Розділ 1

«Після темряви світло». Випадкова зустріч через десять років після війни може бути не випадковим збігом, а мати дуже далекосяжні наслідки. Історія про багато речей, але насамперед про зцілення. 

Це переклад англомовного фанфіку від автора Loten на фанфікшені.

Дозвіл отримано.

Це мій перший переклад мого улюбленому фанфіку снейджер, сподіваюся вам також сподобається) Бажаю гарного читання!

“Інтуїція – це дар знаходити те, про що ми навіть не підозрювали”.

– Главко Ортолано

Станція Ватерлоо в годину пік завжди була образом цілковитого хаосу.

Справді, тільки повна дурепа могла сюди прийти, подумала Герміона, ухиляючись крізь натовп. У будь-якому випадку їй навіть не доводилося користуватися маґлівським транспортом, а враховуючи, що це були літні канікули, їй взагалі не було причини подорожувати. Пробираючись крізь скажену юрбу, що зібралася під великими екранами, які показували прибуття та відбуття, вона не звертала уваги на оточуючих, зосередившись лише на виході зі станції і знайдені копійчаної чашки кави. Саме через неуважність, Ґрейнджер налетіла прямо на когось, завернув за куток газетного кіоску.

Чоловік, з яким вона щойно зіткнулася, різко зашипів, відсахнувшись, намагаючись не розлити каву. Вона підвела очі, і її невимовлене вибачення завмерло на губах, коли вона побачила його обличчя. Насупившись, він подивився на неї зверху вниз, і його гаркливий погляд “стежити, куди вона йде”, обірвався на пів складі. Обидва дивилися одне на одного в приголомшеній тиші, поки її розум намагався освідомити те, що вона побачила. Відчуття, ніби світ перехилився навколо своєї осі.

Їй ніколи не вдавалося розібрати емоції в цих темних очах, за винятком крижаного гніву, презирливої ​​зневаги чи озлобленої забави, але тепер вона відчула мить чистого шоку, за якою швидко настав жах, і так само швидко зник у смиреній втомі.

Міс Ґрейнджер на мить глянула на нього, намагаючись вкласти все в голові. Місцями він виглядав так само, як і “того” разу, коли вона його бачила, в деяких, зовсім інакше.

Цей характерний гачкуватий ніс був більш-менш таким самим, хоча перенісся було трохи спотворено від можливого старого перелому, але інші риси змінилися. Як донька стоматолога, вона помітила, що він, очевидно, нарешті спробував виправити свої зуби, які вже не були жовтими, але все ще були дещо кривими. Масне волосся, яке практично було його візитною карткою, тепер, безперечно, стало чистішим, хоча й досі звисало ледь в’ялими фіранками навколо його обличчя. Над його лівим оком була тонка біла смужка, а на лінії росту волосся виднівся кінець шраму.

Крізь чорну чуприну виднілися одна, може дві, сивини. Його шкіра все ще була бліда, але не настільки, як вона пам’ятала. Під одягом було видно його статуру, який ж він худий. Виснажене обличчя, а тіні під очима виділялися глибокими западинами.

Він виглядав… втомленим.

Одягнений у маґлівський одяг він, на відміну від багатьох чарівників, виглядав у ньому як удома. Потерті, вицвілі, зім’яті внизу джинси, та й до всього, з діркою на одному коліні. Футболка, що забризкана чимось дуже схожим на фарбу, та чорні, злегка подряпані, черевики. Не те, що вона очікувала узріти.

На його лівій руці був еластичний спортивний бинт, який простягався з-під рукава через лікоть і до зап’ястка. Коли її очі знову перейшли до його обличчя, вона побачила два вицвілі, нерівні шрами на його горлі. Герміона була поруч, коли він отримав ці рани. Це справді був Снейп.

Я справді втратила розум. У мене починаються галюцинації? Це якесь божевілля! Снейп мертвий.  

Вона в цьому впевнена, сама ж спостерігала, як він помирає, майже десять років тому. І все ж схожість була дивовижною.

