7

Осінь. Двадцята сорок вечора, Вулиця Дворянська 15

Маленьке приміщення, нічим не нагадувало місце для відпочинку. Нащо його сюда запросили?

Рудий мужчиньчик ходив по темнішему за темряву приміщені, торкаючись стін щоб не впасти і відкрито не розумів, що йому тут знадобилося. Раптом рука його відчула щось тепленьке, а на скроню почало давити холодне дуло пістолету.

Тарасу знадобилося пів секунди щоб дістати кишеньковий ніж, який він ховав у рукаві куртки, та інстинктивно приставити холодну зброю до шиї, що знаходилася трохи вище за рудого парубка.

-Нічого не нагадує?,- пройшлося над його вухом глузуючи.

Мовчання заполонило приміщення.

-БОВДУР!!!,- відставляючи ніж звівся у крику Тарас.- Коли ти нарешті подорослішаешь!?

Але шатен не прибрав дула свого пістолета від знайомого.

-Я б так не радів.

-Що ти верзеш?

-Схоже прийшов час нашої фінальної дуелі,- з якимось надмірним пафосом і серйозністю говорив Микола дивлячись у глиб очей.

-Це що… Ти мені листа прислав?!,- загорлав Тарас не слухаючи ні слова, літаючи у своїх думках.

-Я кажу…,- почав було шатен трохи втративши впевненість.

-Ти прислав?! Зізнавайся, падлюко! Ти знаєш, що я відмінив, щоб прийти сюди?!,- якби було світло в кімнаті, то всі б присутні побачили, що обличчя рудого хлопця було зараз дуже схоже за кольором на його волосся. Він був не просто засмученим, він був розгніваним.

-А ти що думав? На побачення з гарною дівчиною підеш?

-Падлюко…

Рудий накинувся на шатена, збиваючи з ніг. Один удар, другий, блок.

-Та не писав я тобі листа!

-Падлюко…

-Агов, Тарасе! В мене такий же лист, нічого я тобі не відправляв. Здався ти мені,- спльвуючи кров промовив той.

-Покажи лист!

-На, тримай,- викинув руку догори з листом всередині, білий папірець майорив над їх тілами.

-Якщо це нова брехня…,- потягнувся Тарас за листом і через секунду чиєсь лезо розрізало папірець навпіл.

-Що за чорт?

-Закінчуйте цю виставу, хлопці,- сказав жіночий голос десь навпроти них, у невідомій темряві.

Парубки швидко піднялися на ноги і стали спина до спини, не домовляючись. Як у старому минулому.

-Хто тут?

-Мене звуть Стефанія, спробуєте щось витворити і я кину ще один кинджал. Не дивись на мене так рудий.

З пітьми вийшла дівчина у великій сорочці, що була трошки заправлена у класичні великуваті штани.

-А як я повинен дивитися?

-Закрий гучномовець, Тарасе. Ці листи твоїх ручок справа?,- остання репліка була для дівчини.

-Так, чи треба мені пояснювати наскільки важливий сьогоднішній вечір?

-Звісно ні, все прозоро і  зрозуміло,- кивнув брюнет.

-Що тобі зрозуміло, недоумок? Я нічого не розумію, що коїться?

Обидві пари очей переключилися на рудого.

-Ти серьезно?,- промовив партнер.

-Чуєш, дерево, не треба тут вдавати розумного. Кажи вже що…

Тут все переміщення охопив гучний жіночій сміх.

-Чого смієшся?,- як завжди був не задоволений Тарас. Поки Микола посміхався всій цій картині.

-Пробачте, це так не професійно,- не могла себе зупинити дівчина.

-Нічого страшного, ми поки пограємо в карти з цим агресивним, скажи коли закінчиш, – розвернувся до неї брюнет посміхаючись.

-Не варто. Розпочнемо,- заспокоюється вона. -Ви удвох маєте досить цікаве минуле, причому спільне. Що тут у вас…,- почала вона дивитися у свої, не ясно звідки ті з’явилися, листочки. – Ух… Стільки вбивств, афер, пограбувань. Тарас, а 26 квітня то було…

-Ні, це моя примха.

-Примха вирізати йому на грудях буси?

-Так.

-Добре. Тож у кожного з вас цікаве резюме. Але дивлячись на звіти про ваші спільні справи. Серце б’ється швидше, бо вони неймовірні.

-Дякую,- кланяється Микола, допоки Тарас не стукає його по руці, говорячи припинити валяти дурня.

-Було дуже благородно піти з організації з високо піднятою головою. Але ВАПЛІТЕ знову має потребу в вас.

-Тарасе, яка сумна новина…

-Чорт його забирай,- крикнув той, дивлячись в нікуди.

-Ти засмучений? Ми будемо бачитися декілька днів на тиждень. Це ж…

-Я відмовляюсь.

-Наївний ти Тарасе.

-Відмовитись, звісно можна,- промовила дівчина. – Але тоді всі чорненькі справи відправлять на розглядання в суд.

-Не переймайте, Тарас, я буду навідуватись до тебе в тюрьму кожного дня.

Короткий вдих, агресивний погляд, прийняття ситуації.

-Добре, я в справі.