Антикварна порцеляна

 З самого ранку на кухні детектива щось загриміло й загрюкало. У напівсні чоловік подумав, що це місис Хадсон, і заснув знову. Це була його перша помилка. В один момент двері без стуку відчинилися. По-хазяйськи зайшла Мад, байдуже підійшла до вікна й розкрила штори, наповнюючи кімнату світлом. Обернулася до ліжка. Зміряла критичним поглядом Шерлока й Жанін, що вже прокинулися, напівоголені й шоковані. Жінка злякано куталася в ковдру. Холмс мовчав. Обидва дивилися на неї.
— Серйозно? — вигнула брову Мадлен, — вона?
— Хто це, любий? — жінка пригорнулася до нього, — що вона тут робить?
— Зайшла поснідати, якийсь виродок усе поперекладав, ледь знайшла, — лукаво всміхнулася Нер, — мерзотнику, ти їй не сказав, що в цьому домі існує правило не перекладати деякі речі?
— Шерлоку, хто це?
— Тобі того краще не знати, дорогенька. Сусідка. Просто ваша сусідка знизу,  — дівчина підійшла до приліжкового столика й різко відчинила шухлядку. Дістала звідти пістолет, схований під подвійним дном, і наче ненароком продемонструвала його публіці, — я така розтяпа. Вічно його десь забуваю, — зітхнула награно.
— Тобі краще піти, — нарешті розтулив рота Холмс.
— Правда? А чай? — склала руки на ліжку біля нього й закліпала віями, розігруючи ідіотку, — не запросите?
— Ти вже випила каву, — сказав спокійно.
— Йой! Точно! — Мад підскочила й сплеснула руками, — кажу ж забудькувата страшне стала. Здається, що можу колись кілька років життя просто не згадати. А може то й на краще? — підморгнула Шерлоку, — то бувайте, кролики. Якщо що, я в нижній квартирці. Якийсь час двоє сиділи мовчки, переварюючи інформацію. Потім Жанін таки спитала:
— Це що твоя колишня?
— Боже збав. Просто ненормальна сусідка. Місис Хадсон постійно заселяє якихось фріків. Не бери до серця.
Через кілька годин новоспечена дівчина легендарного детектива пішла на роботу. Він же, вичекавши, коли вона зникне з горизонту, миттю побіг до нижньої квартири. Постукав у двері.
— Ні, мерзотнику, я не хочу з тобою цвірінькати. Скачи у свій кролятник і не зламай часом зубки, — почулось звідти.
— Мад, це терміново! — прогарчав голосно.
— І що мені тепер всратись? Не мороч голову, іди звідси.
— Це стосується нас і того, що ти побачила зранку! — грюкнув по дверях.
— Ну не нас, це по-перше…
— Може, я зайду, і ми не будемо обговорювати це через двері?
— Добре, кролику, заходь, маю настрій завдати тобі принижень.
Чоловік зійшов по сходах і сів у крісло біля каміна. У кріслі навпроти сиділа Мад. Зміряла його презирливим поглядом. Дістала цигарку. Чоловік поспішив їй підкурити.
— Тобі не пропоную. Це дорогі сигарети, — сказала байдуже.
— Переживу, — усміхнувся детектив.
— Чого хотів?
— Слухай, те, що ти побачила зранку…
— Це не те, що я подумала? — ледь стримала сміх, — боже, збережи дрібку гідності. Не виправдовуйся.
— Я збирався пояснити, і попросити тебе не чіпати її.
— Ще не вистачало розтрачувати свої ресурси на таке гівно. Чому вона? Чому не Моллі? У світі стільки хороших, гідних і розумних жінок, а ти обрав саме цю. Це деградація, любчику.
— Про Адлер ти була тієї ж думки. Це не завадило тобі всадити їй кулю в лоба.
— Адлер мала дефектний рот, який міг відкритися невчасно в будь-якому куточку світу. Вона знала, що робити з компроматом, а я не була впевнена чи його в неї нема.
— Якщо ти з нею не трахалася, то не було.
— Сама моя присутність уже компромат. Навіть штанів знімати не треба.
— Тобто справа була не в ревнощах?
— Ні. Але твій вибір я засуджувала. Вона надто романтизувала все підряд і називала свої ребуси маскуванням. Чи не дурепа?
— А з Жанін що не так? Ви трохи схожі.
— Дивлячись їй в очі, я буквально бачу, як вона вибігає на дорогу за метеликом і її збиває машина. Ця ще гірша ніж Ірен. За якими критеріями ти взагалі їх обираєш? І я, до речі, не бачу геть нічого спільного в нас. По-перше, я стрункіша й нижча, шкіра в мене блідніша, очі інші, манера розмови — небо і земля.
