Ти ніколи не кохав мене

– Чому ти зі мною?

– Що?

– Чому ти зі мною?!

Глуха тиша кімнати, що змушувала почути биття свого серця, дратувала Діна. Він не розумів чому людина, що стоїть навпроти нього, говорить такі дурниці. Зробивши крок вперед, він хотів доторкнутися до її руки, але вона відпрянула від нього, як від вогню.

– Не підходь!

Він зупинився. Було темно, але завдяки світлу місяця чоловік зміг побачити відчай та смуток на молодому обличчі дівчини. Настрій, який до цього був ніяким, став ще гіршим, а всередині, десь поруч із серцем, почало щось горіти і Діну це не подобалось. Гнів, який він стримував занад-то довго, почав виходити у світ.

– Що за дурню ти мелеш? Я з тобою, бо кохаю тебе.

– Не бреши! – В її погляді з’явилась лють, а губи тремтіли, наче вона зараз сяде та заплаче. – Чому ти зі мною, коли хочешь бути з іншим? Якого біса ти спиш зі мною в одному ліжку, якщо кохаєшь іншого? Чому ти мені брешешь?!

Вони знову стояли в тиші. Дін просто дивився на неї і не знав що відповісти. Він чудово знав що людина, яка стоїть перед ним, та сама яку він покохав. Завдяки їй його життя стало кращим після того, як він вмер, та…. Оу.

Вся та злість, що була в нього, щезла, залишивши після себе пустоту та біль після згадки тієї людини. Він гадав, що забув його, зміг стерти зі своєї пам’яті завдяки алкоголю та новим людям в житті. Дін думав, що зміг полюбити ще раз, але ні, він просто…

– Невже зрозумів?

Дін підняв свій погляд на дівчину. Вона плакала. Її руки тремтіли. Вона закрила своє лице лодонями та тихо засміялась. Сміх був сумним, від чого сердце чоловіка боляче сжалося, він хотів підійти до неї, обійняти, напевно, і сказати, що все гаразд.

– Ти ніколи не кохав мене.

– Це неправда.

– Ти ніколи не кохав мене! – Вона прибрала руки від свого обличчя. Підійшовши до Діна, вона почала бити його в груди. – Ти. Ніколи. Не. Кохав. Мене. –
З кожним новим ударом по тілу, її голос ставав голосніше та голосніше. – Ти кохав його та тільки його! Я була заміною! Ти просто замінив його! Чому ти це робив?! Чому ти був такою твариною?!

Він приймав кожен удар, мовчав і приймав, слухаючи її схлипи та тяжкі вдохи повітря. Коли вона зупинилася, він обійняв її, його футболка мокла від солоних сліз.

Простоявши так невідомо скільки часу, вона змогла заспокоїтися та відійти від Діна. Її блакитні очі, що так були схожі на його, стали червоними та дуже втомленими. Дін ніколи не помічав наскільки тяжко було цій дівчині, як багато вона пережила, будучи просто поруч із ним. Чомусь саме зараз ця думка проникла до його мозку, чомусь саме зараз він зрозумів, що ніколи не любив її.

Він просто знайшов заміну, що була схожа на нього. Заміна, що мала схожі блакитні очі, але без того блиску, коли вони вивчали щось нове про людей, заміна, що мала схоже волосся, але було не таким м’яким і не виглядало наче тільки но встало з подушки. Вона мала зовсім інший характер, але в моменти, коли вони сиділи у телевізора, чи ходили по продукти, вона була схожа на його ангела і він не міг цього не бачити.

– Ви-

– Не смій. – Тяжкий погляд, що так не природньо виглядав в її очах. – Не смій вибачатися, бо ти не почуваєшься виним.

– Це не-

– Замовкни! – Крик від відчаю та втоми, змушував серце Діна стиснутися від болю, він хотів відповісти її хоч якось, але розумів, що вже запізно. – Якби ти почувався виним, то давно би кинув мене, але ти не зробив цього, бісова ти тварина.

Вони простояли мовчки ще якись час, після чого дівчина тяжко видихнула та направилась в іншу кімнату, просто пройшовши навпроти Діна, не торкнувшись його плеча чи руки, як було раніше. Вона зупинилась у дверях.

– Ти збереш свої речі, та підеш геть з мого життя. Цього ж ранку, ти покинеш цей будинок і забудеш мене, назавжди, що буде з тобою далі, мені однаково.

– Я-

– Ти підеш геть, і тоді все буде добре.

Вона простояла в дверях ще декілька секунд, чекаючи хоч на якесь слово від Діна, але зрозумівши, що він нічого не скаже, просто пішла, кидаючи людину, що кохала всі ці сімь місяців наодинці з зловісними думками, що знову накинулися на нього.