ніч на двох

написано на Осінній Фікрайтерський З’їзд 2021

ключ: залишся

Завтра вони будуть протистояти світу, та сьогодні в них є ще ніч на двох.

Таймлайн: перед від’їздом Вільгельма додому.

«можеш прийти?»

Телефон вимикається і відкидається на ліжко. Вільгельм здавлено видихає і падає туди ж. Завтра він їде додому давати інтерв’ю, і туга спіраль закручується всередині. Якби ж то все було не так. Якби ж то Ерік був живий, він міг би порадити що-небуть, в нього все завжди було гарно. А у Вілла все завжди не так. Особливо із Сімоном. І від цього хочеться кричати.

Сімон не заслуговує на таке. Його не хочеться ховати, його хочеться показувати всьому світу, щоб всі побачили, хто живе в серці у принца. Вілл заривається сильніше у волосся, бо ні, не вийде з цього нічого. Він принц. А принц має бути взірцем для народу. Взірець не може бути ґеєм. Ерік би зрозумів, Ерік би допоміг. Але його немає, а проблема є.

І Вільгельм не може вирішити її самостійно.

«будь ласка»

«гаразд»

Можливо, він і не один.

Хлопець міцніше обіймає себе за плечі і упирається поглядом у стіну. Дихання переймає на кілька моментів, поки серце б’ється в грудях так сильно, що дихати стає ще важче. Охоплює себе руками ще міцніше, тремтіння стає трохи слабшим. Годинник на руці занадто гучно відбиває кожну секунду.

Тихий стукіт у двері перериває потік почуттів, і у Вілла серце падає до п’ят від усвідомлення, що Сімон прийшов. Після всього, що сталося, він знову прийшов. До Вілла. Заради Вілла.

До кімнати заходить хлопець з чорними кудрями, і Вільгельм різко підривається та робить крок вперед. Скільки йому дозволено?

– Я … ем … привіт, Сімоне, — горло пересихає, тому принц замовкає.

– Привіт.

Хлопець уважно дивиться в очі, трохи нахиляючи голову в бік, як і зазвичай; на вустах ні натяку на посмішку, лише тихе розчарування та усвідомлення їхньої долі. А так хотілося б повернути сонячну посмішку, як того ранку разом.

Протягнувши руку, Сімон торкається Вілла і потроху веде того до ліжка, сідає поряд. Рука тепла, майже гаряча там, де її торкнуся брюнет. Вілл хоче сказати, що йому шкода, що все може бути нормально, але виходить лише промугикати щось нерозбірливе. Сімон же обережно гладить руку і мовчить, дивиться на ту ж стіну і мовчить. А потім з німим питанням в очах лягає на спину, утягуючи принца за собою. І тепер гаряче усюди.

– Я не хочу казати це, — бурмоче у комір фіолетової худі Вілл, — те, що це не я.

– Ти не маєш це казати.

Вільгельм відчуває, як сильно б’ється серце в грудях його хлопця, і в один момент розуміє, що Сімон теж боїться. Він так само хвилюється, може, не спить ночами, повний різних думок, і принцу хочеться відгородити його від усього цього.

Вілл обережно проводить рукою по підборіддю і назад до шиї; мурашки пробігають тілом Сімона, що той посміхається. Не так вимучено і награно, як усім навкруги, а як того сонячного ранку на двох. І Вільгельм не може стримати такої самої посмішки.

– Я …, — «кохаю тебе» ледь не виривається, але Сімон знає це, бачить з-під чорних вій в темряві, — залишся зі мною … сьогодні?

Хлопець довго дивиться темними очима, перебирає світле волосся руками, і коротко цілує в куточок губ, притискаючи свого принца ще ближче.

– Добре.

Завтра буде завтра, а сьогодні в них є вони.