8

Високі гори усіяні лісом, приховували в собі набагато більше ніж гарну природу. Десь серед цього густого згустку рослин, ховаються двоє колишніх вбивць, яких знов життя занесло до поганих справ.

Десь серед листочків, похмуро сидів на веранді маленької домівки, Микола. Йому відкривався неймовірний вид на краєвид літніх Карпат, очі задумливо дивилися кудись за ялинки, ніби за горизонт, якого і не було ніколи.

-Куди дивишся, бовдур?,- вийшов на веранду Тарас з чашечкою ранкової кави.

-Чому ми тут?,- не відриваючи погляду від краєвиду, запитав Микола.

-Впізнаю, твою двограність. І чим зараз забита твоя голова?,- хлопець одразу став трішки серйозніше, підійшовши ближче.

-Чи вбивство людей це те заради чого ми існуємо, Тарасе? Чи для цього ми вродилися на цьому світі?

-Я ніколи не мріяв про це, чесно кажучи.

-Про що ти мріяв?

-Ні про що.

Мовчання, Микола ніби зрозумів все що той мав на увазі.

-Я…,- продовжив Тарас, зітхнув, ніби не буде стримувати дійсності.- Я не знав чого хотів, я плив за течією, марив багатим та цікавим майбутнім, але ніколи не знав, які саме дії мені треба зробити щоб отримати це майбутнє. І ось, я тут серед карпатських гір, тренуюся для того, щоб знову вбивати. Я досі не знаю чого хочу.

-Чи так ти хотів дійти до свого майбутнього?,- погляд Миколи був незмінним.

-Я ніколи не хотів вбивати, навіть натискаючи на курок, я не хочу цього. Я завжди… Хотів бути героєм.

-Як “Чіп і Дейл”?

Мовчання і коротка посмішка.

-Так, напевно як Чіп і Дейл. Але… я став тим злим вченим, що вставляв їм палки в колеса.

Тиша. Микола повернув голову до поряд стоячого друга.

-Я теж злий вчений,- посміхнувся він.- Що втратив себе.

-Чи знайдемо ми вихід з цієї пітьми колись?,- робить ковток кави Тарас, потихеньку повертаючись з філософії в реальність.

-Що ж,- Микола потягнувся розвертаючись до виходу.- Спитаємо у нашої нової жертви.