книги

Безтурботний годинник бібліотеки тихо цокав, наближаючи свої стрілки до другої ночі.

За одним зі столів, при світлі свічок й за купами книг сиділа вродлива відьма й, ліниво позіхаючи, пила чай за книгою. Читала вона черговий запилений том про магію на мало кому відомій мові. Книга розповідала про початки виникнення магії з самого зародження світу. Первородна, дика магія мала в собі дивовижну силу, яку зараз втримати в своїх могутніх тілах були б не в змозі деякі з архонтів. А нею раніш володіли прості люди.

Несподівано для відьми, годинник забив другу годину ночі.

— Вже так пізно? — здивувалася вона сама собі.

Швидко піднявшись, вона схопила яскраву книгу, яка лежала подалі від інших на краю столу, й свічник з догоравшою свічкою і вибігла із бібліотеки. Через кілька секунд перетинання коридору вона стояла під дверима кабінету магісторки Джинн. Затамувавши подих, аби прислухатись до звуків шуршання паперів, відьма легким рухом постукала двічі й одразу, мов протяг, увійшла, зачинивши за собою двері. Та як виявилося, шуршали папери не тому що магісторка ще досі втомлено їх гортала, намагаючись хоч ще мить попрацювати, а тому що в кабінеті було відчинене вікно і бешкетливий вітер час од часу перевертав їх, не бажаючи лишити у спокої.

Ліза м’яко посміхнулася. Джинн заснула за роботою вкотре за цей тиждень. Їй треба все більше відпочинку, вона надто багато на себе бере.

Відьма обережно, щоб не розбудити кохану, закрила вікно й поставила свічник на підвіконня. Підійшовши до Джинн погладила її по загруженій роботою голові.

— Клі, не лізь туди. — крізь сон пробурмотіла магісторка. Джинн навіть у снах була в справах.

Діставши з-під столу плед, який до того Ліза сховала саме для таких випадків, вкрила ним сплячу жінку й сіла біля неї за стіл. Розгорнула ту яскраву книгу, яку підбирала спеціально для Джинн аби почитати їй перед сном, оскільки в нормальних умовах (тобто вдома у ліжку) магісторка ніяк не могла заснути. Весь потік її думок завжди був спрямований на роботу, й жінка геть не вміла розслаблятися. Зараз же цей стан дуже загострився, і Ліза, як ніхто інший, була потрібна своїй Джинн.

Сівши около коханої, відьма розгорнула книгу й почала читати. То була художня пригодницька книга, про подорожі й дивовижну природу, про силу й вірність, про спокій й умиротворення. В своїй недалекій молодості, то була її друга улюблена книга. Першою була чи не наймогутніша магічна книга в історії, яка, як прикро, змусила відьму дорого заплатити за свою силу.

Та тепер, знаючи ціну свого часу, відьма любила кожну мить. Особливо наодинці з такою дивовижною для неї людиною, як Джинн.

— Лізо? Що ти тут робиш? — з потоку думок жінку вибив сонний голос магісторки.

— Я підозрювала, що ти знов заснеш за роботою, тож прийшла тебе навідати, квітко. — лагідно відповіла їй Ліза.

Джинн, розчарована у собі, втомлено позіхнула.

— Чому якщо я й засинаю, то над паперами, над якими годилося не спати. Ще й ти хвилюєшся..

Ліза привстала зі столу, підійшла до магісторки і ніжно її обіняла.

— Все гаразд, люба, я завжди затримуюсь в бібліотеці допізна, читаючи чергову запилену писанину. Я доречі і тобі знайшла! — відьма протягнула їй той самий роман в яскравій поношеній обкладинці. — Вона цікава й хороша, та описи природи там настільки довгі й нудні, що ти заснеш на перших же рядках. Як хочеш, я тобі почитаю.

Джинн спочатку вагалася чи йти, чи залишитись з роботою ще натрохи, але, врешті решт, чи то втома її перемогла, чи то спокуса того, що кохана сама їй почитає в теплому ліжку, — а може й усе разом — взяли гору.

Тож огорнувшись пледом, дружини попрямували нічним сплячим Мондом додому, поки над їх головами сяяли величні зорі, стежачи за спокоєм цієї літньої ночі.