— Змовчала про інтелект?
— Це ж очевидно. Але якщо для тебе ні, то скажу. Я розумніша, логічніша, хитріша, і взагалі краща.
Холмс усміхнувся.
— Я знаю, люба. Знаю.
— А втім, щоразу занижуєш планку. Мені соромно в статистиці бути між недорозвиненою повією і дурнуватою курвою. Ти б не міг обрати хоч когось більш поважного? Я не знаю, навіть якусь чиновницю, герцогиню, письменницю. Мені було б приємно знати, що я й така особа буквально мали в роті один і той самий член. Та ні, ти бляха щоразу далі й далі в маргінальність. Хоча б не забувай перевірятися у лікаря.
— Вона мені байдужа, послухай, будь ласка, я маю, що сказати.
— Мене взагалі не хвилює що і хто вона тобі. Хоч рідна сестра. Ти ж розумієш?
— Я розумію, що ти злюча як чорт, і роздерла б нас обох голими руками, коли побачила в нашому ліжку іншу жінку.
— У твоєму ліжку. Моє тут, і як стверджує домовласниця, там нікого не було. І гадки не маю, про що ти.
— Скоро її там не буде. Ти надовго?
— Тиждень. Може більше. Але не треба з нею розходитись. Захотів жити з дурнуватою курвою — на здоров’я, пізнай смак низького інтелекту.
— Мад, це правда тільки для справи.
— Хоч для мами з татом. Ти мені ніхто, аби звітувати. Роби, що хочеш.
— Я хочу поцілувати тебе, але ти повибиваєш мені за це всі зуби. Робити, що хочу не вийде.
— Можу й просто так тобі їх вибити.
— Головне, що не застрелиш. Зуби стоматолог підрихтує.
— А венеричні захворювання хто підрихтує?
— Які захворювання, Мад…
— Я ж не знаю, чи користуєтесь ви контрацепцією. Раптом ти вже з букетом, хоч і прийшов без квітів?
— Наступного разу прийду з квітами, якщо це влаштує тебе.
— Тільки якщо головна квітка в букеті не сифіліс. І взагалі не приходь. На холєру ти приходиш, наче тебе тут чекають?
— Я завжди тебе чекаю, але ти не приходиш. Доводиться шукати альтернативні варіанти, — знизав плечима.
— Так старанно шукав, що аж заліз у труси до першої ліпшої хвойди? І як? Знайшов там альтернативний варіант?
— Ні, але ти ж прийшла.
— На твоє ліжко діє правило кабінки в громадській убиральні. Якщо зайнята — ідеш в іншу. Не романтизуй факт смикання за ручку. Мені звідти сказали “Зайнято”, це не єдина кабінка, аби я засмутилася.
— Ти серйозно порівняла моє ліжко з туалетом?
— Якщо там лежить купа гівна на постійній основі, як я маю це ще назвати?
— Декілька років поспіль там лежала й ти.
— Так, я потім помилася.
— Мад, я кохаю тебе. Давно й досі, усе це лише театр. Ти маєш зрозуміти.
Вона байдуже й холодно на нього подивилася.
— І що я маю на це відповісти? Чого ти чекаєш?
— Трохи терпіння і розуміння. Не став на мені хрест, не став його на ліжку.            — Спалити б те ліжко. І тебе разом з ним, — фиркнула вона й піднявшись пішла до спальні. Дала зрозуміти, що діалог завершено.
Наступного вечора, повернувшись додому, перше, що зустріло його, був запах магнолії та музика з нижньої квартирки. Голоси натовпу. Магнолія була скрізь, гілки стояли у вазах, на столиках і підвіконнях, у коридорі, на сходах, на кухні. Аромат стояв такий, що ледь не дурманив. Навіть у його руках були ці квіти. І все це геть не дивно. У Мадлен день народження. Шерлок не знав, чи прийшла вже Жанін, і поняття не мав, хто всі ті люди внизу. Тому варіант був один. Він підійшов до дверей її квартирки. Поклав біля них букет і маленьку коробочку, що приніс у кишені. Натис на кнопку дзвінка й хутко побіг наверх. Не треба їм зараз бачитись.
Удома його зустріла співмешканка. Одразу поцілувала й кинулася на шию.
— Що то в нашої сусідки за вечірка? Просмерділа геть усе своїми магноліями, навіть тут спасу нема, — зітхнула Жанін.
Шерлок усміхнувся. Кожна магнолія була йому докором і посланням. “Не забудеш, як би не старався.» — читав він в ароматі. Мад нагадувала про себе навіть не трапляючись на очі.
