Частина 4

Після Мія залишила подругу, розуміючи, що замість спільної прогулянки додому з обговоренням всього поспіль, Грейс буде довго займатися з новим симпатичним учителем, чому подруга навіть трохи заздрила, тому що Стайлс був досить привабливим чоловіком.
Гаррі запропонував зайняти Грейс першу парту, взявши з собою підручник з алгебри одинадцятого класу. Грейс треба було підтягнути свої оцінки, а Гаррі був тільки радий поганій успішності дівчини з цього предмету. Вона здавалася йому цікавою особистістю, з якою можна було розмовляти годинами на зовсім різні теми, оскільки вона була досить розумною для свого віку. Він ще ніколи не зустрічав таких мудрих пані, саме це його в ній і привабило.
— Зізнаюся, вчора ти виглядала і поводилася відвертіше ніж сьогодні. — усмішка осяяла його обличчя, що змусило Бетелл зіщулитися.
Вчитель вирішив розрядити обстановку та розпочати їхній «урок» з гумору.
— Хіба можна так відкрито одягатися та поводитись у школі? У цих стінах такій поведінці немає місця.
— Але чомусь твоїм однокласницям це не заважає. — сказав він, маючи на увазі, що дівчата її класу виглядають ще більш відверто, ніж вона вчора. Одягнені в короткі спідниці та панчохи вони фліртують з хлопцями, де тільки можна. Бетелл знаходила це неймовірно мерзенною поведінкою.
— Гаразд, ти готова розпочати наш перший урок? — спитав він, випромінюючи усмішку, на що отримав похмурий погляд дівчини у відповідь.
— Якщо я скажу ні, адже це нічого не змінить?
Гаррі замотав головою.
— Тоді міг би й не питати…
Сміх хлопця пролунав луною по кабінету, що допомогло їй трохи розслабитися.
— Добре, тоді, мабуть, почнемо з формули дискримінанта. Ти її знаєш?
Чоловік витріщився на неї, склавши руки в замок, поки дівчина водила очі по кабінету, намагаючись згадати. Потім, підібгавши губи, вона похитала головою.
— Я на це й очікував. — відповів він і зітхнувши, взяв у руки зошит, вирвав звідти листок і почав писати формулу. Він підсунув його до дівчини та поставив ручку, вказуючи на поєднання цифер та літер.
– Це тобі знайомо?
Вона закивала, дивлячись на формулу.
— Отже, сьогодні ми тренуватимемося, вирішуючи завдання з цієї формули.
Чоловік почав гортати сторінки підручника.
— А як же теорема Вієта?
Хлопець здивовано дивився на неї.
– Молодець, з тобою не так усе втрачено, – з ентузіазмом відповів він, – зараз я тобі напишу формулу і почнемо вирішувати. Ти спиратимешся тільки на них, зрозуміла?
Дівчина закивала, дивлячись на книгу з незрозумілими їй завданнями.
— Не розумію, навіщо мені у звичайному житті ці теореми та формули. Я ж не збираюся вступати на математика, це марення мені зовсім не знадобитися.
– Грейсі, ти ніколи не знаєш, куди приведе тебе життєвий шлях. Може за кілька місяців ти втягнешся і тобі сподобається математика. Я теж так казав, коли був у твоїх роках. На жаль, життя занесло мене туди, де я точно не хотів би опинитися…
Нова форма її імені здалася їй дуже дивною і навіть неприємною з його вуст, але вона нічого йому не встигла сказати, тому що хлопець відразу ж попросив прочитати умови завдання.
***
Промені сонця почали наповнювати кабінет оранжево-рожевим світлом, приносячи з собою вечірню атмосферу. При такому висвітленні математичний клас ставав привабливішим, на думку Грейс, оскільки вона любила такий час доби.
Через півтори години, крім голосу вчителя, який намагався пояснити дівчині, як вирішити чергове завдання, пролунав телефонний дзвінок. Бетелл вибачилася і підняла слухавку.
– Слухаю.
– Грейс, ну ти де? – пролунав на тому кінці невдоволений голос Мії, який тягнув голосні.
Її голова автоматично піднялася на настінний годинник, який показував п’ять годин. Дівчина трохи скинула брови, здивувавшись тому, наскільки швидко пролетів час. Жодні уроки математики не проходили так швидко як цей.
– Я ще займаюся.
Гаррі легенько штовхнув її в лікоть.
– Можеш збиратися. — хлопець залишив своє місце, забираючи книжки. — Щось ми справді засиділися.
— Зараз виходитиму зі школи. — дівчина наслідувала його приклад і почала збирати свої речі, закидаючи рюкзак на плече.
— Тоді бери Стайлса під руку і йдіть до вчорашнього бару. Чекаємо вас.
Не встигла подруга нічого відповісти, як тут Кліффорд скинула виклик. Грейс так і стояла на місці, бездумно дивлячись в екран телефону, поки голос вчителя не перервав її думки:
– Щось трапилося?
— Ні, що ви… тобто ти… тобто ви….
Хлопець мило посміхнувся, чому на його щоках з’явилися ямочки, що прикували до себе всю увагу молодої школярки.
— Поза стінами школи краще звертатися до мене на ти. – Посмішка не сходила з його обличчя, а його очі – з її погляду.
Сама не знаючи чому, дівчина зам’ялася і різко спрямувала очі в підлогу, ховаючи погляд від нього.