Так, були нові шрами, і він виглядав старшим, але ким би не був цей чоловік, він виглядав так, як вона уявляла б Северуса Снейпа, якби він вижив. І це було неприємно правдою, бо його тіло так і не було знайдено. До того моменту, коли комусь спало на думку дістати його з Халупи – що на їхню спільну ганьбу, це відбулося майже через день після завершення битви – там не було нічого, крім великої плями крові та шматків його зламаної палички.

Протягом багатьох років відбувалися пошуки, згадала вона, дивлячись на чоловіка. Здебільшого через почуття провини, оскільки Орден повільно почав усвідомлювати, як багато йому зобов’язаний світ. Жодного сліду так і не було знайдено, і вони нарешті здалися. Звичайно, ніхто не міг залишатися прихованим протягом десятиліття, коли половина чарівного світу робила пошуки. Ця новина привернуло більшої уваги в ЗМІ, ніж поява Елвіса! Дівчина помітила, що неабияк здивована, як добре може сховатися професійний шпигун, якщо він справді не бажає його знайдення.

– Насолоджуєтеся видом? – запитав він тихо, без жодних емоцій за цими словами. Голос був майже таким самим, як вона пам’ятала, той самий прохолодний шовковий протяг, можливо, трохи тихіший і з ледь помітною хрипотою, але без нотки ворожості, яку вона асоціювала з ним.

Недовірливо хитаючи головою, Герміона витріщилася на нього.

– Це справді ви, чи не так? – тихо здивувалася вона. – Ви й справді тут.

– Якщо мені не сниться кошмар, – саркастично відповів він, – хоча й це не рідкість, я дуже сумніваюся, що я почав мріяти про вас, міс Ґрейнджер. Я ще не зовсім зійшов з розуму.

Щож, це був Снейп, якого вона запам’ятала.

– Гадаю, мені дозволено бути трохи шокованою, – відповіла вона. – Ще дві хвилини тому я думала, що ви мертвий.

У її голові крутилося стільки запитань, що вона навіть не встигали подумати, яке з них поставити першим, коли заговорила знову. – Що ви тут робите?

Він злегка нахилив голову, примруживши очі, потім обвів поглядом переповнену станцію й невиразно провів рукою з довгими пальцями.

– Озирніться навколо. Як ви думаєте, хтось із цих людей помічає нас? Як ви думаєте, хтось із них думає про щось інше, крім свого наступного пункту призначення?

Це було не зовсім те, про що вона запитувала, але вона зрозуміла його думку. Було щось анонімне в тому, щоб бути посеред натовпу. Слідкуючи за жестом його руки, вона озирнулася навколо них і краєм ока побачила, як він судомно рухався. Напружившись, вона повернулася до нього обличчям, і він закотив очі.

– Не будьте дурною. Навряд чи я витягну чарівну паличку й прокляну вас посеред Ватерлоо. До того ж, якби я мав намір завдати вам шкоди, зробив би це негайно. Я впізнав вас, саме тоді, коли ви рота роззявили, як риба.

– Ви були здивовані так само, як і я! – різко кинула вона. Зіллявар не відповів, натомість різко повернувся й пішов крізь натовп. Заскочена зненацька, вона на мить завмерла, перш ніж кинутися слідом за ним. Наздоганяючи його довгі кроки, вона помітила, що він шкутильгає. – Зачекайте!

– Чого я мушу? – запитав він нудьгуючим тоном.

– Я хочу з вами поговорити!

– І що, заради бога, змушує вас припустити, що я хочу з вами говорити? – запитав він, повертаючись до неї обличчям. – Насправді, я… – Снейп перевів погляд за чимось над її плечем і звузив очі, коли він раптово припинив говорити. Повернувшись, щоб побачити, на що він дивиться, вона вловила рух його тіла і вчасно озирнулася, щоб побачити, як він зникає в натовпі.

Не можу повірити, що я так просто на це попалася, сказала вона собі з огидою, знаючи, що немає абсолютно ніякого сенсу йти за ним і все одно біжить слідом. Він наблизався до виходу, Ґрейнджер намагалася з усіх сил. Знайшовши десь поза полем зору місце, він дезапарував. Вона б ніколи його не наздогнала. Все ще повністю приголомшена тим, що сталося, вона проштовхнулася крізь натовп у напрямку, куди пішов чоловік, докладаючи зусилля залишатися в розумі.