— Джон казав, що день народження. Але думаю скоро гості розійдуться, — відповів спокійно й сів за стіл.
— Сподіваюся. Завтра рано вставати, хоч би виспатися дали. Я приготувала вечерю, солоденький. Спробуй-но, — жінка завешталася по кухні, накладаючи їм двом їжу. Холмс скривився сам собі. Мад ніколи так не робила, він взагалі не був певен, що вона вміє робити щось, окрім чаю й кави. і те йому в ній подобалося, вони обидвоє були безпорадні на кухні. Уявити цю жінку за буденною справою здавалося неможливим. Перед ним поставили тарілку з якимось супом. Таким собі на смак, але їсти можна.
— Ну як? — спитала жінка.
— Чудово, сонечко, дякую, — розтягнув губи в усмішці.
Магнолія пахла й сюди, створюючи враження, наче Мадлен стоїть прямо за ним. От же мегера хитрюща, не дасть йому й хвилини спокою.
— Ти якийсь задуманий. Усе гаразд?
— Та, усе нормально. Утомився дуже. Ходімо краще спати, — відклав недоїдений суп і піднявся.
— Чи ми заснемо під гучну музику?
— Спробуємо.
Вони не заснули. Ні через годину, ні через дві.
— Зайчику, сходи вгомони їх, — попросила Жанін.
— Думаєш, я зможу?
— Звичайно! Ти ж найрозумніший і найгеніальніший детектив!
— Справді, — зітхнув чоловік і ліниво встав із ліжка, прекрасно знаючи, що це нічого не дасть. Він міг домовитися з ким завгодно, крім Мад. Зараз йому плюнуть у лице й він повернеться.
Накинув халат, пішов босим. Довгі дзвінки у двері, і нарешті іменинниця вийшла до нього.
— Що хотів? — спитала гарна й чепурна, як німфа, іменинниця в червоній сукні.
— Неперевершено виглядаєш, — сказав, забувши, нащо приходив.
— Дякую. Це все? — усміхнулася дівчина, спираючись на дверну раму, — Ні. Ходімо покуримо на задній двір.
— А цигарки в тебе хоч є? Бо своїх не дам.
— Узяв. Не хвилюйся.
— Ну то гайда, поки я п’яна й у доброму гуморі.
Ніч зустріла їх приємною прохолодою. Дворик був пустий, яскраво світив місяць. Чувся шум вітру. Чиркнула запальничка й засвітила два вогники сигарет.
— Не міг зі своєю коханою покурити? — спитала з насмішкою вона.
— Як бачиш зміг.
— Підлиза. Дай угадаю. Твоя горбата курва хоче, щоб ми зробили музику тихіше?
— Так.
— Ти ж розумієш, що не зробимо?
— Звісно. Викурюєш її, як я тебе на початку.
— Завтра піаніно в хід піде.
— Можу підігравати на скрипці.
— Я вже найняла скрипача, нема потреби.
— Це коштує грошей, я міг би безплатно.
— То нічого. Я здала в ломбард твої подарунки, вистачить на цілий оркестр.
— Я думав, що ти плюнеш мені в обличчя, а не в душу.
— Та нема в тебе душі, падлюко. Не прибідняйся.
Вони викинули недопалки до смітничка.
— Поцілуємось? — спитала жартома Мад.
— Звісно.
Довгий і жаданий поцілунок. Проте не вічний, жінка відсторонилася.
— Ну все, шкандибай до своєї лярви, кролику, передай мої найкращі побажання і музику ми не вимкнемо.
— А ти що робитимеш?
— Звичайно, спочатку вимию рота з милом, потім далі пиячитиму, — посміхнулася і пішла в будинок.
Детектив повернувся до спальні й відверто збрехав:
— З хвилини на хвилину пообіцяли вимкнути, — відрізав і ліг до жінки.
— Ти що курив? — скривилась вона, почувши від нього запах тютюнового диму.
— Посварився з ними. Рознервувався, то закурив. Так, перепрошую, — знову відмазався. Чути її бурчання з приводу цигарок взагалі було нонсенсом для нього. Вони з Мад інколи курили прямо в цьому ліжку, і ніщо нікого не турбувало.
Минуло майже пів години з нульовим результатом. Дім так само здригався від звуків вечірки.
— Любий, піди ще раз. Може до них не дійшло, — попросила його Жанін. — і де зрештою місис Хадсон? Хіба їй цей шум не заважає?
— Хай вона і розбирається. Можемо піти в спальню нагорі, але там, певно, усе одно чутно.
— Сходи, котику. А то я буду зранку геть невиспана і жахлива.
