Пролог

Вогонь. Гігантські клуби диму, що підіймалися все вище і вище до чорного, усіяного хмарами, нічного неба. Двоє хлопців бігли, не озираючись, а на їхніх очах стояли сльози. Місце де вони народилися і жили, села Керпет більше не існувало. Позаду було чути крики, чоловіки обличчя яких були приховані масками сміялися, хтось назвав їх навздогін “нещасними шкерпетами”, що знову викликало сміх в людей що були навколо нього.

– «Чи могло все бути інакше? Чи змогли б ми врятувати когось, якби повернулися? Чи вижили б ми самі?» – саме ці думки зараз картали чорноволосого юнака, Мортара.

– Не зупиняйся! – викрикнув хлопець, що біг попереду. 

  У світлі, полум’я селища, що вже догорало позаду, Мортар глянув на біловолосого хлопця, його брата Літіра, який саме в цьому моменті у свої 17, здавалося, був врази більш зрілим аніж він сам в 19.

Зовсім згодом, почався добре знайомий їм, покритий снігом, ліс. Продовжуючи бігти, вони навіть не помітили як їх домівка що палає залишилася далеко позаду. Страх, що давав їм сили стільки часу, почав покидати хлопців і натомість прийшла втома. Знесилені, вони впали під першим ліпшим кущем, щоб перевести подих. Серце божевільно билося в грудях, легені розривало, а ноги скував тупий біль. 

– Ти бачив їх? Бачив!? Запам’ятав як вони виглядали!? Їх обличчя!? – Закричав біловолосий. В його блакитних очах, що дивились кудись у далечінь, палав гнів.

– Не кричи! Я тебе чую, ми в п’яти метрах один від одного! Хто б це не був, вони не виглядали як звичайні розбійники. 

Неподалік від Літіра, Мортар помітив колоду на якій можна було відпочити. Прибравши з неї сніг, він склав долоні в молитовний жест, згадуючи всіх дорогих йому людей, з якими вони змушені були розлучитися. Перед ним наче знову був його палаючий дім, а у його зелених, неначе смарагд, очах затанцювали іскри. 

Літір натомість, не сідав, а навпаки – носився в різні сторони. Відчуття безпорадності від пережитого відбивало бажання до відпочинку.

– Були б ми дорослими то без проблем змогли захистити нашу домівку, і нам не довелося б тікати піджавши хвіст, а тепер – всі наші близькі та рідні – мертві, залишилися тільки ми, – лице хлопця посуворішало.

– Ні, ти не правий, у нас з самого початку не було шансів, – Мортар перевів погляд з брата місяць який ледве виднівся з-за хмар, – вони були набагато сильніші, краще озброєні, навчені найманці, і схоже що досвіду в таких справах їм було не займати. 

Літіра явно не задовольнила відповідь брата, він хотів сказати, що Мортар просто слабак, але вчасно стримався і промовчав, розуміючи, що йому теж зараз нелегко, почуття безпомічності давило на нього. А й справді, що може зробити 17-літнє хлопчисько добре організованій групі найманців? Вбити їх? Але зараз це було не в його силах, він тільки просто так віддасть своє життя, Літір це розумів. 

Незабаром Мортар піднявся, потрібно було рухатися далі, неподалік від Керпета знаходиться інше селище – Тіріфес, куди вони часто їздили зі своїм батьком на базар. Хлопець кинув погляд на Літіра, той тільки кивнув і теж піднявся Кожному з них насправді хотілося просто забитися десь в куточок, і плакати допоки не закінчаться сльози, але не можна, принаймні не в зимовому лісі. Потрібно попередити мешканців сусіднього села, вони не можуть більше дозволити собі відпочинку, тільки не зараз.

Хоча Тіріфес був недалеко, в таку заметіль рухатися було неймовірно важко. Юнаки йшли проти вітру, але нещастя не зупинялися і розпочалася невелика сніжниця. Маленькі крижані уламки зими – сніжинки, знову і знову потрапляли в очі. Тільки завдяки слідам на деревах – орієнтирам, що залишили колись давно мисливці, Мортар міг бути впевненим, що йдуть вони у вірному напрямку. Буря ставала все сильнішою, а сили поступово покидали дітей. Йдучи все далі й далі, в мороз, вимучені та налякані, їм ставало все тяжче орієнтуватися. Надія була майже втрачена коли Мортар перестав знаходити знаки, на секунду йому здалося що це кінець. Вибравши новий маршрут, а саме йдучи туди куди очі бачать вони вирушили на пошуки знаків, іншого вибору не було.

  Десь на півдорозі, Літір побачив темну споруду посередині галявини та усвідомив – так далеко в ліс він ще не заходив. Здалеку це, здавалось, була гладкої форми, нахилена у ліву сторону продовгувата і тим самим можливо схожа на овоч, якби той був завбільшки з дім, каплиця.

– Що це таке? – Літір змушений був підняти голос, щоб перекричати вітер і вказав братові на те місце.

– Вперше бачу щось подібне! Але можливо це наш шанс не замерзнути цієї ночі!

Мортар кивнув, і змінивши курс вони пішли в сторону дивної та водночас древньої, на вигляд, побудови.