Сестрині ляльки

Моя сестра завжди гралася ляльками. Для 8-річної дитини я ніколи не знаходив це дивним. Кріссі, моя сестра, одна з тих дітей, які приєднуються до танців або роблять покупки в щоразу, коли йдуть у торговий центр. Вона просто щаслива дитина.

Ми з сестрою ніколи не були близькі. Можливо тому, що я на сім років старший за неї. Можливо, це тому, що вона була більш яскравою та відвертою, а я вважаю за краще триматися осторонь.

Здебільшого ми з Кріссі могли легко співіснувати без проблем. Я маю на увазі, це було не важко. Наша мама завжди була у роз’їздах  на конференції та поїздки, тож ніхто не змушував нас поговорити одне з одним.

Гадаю, все почалося, коли мама повернулася з одного зі своїх зборів. Зазвичай мама приносить нам подарунки, щоб компенсувати те, що її так довго немає. Для мене європейська марка взуття, а для Крісі 5 ляльок.

Ляльки виглядали як звичайними. Класична фігурка Барбі з намальованою посмішкою. Деякі з них мали темно-каштанове волосся, деякі були блондинками, а одина була рудою. У однієї були коси, у іншої пучок, у решти- волосся було розпущене.

Вони були гарні, м’яко кажучи. Як пластикові моделі. І, звичайно, Кріссі їх любила. Пам’ятаю, вона відразу побігла посадити їх у свій ляльковий будиночок, де жили всі її Барбі.

Мама на довго не залишалася. Їй потрібно було встигнути на інший рейс. Вона пішла до обіду. Я приготував собі та Кріссі вечерю, і ми пішли спати. Або намагався поспати, бо мене розбудили крики Кріссі.

Будучи надто безпечним братом , я помчав коридором і ввірвався до її кімнати, лише щоб побачити, як вона плаче на своєму ліжку.

“Кріссі, що сталося? Чому ти кричала?”

Моя молодша сестра намагалася говорити між риданнями. «Л-ляльки. Вони хочуть, з-забрати мене».

Мене це дуже хвилювало, але було пізно, і я втомився. Тож я поклав ляльок у дерев’яну скриню й замкнув її. Я дав Кріссі ключ, щоб вона почувалася в безпеці. А потім я повернувся до сну.

Я прокинувся. Цього разу був ранок. Але щось було не так. Моя голова стала легшою, ніж зазвичай. Тоді я зрозумів, що у мене вирвано великий шматок волосся. Я закричав, вискочив з ліжка і пішов шукати Кріссі.

— Кріссі! Я кричав, розлючений на 8-річну дитину. Я підійшов до її дверей і відчинив їх. “Кріссі, що ти зробила з моїм волоссям?” Вона невинно подивилася на мене. Вона тримала двох ляльок, яких так боялася минулої ночі.

«Що ти маєш на увазі? Я нічого не робила». Сі повернулася до своїх ляльок, шепочучи щось, чого я не чув. Я закотив очі.

«Звичайно, Крісі. Коли…» Я зупинився, щоб поглянути на одну з ляльок, яку вона тримала. «…Саллі побачила, що її волосся зникло, не звинувачуйте мене». І з цими словами я вийшов, грюкнувши за собою дверима.

День пройшов без подій, окрім того, що я підстригся. Я замовив піцу для нас із Кріссі. Але коли я покликав її поїсти, мені не відповіли.

“Кріссі! Іди сюди!” Все одно нічого. Я піднявся по сходах і в коридор, прямуючи до кімнати моєї сестри. Двері були трохи прочинені. Я вже збирався відкрити його, коли почув, як Кріссі говорить.

“Вона закінчена? Лялька?” Голос Кріссі звучав інакше.

«Так. Я пропоную взяти їх сьогодні ввечері». Одна з ляльок Кріссі заговорила. Підхопив третій незнайомий голос.

“Дай но я гляну!” Її голос був хрипким і зламаним.

Потім перша лялька підійшла до дерев’яної коробки, у якій я їх закрив раніше, і витягла іншу ляльку. Вона була нежива. І виглядала точно так само, як я.

Якщо я вже не зробив достатньо помилок, то ця моя найбільша і найдурніша. Я голосно ахнув. Усі лялькові голови різко повернулися, щоб побачити, як я визираю крізь щілину. Потім ляльки впали, наче ніколи не стояли. Кріссі теж подивилася на мене, перш ніж встати й зачинити двері.

Зараз я пишу це у своїй кімнаті, щоб, можливо, хтось інший міг дізнатися про мою історію та скористатися нею. Можливо, хтось зв’яжеться з моєю мамою, щоб розповісти їй, що сталося. Я чую, як пластик із тіла ляльки б’ється по моїх дверях і намагається відкрити замок.