Він подивився на неї з таким відчуттям байдужості, особливо до того, як вона виглядатиме зранку. Мадлен ніколи не цікавив власний вигляд зранку, навіть якщо вона поверталась пізно, спала години три, і ледь продирала очі. У такі моменти вона вважала, що жодна жива душа не має права висувати їй якісь претензії. Сам факт того, що вона встала не в обід, уже мав супроводжуватись оплесками й захопленням. Єдине, що її хвилювало в такі моменти, це як би скоріше випити каву й всмалити першу цигарку за день. “Чим більше я сплю, тим більше сигарет економлю.” — прозвучала її репліка в нього в голові.                               Чоловік усміхнувся з цього.
— Добре. Я піду.
Знов халат і сходи. Він не стукав. Двері були відчинені. Спустився у квартирку, повну купу гульвіс. Його сонного й нечепурного ніхто не помічав. Лунала музика, напої лились рікою, хтось танцював у парі, хтось один. Хтось притягнув кольорові лампи, і все відчувалося як справді якийсь нічний клуб.
Не з першого разу, але Шерлок таки розгледів господиню вечора. З келихом в руці жінка пританцьовувала біля столика з напоями, певно обираючи, що б випити нового. Заграла музика з якимось східними мотивами, і Мад, сміючись, миттю крикнула гостям, відставляючи шампанське:
— Дивіться, як можу! — сказала й у плавному русі повела руками, крутнула стегнами й тріпнула волоссям. Затанцювала східний танець. Не серйозно. Жартома, зі сміхом, гралася. Усі сміялися, усім подобалося. Усміхався і він. Це було гарно, хоча й чисто заради забави. Гості плескали в такт її рухів, хтось намагався підтанцювати з боку, усі очі були спрямовані лише на неї. Користуючись цим, чоловік тихенько став підходити ближче до іменинниці. Коли підійшов вже геть близько, не розрахував трохи відстань. У повороті жінка зачепилася за нього, втратила рівновагу й ледь не впала. Холмс управно підхопив її. Мад дзвінко розсміялася з такого казусу. Обвила його шию руками й впилась у губи поцілунком. Чоловік трохи розгубився від такого сюрпризу, але швидко втягнувся в процес. Це виглядало, як в якомусь фільмі, гарно, безглуздо і безтурботно-романтично. Коли вони перервалися на секунду, аби вхопити повітря, Мад вдивилася в його обличчя й скривилася. Вивернулася з обіймів, поправила сукню.
— А, це ти, бляха. Хоч би сказав, — фиркнула невдоволено.
— А ти не бачила кого цілуєш?
— Звичайно, ні. Я відпочиваю, яка різниця?
— Якби це виявився хтось мерзенний?
— Та так курва й вийшло! Я запросила десяток чудових чоловіків і хлопців на вечірку, не для того, щоб посеред вечору виявити себе з тобою, — сказала, відводячи його в іншу кімнату, аби не дерти горлянку перекрикуючи музику. — Це міг бути будь-хто, але знов приперся ти. Ще й вискочив як чорт з табакерки. Не видно, що я на куражі?
— Видно, — усміхнувся.
— Знов твоя лярва піниться? — спитала з відразою.
— Піниться.
— Може захлинеться, — схрестила руки на грудях.
— А що на це каже місис Хадсон?
— Просить ще склянку. Ти її не помітив? Вона в кріслі розпиває бурбон із нашими сусідами.
— Ти запросила всіх сусідів окрім мене?
— Ти не сусід. Ти — щур на горищі. Щур зі своєю облізлою помийною пацючкою. У нас тут не зоомагазин, вибачай.
— Вона може викликати поліцію.

 — Хоч королеву. Дозволяю. Хай приїжджають, але тільки, якщо візьмуть ще кілька пляшок.
— Раніше ти уникала зустрічей із поліцією.
— Так, поки не перестала їх переоцінювати. Лондонські полісмени годяться тільки для того, щоб їздити за добавкою.
Вони розсміялись.
— Добре, люба. Ти знаєш, що робиш. Веселись.
— Не смій мене так називати. Мені це й раніше не подобалось, а зараз і поготів.
— А як мені ще тебе кликати?
— Морріган Бірн.
— Це не твоє ім’я.
— Це моє фальшиве ім’я з фальшивих документів. Для таких же фальшивих знайомств.
— Я навіть не впевнений, що колись знав справжнє.
— Мадлен. Ти його знав. Я його не змінювала. Прізвища тобі не скажу. Помру, але не скажу.
— Ми можемо одружитись і тоді я точно знатиму твоє прізвище.
— Фу. Ні. Іди до біса.
— У мене такі ж емоції стосовно цього. Я жартую. Не треба мені твоє справжнє чи несправжнє прізвище. Досить й імені.