Після всього цього часу… Снейп живий.

Незважаючи на всі свої зусилля, вона втратила його в натовпі в годину пік у Лондоні, і, нарешті, відмовилася від подальших спроб пошуку та попрямувала додому в надзвичайно задумливому настрої.

Одне було нестеменно, якщо Снейп був на публіці в Лондоні, то жив він від міста дуже далеко. Його не знаходили понад дев’яти років, то це тому, що він не хотів бути знайденим. І навряд чи вона могла його звинувачувати. Після Волдеморта він, напевно, був найбільш ненависним чарівником у світі. Це було несправедливо, тепер вона це знала, але поки не побачила змісту спогадів, які він вручив Гаррі, вона ненавиділа його так само сильно, як увесь магічний світ.

Зрештою, дуже мало людей бачили спогади Снейпа. Гаррі доклад зусилля до приватності цієї історії. Конфіденційність здавалася найменшим, що вони могли зробити для цього чоловіка зараз – хоча, правда, Гаррі випалив найбільшу таємницю перед усіма на полі бою, але, на щастя, чарівна публіка в цілому нічого не знала.

Менше дюжини людей бачили спогади, і те не повністю. Герміона була однією з небагатьох, хто бачив їх цілком. Вони очистили його ім’я, як могли, заявивши, що мають докази того, що Снейп все-таки був на їхньому боці. Коли Албус благав, щоб Снейп убив його, Гаррі пояснив причину, але втрата Дамблдора та жахи, що відбувалися в Гоґвортсі протягом останнього року війни, залишили надто глибокі шрами, які неможливо було залікувати омутом пам’яті. Для більшості чаклунського світу Северус Снейп був мерзотником, смерть якого була надто легкою.

Уцілілі члени Ордену тепер бачили всю картину інакше. Наприклад, директорка Макґонеґел проводила довгі години, обговорюючи з портретом Дамблдора та інших колишніх лідерів Гоґвортсу. Вони все підтвердили, і поволі Орден усвідомив, наскільки вони помилялися в людині, яку всі ненавиділи стільки років. Без нього було певно, вони програли б. У ході цих дискусій було виявлено більше, ніж будь-хто з них хотів знати про те, що він пережив заради них.

– Я не був в курсі найгірших подій, – сумно сказав Албус. – Він ніколи не говорив про це і жодного разу не просив допомоги.

Роздуми про портрети повернули Герміону до тієї самої теми. Незважаючи на обставини, Снейп законно був директором протягом року, що визнав сам Гоґвортс. На відміну від Амбридж, замок прийняв його одразу. Якби його вбили в Халупі, Снейп би помер на посаді і його портрет обов’язково з’явився у кабінеті разом з іншими. Албус відмовився ані підтверджувати, ані спростувати цю теорію, мабуть тому, що він справді не знав, а не через щось інше, і зрештою вони перестали на нього звертати увагу. Зупинив пошуки.

Вони відмовилися від нього – знову.

Герміона та її друзі все одно копалися в папірцях та спогадах лише з почуття провини, як вона зізналася собі протягом наступних кількох днів. Вони майже з полегшенням прийняли рішення припинити пошуки. Ніхто з них насправді не хотів його знайти.

Що б вони сказали? “Ой, вибачте”?

Ні, краще хай він залишається мертвим.

І тепер вона бачила його, живого і, звичайно, не надто здорового, але такого, якого можна було очікувати за цих обставин. Питання полягало в тому, що їй робити з цим? Якби вона могла переконати когось, що вона не божевільна і що це було законне спостереження, що тоді? Дуже сумнівно, що міністерство його знайде. Зараз вони були ефективніші, ніж до війни, але й цього точно недостатньо, щоб вистежити шпигуна, який ховався більшу частину свого життя. Навряд чи приватний пошук був більш успішним. Він просто не хотів, щоб його знайшли.