– Ти зараз додому? – Чоловік узяв ключ від кабінету зі столу і попрямував до виходу, заманюючи Грейс за собою.
– Ем, ні. Мія дзвонила і сказала, що хлопці чекають на нас у тому ж барі.
— Ходімо тоді.
Стайлс закрив тепер уже свій кабінет і вони попрямували східцями вниз під супровід весняних сутінкових променів. Стіни цієї школи ніколи не були такими тихими як зараз, що дарувало дівчині духовний спокій.
***
Школярка та її новий вчитель вже дісталися призначеного місця, де всередині горіло світло і долинала спокійна музика. Вони увійшли до зали, проходячи до свого столика, доки компанія друзів з усмішками зустрічала їх. Грейс відразу побачила свою подругу, яка неоднозначно дивилася на них з Гаррі. Вона підійшла до диванчика і вже збиралася сісти, як відразу відчула чужу руку на своїй спині: це була рука Гаррі, яка лягла на це місце з незрозумілою для неї метою. Вона обернулася до нього, сідаючи на диван, але він зовсім не звертав на неї уваги – Гаррі був захоплений хлопцями.
– Як ви тут? — спитав він, дивлячись на напівпорожні склянки. — Бачу, поки ми з Грейс займалися наукою, ви дарма час не втрачали.
– Грейсі? — Мія дивилася на подругу, чекаючи пояснень, через що хлопці дивилися на неї.
Через ці погляди Грейс відчула себе ніяково. Вона ненавиділа чутки, а через цю ситуацію, як вона думала, вони точно з’являться і доставлятимуть незручності.
— Наукою вони займалися, звичайно. – посміявся Ділан, відкидаючись на спинку.
— Вам щось замовити? – поцікавився Пітер, бажаючи перекласти тему, чому Бетелл була вдячна.
– Мені пиво.
– Я буду чай, якщо можна.
— Звичайно можна, люба. – Сказав Ділан з усмішкою дивлячись на неї.
Після цього висловлювання хлопець отримав несхвальні погляди від Бетелл і Стайлса в тому числі.
***
Цей вечір відрізнявся від попереднього: замість моря алкоголю, ігор та божевільних танців сьогодні компанія вирішила просто обговорити все поспіль. Бетелл сьогодні почувала себе серед них комфортніше, хоча б тому, що у неї був вільний час на прочитання роману в електронному варіанті … і її влаштовувало не бути активною в їх діалозі. Дивно було розуміти, що ти проводиш свій вільний від школи час у барі зі своїм учителем та його друзями.
Час уже був пізній і компанія збиралася йти. Хлопці розрахувалися та почали збиратися. Грейс хотіла сама заплатити за свій чай, але їй не надали такої можливості.
– Ідемо? — спитала школярка, звертаючись до Мії.
— Я сьогодні залишаюся у Пітера, тож додому тобі сьогодні доведеться йти однією.
— Може ви хоч підвезете мене? — Грейс сподівалася, що не йтиме сьогодні своїм темним районом одна.
Мія взяла свого хлопця за руку.
– Пітер сьогодні без машини.
Бетелл шумно видихнувши, почала прощатися з усіма, готуючись йти одна в темряві. Компанія вийшла із закладу і вони розійшлися в різні боки, тільки Гарольд вирішив піти за нею.
— Тобі теж у цей бік? — спитала дівчина.
— Виходить, у цей.
– А де ти живеш?
Хлопець усміхнувся і повернувся назад, показуючи пальцем в зовсім іншому напрямку.
— Не хотілося, щоб ти йшла додому сама. — сказав він, на що дівчина видавила щось на кшталт доброзичливої ​​усмішки. Хлопець насупився і вони рушили далі. – Хіба мало тут маньяків?
Грейс здалося, що це було схоже на виправдання його вчинку, але вирішила не підіймати цю тему.
Дорога була недовгою, на вулиці вже темно, одній йти нудно. Через ці три причини вона була зовсім не проти, щоб хлопець склав їй компанію.
– Я був здивований твоїми знаннями, Бетелл. Як мені розповіла твоя класна, ти зовсім не розумієш математику, але позаймавшись сьогодні, можу сказати, що в тебе є логічне мислення, яке відіграє далеко не останню роль у цьому предметі.
– Дякую. – Усміхнулася вона.
Вулиці порожні, навколо не було жодної душі. Тільки машини, що рідко проїжджали, порушували нічну тишу. Пара йшла асфальтованою дорогою, підходячи до житлових будинків, де ліхтарі вже не горіли. Тут уночі ходити було дуже страшно. Дівчина задумалася над тим, що було б, якби вона сьогодні пішла одна: хвилини ходьби тривали б вічно.
— Тож надія таки вийти на золоту медаль є. — підбадьорив він.
Дівчині ця медаль була зовсім не важлива. Вона робила це заради своїх батьків, які завжди хотіли, щоб їхня дочка була найкраща у всьому. У початковій школі вона любила вчитися, це приносило їй задоволення, але зараз вона сподівається якнайшвидше закінчити школу і розпрощатися з цим образом дівчинки-відмінниці.
— Ну що ж, ось ми й прийшли. – Вона зупинилася біля маленького одноповерхового білого будинку. – Дякую, що проводив.
– Немає проблем. Чекаю на твої красиві очі завтра після уроків на заняття.
Не дочекавшись відповіді, хлопець розвернувся і пішов, лишаючи дівчину стояти в нерозумінні.
***