— Виговорився?
— Ні.
— Шкода, бо тобі вже час іти. І не приходь більше, тільки й сваримось.
— Точніше ти на мене лаєшся, — усміхнувся без тіні образи.
— Ти ще тут?
Шерлок знов повернувся до Жанін ні з чим. Жінка розізлилася. Підскочила з місця і схопила перший телефон, що трапився під рукою. Його телефон. Набрала поліцію й продиктувала адресу. Переможно подивилась на нього.
— От і кінець їх вечірочці, — сказала з усмішкою.
— Певно, що так, — усміхнувся Шерлок.
Але він був упевнений, що Мад і тут щось вигадає. Не могла якась Жанін-секретарка, узяти й одним дзвінком змусити славетну Мадлен, агента, стрілка й просто геніальну жінку, закрити рота. Навіть він не міг впоратись з цією бестією. Куди ще комусь? Хвилин через п’ять під вікнами засяяли вогні патрульних машин. Двоє підійшли до шибок, аби подивитись.
— Чому дві машини? — спитала жінка.
— Який сьогодні день тижня? — спитав Холмс.
— П’ятниця.
Чоловік усміхнувся. Ну, звичайно. Чергування Лестрейда плюс дзвінок з його номера. Певно, інспектор вирішив, що щось таки сталось і стрімголов примчав.
— От уже отримає та сука! — хмикнула Жанін, дивлячись, як полісмени заходять до будинку.
— Не висловлюйся, — скривився детектив.
— Тобі що шкода це стерво? Мало того, що будинок весь засмерділа магноліями, так ще й спати не дає! А ти просиш не висловлюватися?
— Сонечко, прикуси язика, я тебе прошу. Як джентльмен я не сприймаю такого.
— Теж мені джентльмен. Чи часом ти не поклав око на неї?
— Ти за кого мене маєш? Ти ж знаєш, що для мене існує лиш одна жінка і це ти.
— Вибач, любий. Завелася,— вона поцілувала його, й хотіла було продовжити, як знову зиркнула у вікно, — вони що йдуть?!
Поліція і справді швиденько сіла в машини й поїхала геть. Звуки вечірки так і не стихли.
— Вони що привітатися заїжджали?! — лютувала Жанін.
— Неймовірно… — усміхнувся Холмс, а тоді зустрівся поглядом з коханкою,— неймовірне хамство!
— Якого дідька взагалі?! — ходила по кімнаті взад-вперед секретарка.
Проте хвилин через п’ятнадцять машини знов під’їхали й двоє знову кинулись до вікна. Розсунули штори, аби побачити, як два наряди полісменів вивантажують зі своїх автомобілів багацько пляшок пива, мартіні й іншого алкоголю, та весело сміючись несуть його в дім.
— Що?! — скрикнула вона, — все, я зараз їм задам! — кинулась до дверей.
Але Шерлок перехопив її.
— Ні, не йди. Я сам.
— Ти вже ходив! Не допомогло!
— Але тепер там поліція. Я думаю, ми зможемо прийти до згоди.
Жанін зміряла його недовірливим поглядом, але кивнула. Їй не так вже й хотілося з ними розбиратись особисто.
Мад сиділа за столом з інспектором Лестрейдом, в обох у руках були келихи з чимось міцним.
— Він серйозно притягнув додому іншу жінку, поки ти була на роботі? — спитав чоловік.
— Так! Уявляєш? Я загинаюся, аби в нього все було добре, і виділивши якісь декілька вільних днів, приїжджаю додому, а на моєму місці в ліжку спить якась хвойда! Ще й поліцію на мене викликає!
— У твій день народження! — стукнув по столі інспектор.
— І що я мала зробити? Не святкувати чи може запросити цих голубків?
— Ти все правильно робиш, дорогенька!
— Отож-бо. Ішли б вони до біса, — скривилась і випила вміст келиха, — до речі, отой твій поліціянт не одружений? — усміхнулася, киваючи в бік парубка у формі, що розливав усім пиття.
— Цей? Та ні наче. Бажаєш розважитись? — усміхнувся кмітливо.
Двері відчинились. По сходах спустився Холмс.
Мад зустріла його поглядом, а потім глянула на Лестрейда:
— От бачиш, яка сука клята? На мені що десь мікрофон? Як же він вміє вчасно припхатись!
— І не кажи, — чоловік помахав детективу, і той підійшов до них, — радий бачити, Холмсе. Вип’єш з нами?
— Ні, дякую. Що б вона тобі не наговорила тут, діли то все навпіл, — відповів Шерлок, окинувши розлючену Мад оком.
— Може, тоді поділимо навпіл твою хвойду, якщо така п’янка пішла? — вишкірилась жінка.
