Зустріч

-Тримай темп, - неголосно наголошую я дівчинці – моїй тимчасовій учениці, якщо можна так це назвати. – І не забувай про дихання.

В класі лунає мелодична пісня, яка так ніжно і старанно виливається із уст маленької дівчинки. Це мій третій практичний урок. Адміністрація цієї музичної школи з радістю прийняла мене на практику. Скоро випускні екзамени в університеті, в якому я вже навчаюсь чотири роки. Мій профіль – це вокал. Я цим живу. Кожен раз, коли чую прекрасну мелодію чи спів, всередині мене все перевертається, з’являється бажання йти вперед і не зупинятись. Дівчинка закінчує співати і вчителька – моя керівничка, яка допомагає мені, робить зауваження і дає критику – пані Тес, встає і підходить до мене.

– Це було непогано, – певно вона звертається до нас обох, – ти, Сьюзі, можеш йти додому, – тепер вона говорить до дівчинки.

– Допобачення.

Посміхаюсь їй на прощання а вона швидко збирає свої речі і покидає клас. Я з легкістю у грудях видихаю і сідаю на стільчик.

-Ти, Амеліє, молодець сьогодні, – промовляє пані Тес, усміхаючись. – Порівнюючи що було спочатку і зараз, можна сказати, що в тебе великі успіхи. Ще трохи практики і тобі можна буде працювати повноцінним викладачем з вокалу.

– Справді? – мої очі округляються від здивування.

– Так, ти дуже здібна дівчинка, – пані Тес продовжує посміхатись. – До речі, через три дні в нашій школі буде проводитись майстер-клас по грі на фортепіано, я запрошую тебе. Буде грати молода, але вже така талановита викладачка. Вона працює в консерваторії.

– О, пані Тес, дякую Вам за запрошення. Я залюбки прийду.

– Всі деталі уточню потім, а взагалі в тебе практика у цей день.

– О, точно, я забула вже, – мій голос переповнюється від захоплення, а очі певно світяться від щастя. – Тоді, як завжди, на дванадцяту годину приходити?

– Так, я тебе буду чекати.

Що я встигла зрозуміти за цих три дні практики? Так це те, що пані Тес – людина з дуже великим серцем. Я навіть неочікувала, що мені натрапиться така жіночка. Від неї так і віє теплом, якого мені не вистачає. Я прощаюсь з пані Тес і покидаю школу. Зараз повернуся додому, де мене чекає пусте ліжко, та і взагалі пуста кімната. Приблизно рік назад моєї мами не стало. Тому живу і одна. Батька я ніколи не знала. Взагалі від смерті матері я ще не відійшла повністю. Вона була відомою акторкою. І в неї зовсім не було часу на свою доньку. Я майже весь час проводила на самоті. Але мене рятувало тільки одне – музика. Заняття з вокалу допомагали мені не зійти з розуму. Але по-справжньому про мене піклувалась одна людина. Папки з нотами і піснями вмить падають з моїх рук. Ох, я не помітила дівчину, яка йшла мені назустріч. Вона мовчки присідає навпочіпки і починає збирати мої папки. Я слідую її прикладу і теж присідаю, дивлячись на цю дівчину. Я, ніби, поринула у неї. Її руде волосся, яке лягало кучерями на плечі, виблискувало на сонці. З-під коротких вій я бачу глубокі, зелені очі з відтінком прозорого – вони ніби притягують до себе, не можу відвести погляду. Дівчина підіймає свій погляд на мене і теж дивиться мені в очі. Ой. Я зніяковіло відвожу погляд, відчуваючи як моя шия червоніє.

– О, пробачте мені, – ледве проговорюю, теж почавши збирати папки, які не встигла дівчина зібрати. – Я не помітила Вас. Мені так незручно перед Вами.

І ми водночас підіймаємось. Тепер я бачу її витончену фігуру. Руді брови, які окреслювали вигіни її лоба. А губи такі виразні, такі як і очі. Боже, що зі мною? Мені стає спекотно і я відчуваю як червоніють мої щоки.

– Нічого страшного, буває, – на її обличчі з’являється усмішка. – Певно важкий день? – вона віддає мені одну стопку папок.

-Та не зовсім, – я притискаю до грудей всі свої ноти і не впускаю можливості подивитись на дівчину. – Дякую Вам і ще раз пробачте.

– Все добре, – вона починає йти, наостанок кинувши свою чарівну посмішку.

Я дивлюсь їй вслід. До кінця не зрозуміла що це тільки що було. Я була зачарована. Зачарована її красою. По тілу пробігають мурашки. Хочеться побігти за нею і познайомитись, але придушую в собі це бажання. Це випадкова перехожа, я її більше ніколи не побачу.