Чи хотів? Я не настільки вправна дівчинка, щоб знати, що він може міркувати. Та й не думаю, що хтось взагалі про нього колись думав. Це було проблемою – він не хотів, щоб його знайшли, тож, звичайно, було б справедливо поважати його бажання й залишити його життя, яке він викроїв для себе. Зрештою, цей мерзотник заслуговував набагато кращого, ніж це.

Все, вирішила Герміона, вона спробує знайти його сама, у свій час. Ґрейнджер вже хвилювалася, що робитиме з добутими знаннями, якщо її афера вдасться.

***

 – Гаррі, це я.

– Привіт, Гермі! Що трапилося?

– Слухай, я хочу попросити в тебе зробити мені одну послугу. Хоча це прозвучить трохи дивно.

– Продовжуй.

– Мені потрібна копія всього, що є у міністерства про Снейпа.

– Нащо?

– Ти мені не повіриш.

– Ха, спробуй здивувати.

– Ну… я думаю, що він ще живий. Я хочу спробувати знайти його.

Настала довга тиша.

– Герміоно…

– Я знаю, що це звучить божевільно! І знаю, що це, мабуть, неможливо, пройшло стільки часу. Тому і я не роблю це офіційно. Вважай, просто аби скоротати час до нового початку семестру – назви це улюбленим проєктом, якщо хочеш. Будь ласка, Гаррі.

– Ти справді думаєш, що він живий?

– Я впевнена. Тільки не впевнена, що зможу його знайти, але думаю, що варто спробувати. Допоможеш?

– Ти ж знаєш, що я це зроблю. Я надішлю всі папери, як тільки зможу. Дай знати, якщо щось знайдеш.

– Обов’язково. Дякую, Гаррі! Але поки не кажи нікому, будь ласка. Можливо, я помиляюся.

– Добре. Бажаю вдачі тобі!

– Дякую. Гадаю, вона мені точно знадобиться.

***

Де б почати пошуки? Принаймні вона знала, що він усе ще перебуває чи був у Британії. Така думка була найлогчнішою, якби б ще довелося шукати за кордоном Британії, вона б ніколи не знайшла його. Зіллявар точно не був в Лондоні, й особливо, де б водилася навіть невелика групка чарівників. Ймовірно, не живе в жодному з великих поселень, хоча тут не могла бути абсолютно впевнена. Чорт забирай, та вона не могла бути впевнена ні в чому, що стосувалося цього чоловіка!

Наступні кілька днів вона провела, переглядаючи те небагатсько відоме про нього, разом з цим згадуючи те, що вона особисто спостерігала протягом багатьох років, а цього було зовсім не густо. Він був найпотаємнішим чоловіком, якого вона коли-небудь зустрічала. Ґрейнджер дізналася про нього більше за десять хвилин, дивлячись в Омут пам’яті, ніж за сім років знайомства з ним. Якби він мав якісь зв’язки зі своїм колишнім домом у Прядильному Кінці, це б йому не мало ніякої зачіпки, міністерство перевірило адресу і через кілька тижнів після закінчення війни, спалило будинок дотла. Доказів не лишилося, але загальна думка полягала в тому, що навряд чи це зробив Снейп – це було надто драматично, надто очевидно.

Ймовірність, що він жив як маґл, мала бути. Одягнений у маґлівський одяг, і скоріш за все, ходить так завжди. Явно не мав доступу до цілителя з кінця війни. Щоб жити у світі маґлів, йому знадобилася б ідентифікація, можливо, вигадане ім’я. А й справді!

Цей факт дає їй перевагу перед усіма шукачами, і як маґлонароджена, вона мала кращі навички серфінгу в інтернеті. Вже через тиждень після першої зустрічі, міс Ґрейнджер, взялася за діло.

Незалежно від того, наскільки добре Майстер Зілля вміє ховатися, вона сумнівалася, що він знає, як приховати себе за допомогою електроніки.

Не дивно, що останнім часом не було записів про когось на ім’я Северус Снейп. Звісно Герміона підозрювала такий хід подій, але все одно вважала, що варто перевірити. Наклацавши в рядку пошуку “Снейп”, було знайдено кілька збігів, у тому числі запис про смерть його батьків, але він точно мав використовувати інший нікнейм.