— Тебе чує буквально інспектор Скотленд-Ярду, якщо її тепер знайдуть розпиленою навпіл, ти — перша підозрювана.
— Інколи я буваю трохи глухим, — чоловік підлив собі ще.
— І ти з нею знюхався? — скривився Холмс, — боже, жінко! Як ти це робиш? Чому вони всі не можуть тобі відмовити? Що в тобі такого?
— Думаю, ти краще за всіх знаєш відповідь на це питання, — посміхнулася ущипливо Мад.
— То що хотів? — Грег зробив ковток.
— Це взагалі нормально, що ти ухиляєшся від обов’язків і пиячиш посеред ночі?
— Моя зміна закінчується через годину. Яка ніч? Уже зоріє. Так що думаю за годину не станеться нічого страшного, а ми з хлопцями розважимось і привітаємо давню знайому. Ти, до речі, її привітав?
— Так, — кивнув детектив.
— Ні! — одночасно з ним висловилась Мад.
— Я сподіваюся, ти розумієш, що вона злиться і наговорює на мене? Чоловіча солідарність і все таке?
— Вибач, перед обличчям прекрасних іменинниць будь-яка солідарність марніє, — знизав плечима.
— Ти клята відьма! — розвів руками Шерлок.
— А ти тричі телепень. Приймай поразку й лізь назад у свою нору. На світанку вечірку закінчимо. Не раніше. Як Гендальф. З першими променями.
— То я зачекаю тут.
— Що соромно втретє іти до своєї лярви з порожніми руками? Не хвилюйся, я тебе ще не таким до неї відправлю.
— Лестрейд, не наливайте їй більше. Вона вже перейшла зі стадії розваг у стадію агресії. По-перше, це нестерпно, по-друге, хтось може постраждати.
— Агресивна я лише до тебе.
— Ти на ногах ледь тримаєшся! Ішла б спати! — буркнув детектив.
— Лестрейде, ви мені довіряєте? — лукаво всміхнулась жінка.
— Більш ніж, — відповів на усмішку.
— Тоді доведімо цьому ідіотові, що я тримаюся на ногах більше за нього.
— Що треба робити? — інспектор устав.
Жінка полізла під стіл до шухлядки. Дістала звідти свіжо роздруковану фотокартку Шерлока, невеликого розміру й вручила її товаришу.
— Нащо тобі моє фото? До ворожки зібралась?
— Мати твоя ворожка. Такого чорта, як ти, звичайна жінка б не стерпіла вісімнадцять років, — огризнулась жінка. — інспекторе, ходімо на задній двір. І ти, хамло, теж іди.
— То нащо в тебе в столі моє фото? — спитав він наздоганяючи їх.
— У нас були конкурси, — фиркнула вона.
— Які ще можуть бути конкурси з цим?
Жінка ввімкнула ліхтар на подвір’ї, і детектив побачив те, що не помітив до цього.
На стіні висіли його фотокартки різних розмірів і всі з дірками від куль. Це було стрільбище!
— Блискуче, міс! — сплеснув у долоні інспектор, — я в захваті від вашої вигадливості.
— Ти влаштувала стрільбище? — зміряв її скептичним поглядом Холмс.
— Ні, ми грали в хованки. Звичайно, це стрільбище, довбню! У мене повна хата гостей, треба ж їх чимось розважати.
— Але чому з моїми фотографіями?
Жінка знизала плечима:
— Не знаю, мені так приємніше. Та й інші не скаржились. До речі, за попадання в око найвищий бал.
— Тут на всіх око прострелене. Хто цей чемпіон? — усміхнувся гість.
— А, та це я. Розминалась, — відмахнулася з усмішкою іменинниця.
— Ти не мала брати участі. Це нечесно, — скривився чоловік у халаті.
— А я і не брала. Це просто для задоволення, — посміхнулась йому єхидно, — інспекторе, відходьте до стіни й тримайте фотографію справа від себе.
— Мад! Ти п’яна, облиш це! — відсмикнув її Шерлок.
— Що ти так трусишся? Он Грегу хоч би що, хоча це він боятись повинен.
Жінка полізла в розріз своєї сукні й дістала звідти пістолет, що висів підстебнутий до стегна. З іншої ноги зняла глушник і скоренько його прикрутила до зброї.
— Ти взяла пістолет на власний день народження? — скривився Холмс.
— Так. Звичайно. Ти проживаєш зі мною в одному будинку, я навіть сплю з ним!
— Ну то що, так достатньо? — спитав інспектор, тримаючи фото на витягнутій руці від себе, — поцілите в око?
— Так, чудово. Секунду, — жінка прицілилась.
