blutsbrudere (кревні брати)? — тихо, щоб чули тільки двоє, спитав Маффітт.
    Дітріх здавався трохи приголомшеним, але кивком визнав правоту сержанта.
    — Що ж, — м’яко сказав Маффітт, — я сподіваюся, оскільки ми не вбили досі один одного, то нам вдасться уникнути цього й надалі.
    — Я теж сподіваюся, сержант, — несподівано для себе відповів Hauptmann.
    Маффітт повернувся в джип.
    Обидва сержанти відкозиряли Дітріху, який відповів їм тим самим і джипи неквапливо поїхали.

     

    0 Коментарів