Тоні та його сім’я

Сонячне світло зайчиками відбивалося на скошеній, ледь жовтуватій від спекотного літнього сонця, траві.

Спів птахів у тиші липневого ранку, бабки швидко пролітаючи над водою, дивом не зачіпали її своїми лапками, несучись геть у своїх дуже важливих справах.

Тоні спостерігав за цією картиною, просоченою неймовірним умиротворінням і відчував себе дуже щасливою людиною.

Сонно моргнувши і позіхнувши, прикриваючи однією рукою рота, а іншою так і не перестаючи зариватися в каштанові, з домішкою міді, кучерики. Пітер, чия голова заспокійливо лежала на колінах Тоні, задоволено муркотів, наче кіт, який об‘ївся сметани, коли Тоні масажуючими рухами проходив по особливо чутливих містечках.

Мільярдер опустив голову вниз, вдивляючись у таке рідне, ще зовсім дитяче обличчя, спостерігаючи за тріпаючими віями, які щоразу все важче відкривалися, за блаженною усмішкою, за практично рівномірним диханням, яке потихеньку ставало все спокійнішим і спокійнішим.  Пітер засинав.

Побачивши це, губи Тоні мимоволі зігнулися в посмішці, що останнім часом траплялося з ним напрочуд досить часто.

Хоча, ні, це не було дивно, бо причини було абсолютно і чітко видно: Пітер і Морган.

Остання, до речі, трохи насупивши брови і мало не висунувши кінчик язика, хоча може й висунувши, з такої відстані не дуже й видно, посилено гребла ногами, впевнено тримаючись за своє коло.

Пеппер щось їй підказувала, поки дівчинка все намагалася якнайшвидше відпливти від мами і доплисти до протилежного берега.

Наче відчувши його погляд на собі, Морган обернулася до нього, радісно помахала своєю маленькою долонькою і щось прокричала.  Потім, зрозумівши, що тато не чує її, на кілька секунд замислилася чи важливі її слова, щоб прямо зараз вийти з води і повідомити це щось татові.  І, зробивши якісь свої висновки, відмахнулась і просто надіслала повітряний поцілунок.

Тоні посміхнувся і вразився наскільки Морган зовні і внутрішньо схожа на Пеппер. Прямо-таки зменшена копія вогненої бестії (і, звичайно ж, коханої жінки) зростає.

Пітер же, будучи не біологічним сином Тоні та Пеппер, ззовні був дуже схожий на Старка.  Всі настільки часто говорили про їх схожість, що, у якийсь момент, Тоні вже серйозно почав задумуватись, що Пітер насправді можливо його біологічний син.

А що, його минуле плейбою зайняло величезний шматок життя Старка, і Мері Паркер, яку він навіть не пам‘ятає в обличчя (але як тут можна пам‘ятати,коли в тебе було більше 100 жінок) цілком могла бути одною з тисячи інших і легко могла завагітніти.

Взявши у Пітера потрібний матеріал для аналізу (над цим навіть морочитися не треба було, щодня на його столі в майстерні виднілося щонайменше 5 порожніх філіжанок із залізною людиною з-під зеленого чаю) зробив тест і навіть дуже здивувався, коли побачив, що Пітер не його біологічний син.

Характером Пітер теж пішов у Тоні.

Або просто набрався «потрібних якостей» за роки знайомства.

За роздумами він не помітив, як у якийсь момент перестав розчісувати кучері, за що у відповідь йому пролунало несхвальне мукання і Пітер, схопивши його праву руку, спрямував її, показуючи, що йому цією рукою треба робити. Чим дуже розсмішив Старка.

Потім перевернувся, розплющивши очі і сонно глянув на Тоні.

Старк провів рукою по щоці Пітера, а той довірливо припав до теплої долоні, що погладжує, і знову посміхнувся.

– Я люблю тебе більше трьох тисяч разів, набагато більше, – пробурмотів Пітер, пробігаючи поглядом по обличчю Тоні, – ти ж знаєш про це?

Старк затримав подих, вдивляючись в обличчя хлопця.

Так легко було щодня укладати Морган спати і говорити «я люблю тебе» і отримувати таке ж «я люблю тебе в три тисячі разів сильніше» у відповідь.

Але з Пітером було інакше.

Коли ця дитина схлипувала, тримаючись за нього як за найнадійнішого,за найріднішого, хто в нього був на Титані, благаючи врятувати її, не дати померти, а потім розчинилася попелом на його руках..
Тоні пам’ятає про що шкодував.

Жодного разу за 2 роки їхнього знайомства, Тоні не говорив як цінує Пітера.

Який він вдячний йому. Як його любить.

Навіть коли вони змогли повернути всіх зниклих, єдине на що вистачило Тоні тоді, це на «Павучок, рідний!» і декілька сліз, які випадково пролилися (це не сльози,а піт.У залізних людей не маж сліз).

Потім кілька довгих, болісних місяців реабілітації, але він і за це вдячний, адже взагалі міг померти.

Морган тоді погано розуміла, що з її татом, але обіймала і ластилася трохи сильніше, ніж зазвичай, і казала «я тебе кохаю» трохи більше, ніж завжди.

А Пітер усе розумів.

Тоді, коли Тоні прийшов до тями і вперше побачив Пітера після битви, що плакав поруч із його ліжком, тремтячою долонею підняв його обличчя за підборіддя і змусив глянути на себе,він побачив таку біль в очах дитини,що захотілося осліпнути, щоб не бачити цього.

Не такими повинні бути очі у дітей.

Тоді Пітер остовпів, не сподіваючись, що Тоні прокинеться, а потім обережно притиснувся до такого теплого, живого наставника.

Тоді, коли незрозуміла волога зібралася у Тоні в куточках очей (ні, це не сльози, кажу вам всього лише піт. П-і-т), а Пітер все ще тремтів у нього в руках, він вперше сказав: «Як же я тебе люблю, Павучку. Як же я сумував..»

Тоді Пітер зневірливо глянув на наставника, потім його очі ще більше заслізилися, і він відповів «а я вас у три тисячі разів більше».

З того моменту минув майже рік, але всеодно Тоні з трепетом ставиться до цих слів.

І тепер, укладаючи Пітера спати, (стуліть пельку усі,хто говорять,що він вже великий хлопець, його дитина була мертвою 5 років, він може навіть з ложечки його годувати якщо захоче) Тоні теж каже йому, як він сильно його любить, а Пітер завжди відповідає: «а я вас у три  тисячі разів сильніше».

Повернувшись у реальність зі світу ностальгії, Тоні побачив перед собою обличчя такого рідного Павучка і згадав власне чомусь погряз у спогадах.

— Звичайно, Tesoro, — відповів Тоні і, солодко посміхнувшись, нахилився і поцілував дитину в лоба, — а я тебе десь приблизно, як там Морган говорить?..у мільярд мільярдів разів більше.

Він безперечно не шкодує, що спробував врятувати Всесвіт, ризикуючи всім, що в нього було.

Бачачи як Морган щасливо бігає берегом і збирає камінчики, а Пеппер щось захоплено їй розповідає.

Бачачи, як заливчасто сміється Пітер після такого дитячого поцілунку в лоба, морщить ніс і з удаваним невдоволенням бурчить: «я вже не малюк», хоча потайки просто обожнює такі поцілунки.

І якщо для того, щоб його діти були поряд з ним, живі, здорові та щасливі, йому доведеться ще сотню разів рятувати Всесвіт від Таносів, Стерв’ятників та від іншої гидоти, Тоні зробить це.

Безперечно.