Напруга, здавалось, стала матеріальною і давила на голову майже фізично.            Тихенький звук і в оці детектива на фото дірка.
— Ха! Майстриня! — розсміявся Грег, ідучи їм на зустріч і розмахуючи простріленою фотокарткою.
Шерлок красномовно мовчав.
— Піду гляну чи не рознесли вам хату мої хлопці, — усміхнувся інспектор і пройшовши повз зник за дверима.
— Гівнюк, — фиркнув Холмс.
— Навмисне нас лишив наодинці. Наче з того щось вийде.
— Чому наодинці? Я, ти й десяток моїх розстріляних фото. Дванадцять душ.
— Якщо міряти душами, то одна, і та моя.
— Ой, теж мені, душа. Може ще в неділю до церкви сходиш?
— Тільки якщо тебе там будуть відспівувати.
— Я тобі слово, ти мені десять!
— Ну то закрий рота й узагалі не базікай, то і я мовчатиму.
— Взагалі, я із задоволенням з тобою б побалакав чи посварився.
— А що в курви мову відняло від злості?
— Ні, але з нею розмовляти я задоволення не маю.
— Ну то напиши їй заготовленні репліки. Додай інтелекту в діалог.
— Вона не така вже й дурнувата, як ти вважаєш.
— Та вона, певно, в не курва, але це не значить, що я перестану її так називати. Вона лежить на моїй постільній білизні й п’є з моєї філіжанки, це вже привід.
— А ще спить із твоїм чоловіком, — додав з усмішкою.
— Взагалі-то за горнятко й простирадла мені більш кривдно. Ти навіть не знаєш, яке то рідкісне й дороге. Ти дістався мені за нуль центів, на відміну від антикварної порцеляни.
— Ти ще недостатньо принизила мене за сьогодні?
— Ні, не розслабляйся. Я зайду ще зранку.
Вона таки зайшла зранку. Як завжди по-хазяйськи. Шерлок прокинувся від шуму, що доносився з ванної. Спочатку не зрозумів що відбувається. Потім збагнув. Жанін спала, накрившись з головою, її певно, це геть не турбувало. То й на краще. Детектив тихенько встав і сонний поплентався до сусідньої кімнати. Постукав у двері.
— Заходь, — почулось із середини.
І він зайшов, причиняючи за собою віконницю так, аби не створити зайвого звуку.
Перед ним, в повній пінній ванні лежала задоволена Мад. Її чорняве волосся розсипане по плечах, повіки прикриті, а на вустах легка усмішка.
— У тебе є своя ванна, — скривився Холмс.
— Так, але вчора хтось з гостей зламав крана. Має приїхати сантехнік, треба зустрічати його свіжою.
— Відколи ти чепуришся перед візитом сантехніка?
— До чого тут сантехнік? Хіба самодостатня жінка після вечірки не може дозволити собі ванну? Чи мені ходити й смердіти?
— Тут усе настільки пропахло магноліями, що навіть якби в коридорі лежала купа гною, ніхто б її не занюхав.
— Так, але тобі було б приємно усвідомлювати сам факт перебування цієї купи гною в твоєму домі?
— Добре. Мийся. Тільки не затягуй. Жанін скоро прокинеться.
— Не дуже скоро. Десь через годинку.
— Звідки така точність?
— Під ранок я підмішала їй дещо у водичку. Дурненька часто встає попити вночі. Графин на кухні вже майже пустий.
— Це міг випити і я, — насупився детектив.
— Ні, ти спиш до ранку.
— Ти обіцяла не чіпати її.
— Боже, який ти зануда! Це ж усього снодійне!    Усе ясно. Вона курва, і ти скурвився, — жінка вручила йому пінну губку і сіла у воді, — потри спинку.
Чоловік сів на бортик ванної та почав виконувати прохання, мимоволі роздивляючись, як проступають кістки під її блідою шкірою.
— Ти схудла, — сказав стиха.
— Наче я колись була гладкою, — фиркнула невдоволено.
— Ні, але я б на твоєму місці трохи краще харчувався. Тебе скоро в кишеню можна буде покласти.
Він прибрав її волосся з шиї, і мочалка завмерла в нього у руці. На шиї виднівся добрячий синець.
— Це він зробив? — спитав Шерлок.
Жінка забрала в нього губку й відкинула волосся назад.
— Я казала спинку, але ніяк не шию, — буркнула сердито.
Він схопив її за руку. Роздивився на світлі. Теж у синцях.
— Це його рук справа?
— Кого його? — відсмикнула від нього кінцівку.
— Твого мерзенного коханця! Нумо встань! Швидко!
Він підхопив її під руки і почав підіймати.