Задумливо постукуючи пальцем по клавіатурі, вона тупо дивилася на екран, напружено замислюючись. Снейп був створінням за звичкою, принаймні таким він був, коли вона його знала. А ще знала, що багато людей, створюючи псевдонім, випадково чи обдумано,писали щось пов’язане з їхньою справжньою ідентичністю. Принц-напівкровка… Вона знову взялася за свої записи, та через десять хвилин запустила пошук імені Тобіаса Принца.

На все про все їй знадобився тиждень, аби систематично переглянути знайдені адреси. Це була остання адреса у її списку, і, дивлячись на околиці, вона відчула, як завмерло серце. Здавалося, її припущення було хибним, їй доведеться придумати інше ім’я для пошуку. Неможливо. Де б не ховався Северус Снейп, колихало відчуття, що він не тут. Хоча з іншої сторони, хто б перевіряв саме це місце? Чого вона очікувала, якогось розваленого готичного особняка? Гермі стримала усмішку. Перевівши подих, дівчина пішла у вестибюль і підійшла до повного лисого чоловіка за столом.

– Вибачте. Я шукаю Тобіаса Принца.

– Га, його? Він припаркувався на іншій стороні майданчика. Ділянка 57. – Буркнув він, не відриваючи очей від газети. Товстою рукою простягнув їй брудний аркуш паперу, який виявився грубою картою місця розташування каравану. – Він соціопат. Якщо ви продаєте речі чи щось інше, таких він не потерпить.

– Як довго він тут?

– Можливо, пару років. Фургон належить йому, мужчина лишень платить орендну плату за землю. Його рідко на вулиці побачиш. – Багатозначно перегорнувши сторінку газети, він дав зрозуміти, що розмову закінчено.

Герміона пішла по карті через ділянку до віддаленого кутка, де був припаркований пошарпаний старий трейлер, який загалом різко контрастував із досить доглянутим місцем навколо нього. Це була схованка Снейпа? Причаївшись під Дізілюзионими чарами на іншому боці дороги, вона деякий час спостерігала за фургоном. Гермі здивувало те, що домівка ніяк не була захована, не було навіть найелементарніших магловідлякувальних чар, які б його захищали.

Та ну не може бути все так просто. Вона вже збиралася розвертатися, як не менш пошарпаний старенький джип прогуркотів повз неї й виїхав на голу ділянку біля фургона.

Це був Снейп. Сьогодні він, здавалося, кульгав ще гірше, коли він вийшов з машини та відчинив фургон. Ґрейнджер залишилася на місці. Темрява вже почала огортати небо і озброївшись своїм старим, і тепер дещо подертим бінокльом, вона вмостилася на протилежному боці ґрунтової дороги, щоб пильно стежити за ціллю.

Згодом ввечері, коли вона вже дрімала й змирилася з думкою, що це помилка, бокові двері відчинилися, і він вийшов на складні сходи й закурив. Наскільки вона знала, Снейп не курив, але, знову ж таки, він міг пити по п’ятдесят пляшок на день, і ніхто б не подумав.

Усі вони так довго обговорювали його та його минуле так глибоко, що їй довелося зупинитися й нагадати собі, що насправді вона майже нічого про нього не знала, і підозрювала, що справжнього Снейпа ніхто ніколи не знав.

Піднявши бінокль, вона натиснула кнопку режиму нічного бачення, сфокусувалася на фігурі й відчула, як у неї перехопило подих. Він був одягнений у звичайну сіру футболку, шия була достатньо низько, можна було побачити два рвані шрами на його горлі, чітко помітні на блідій шкірі. Ніби цього було недостатньо, короткі рукави показували його руки, і коли він підніс сигарету до губ, вона зосередилася на внутрішній стороні його лівого передпліччя. Темна мітка теж зникла з роками, але візерунок все ще помітно.

Герміона, яку він колись називав нестерпною всезнайкою, миттєво кинулася б до дверей аби поговорити з ним. Тепер я стала старшою і, сподіваюся, мудрішою, та натомість піду.

Це була угода, яку вона уклала сама з собою: спочатку знайди його, а потім вирішуй, що робити з цими знаннями. Думки були в сум’ятті.

Я знайшла Северуса Снейпа.