— Я гола, між іншим!
— Що я там не бачив?
Детектив буквально витягнув її з води й поставив перед собою. А не бачив він там багато чого. Синців на ребрах, на стегнах, і взагалі всюди, де їх міг сховати одяг. Він ніколи не бачив її такою. Так, іноді бувало, що вона поверталась з якогось діла то з розбитою губою, то ще з якимось ушкодженням, але таких систематичних побоїв він не бачив.
— Дай мені рушник, сучий сину! — гаркнула на нього.
Чоловік миттєво зняв з вішака свіженький і закутав її.
— Нащо, люба? Хіба це коштує такого? Хіба ти заслуговуєш ходити в синцях? Що в ньому такого, що ти йому це пробачаєш?
— Це робота, — відповіла понуро, — я повинна.
— Розкажи мені. Я допоможу. Я…. чорт забирай, я його знищу! Просто скажи, хто він.
— Ні. В жодному разі. Я і сама його вб’ю, нехай тільки час настане.
— Я поговорю з Майкрофтом. Нехай знайде тобі заміну. Мені байдуже. Я не можу дивитись, як тебе лупцюють і нічого не робити.
— Не пхай носа! Без тебе розберуся. Краще слідкуй за своєю хвойдою!
— Це робота!
— Це теж робота!
Повисла довга тиша.
— Я приготую нам каву, — сказав чоловік і вийшов з кімнати.
Через невеликий проміжок часу кава вже стояла на столі. В її улюбленій антикварній чашці. Двоє мовчки потягували напій, сидячи на кухні. Мовчання висіло таке напружене, що аж повітря тріщало.
— І все ж, я поговорю з братом, — сказав Шерлок.
— Говори. До пуття не доведеш. Хоч телеграму пиши.
— Я його знаю?
— Кого? Майкрофта?
— Твого козла.
— Ми тут зібрались, аби паскудити коханців одне одного?
— Це робота, а не перелюб.
— Ну це як поглянути. У мене побої, а в тебе сита вечеря і щаслива пика.
— Жінку важче обдурити, доводиться грати. Але май на увазі, я геть не в захваті від того. Мад важко зітхнула й відставила пусту філіжанку.
— Чоловічий організм так влаштований, що вам тільки в штани полізеш, ви вже раді. Байдуже хто. Для вас секс завжди закінчується задоволенням.
— Не завжди естетичним чи моральним.
— Так. Не завжди. Але завжди фізичним. А в нас, жінок, шанс отримати приємні враження дорівнює одній третій. Або морально ти задоволена, але фізично ні й тільки вдаєш, аби не вразити ваше чутливе его, або ти не вдоволена ні морально, ні фізично, і хочеш забути це як страшний сон.
— А як же варіант з фізичним задоволенням і відсутністю морального?
— Так не буває. Команду на оргазм дає мозок. Якщо йому не добре, то і причинне місце не в захваті. Що я тут взагалі розпинаюсь, наче ти того не знав?
— Знав, але так давно не бачив, як ти мудруєш на такі теми, що аж ностальгія пробрала.
Зі спальні почулася метушня. Мад піднялась, але чоловік зупинив її жестом.
— Я приведу її, скажу в нас гості. Посидь ще, тільки без фокусів.
Через мить Жанін із Шерлоком вийшли до неї.
— Я перепрошую за вчорашнє, — награно мило сказала Мад, — святкувала день народження.
— Нічого страшного. Забули, — усміхнулась жінка.
Невідомо, що наплів їй Шерлок, але видно зла вона не тримала.
— Я скористалася вашою ванною. Хтось вчора зламав мій кран, — процвірінькала Нері.
— На здоров’я. Ми ж сусіди, — розтягнув губи в награній посмішці детектив.
— Я перевірю пошту, — сказала коханка й пішла на перший поверх.
Тільки Шерлок відкрив рота, як на телефон Мадлен прийшло повідомлення. Жінка його швидко прочитала й сховала.
Піднялась з місця.
— Уже йдеш? Так скоро?
— А ти що думав, я сидітиму тут і милуватимусь вами?
Вона зробила крок з-за столу, але потім повернулась, взяла горнятко й із силою жбурнула її об підлогу. Шматочки антикварної порцеляни полетіли в усі боки.
— Це ж була твоя улюблена! — ахнув детектив.
— Так. Була, — Мад розвернулась і вийшла геть, розминаюсь на сходах з Жанін.
Коли секретарка повернулась на кухню і побачила, як Холмс збирає уламки посуду, вона аж в долоні сплеснула.
— Побилась? Йой! Така ж гарна була! Я любила з неї пити.
— Так, — зітхнув чоловік, — я теж.