Розділ 1.

Понеділок.
Кабінет найнуднішого в Гоґвартсі професора Катберта Бінса вже огорнув дзвінкий шум студентів.
Ранкові червневі промені нерівномірно розсипалися по старенькому паркету, просочуючись крізь вітражі вікна.

Том як завжди приходив за дві хвилини до початку уроку, щоб завчасно не псувати собі настрій занадто дурнуватими жартами грифіндорців. Дратувало, що свій тиждень він мусить розпочинати саме із спільного уроку з червоно-золотими.

Під скрегіт стільців увійшов історик, майже з порогу почавши монотонну балаканину. Том повільно обвів поглядом усіх присутніх, котрі нарешті повсідалися і позамовкали.
Ось бридка рижа макітра зрадника Візлі, на сонці вона здавалася не просто рижою, а червоногарячою, що дратівливо різало око; аристократичні статури Мелфоя з Лестрейнджем, які після вчорашньої зустрічі смертежерів повжимали голови у плечі, наче горобці, інтуїтивно ховаючись від повелителя. Він відразу вхопив кокетливі погляди по вуха закоханих дівок, і з таким блискавично-швидким успіхом про них забув. І, звичайно ж, «король» Гріфіндору, капітан команди свого факультету з квідичу — Андре Вокер. Широкоплечий шатен з болотяними радужками, до того ж здатний запалити будь-яку компанію неперевершеним почуттям гумору. Дивлячись на цього напівкровця, Том мимоволі скривився, зціплюючи зуби. Звісно, він йому ні краплини не заздрив, Марволо ніколи нікому не заздре, але ж… Стоп. А де ж ця дурнувата…
— Салют, містере Бі-і-і-інс, — байдуже махнула рукою до жаху худорлява дівчина, обличчя якої не було видно із-за лохматої зачіски. — Я… присяду, ага? — занадто дружнім для вчителя тоном проспівала грифіндорка, не діждавшись і відповіді.
Високі підбори наче заглушили монолог професора, який досі не звернтав уваги на появу дівчини.

А ось і вона… Легка на спомин.
Том мовчки піддвинув стілець до парти, щоб це незграбне нещастя, яке тільки-но спідкнулося, змогло сісти поруч. На жаль, вільних місць не лишилося. Останні парти біля стіни.
— Привіт, Томмі, — вона гучно кинула на парту підручники.
Реддл і вухом не повів, але зловив цей запах полуничної гумки, яку вона жувала без упину. І вчора вночі вона жувала таку саму…
— Мінус п’ять балів з Гріфіндору, Пітерс, — суворо додав староста, — через запізнення. Треба було не вештатися вночі коридорами. З таким успіхом Грифіндор і десяти балів не нарахує в кінці року. Не забувай, що тобі сьогодні відпрацьовувати покарання у професорки Веселодум. Може, хоч так ти перестанеш нехтувати правилами. — Всю свою коротку промову він зберігав твердий вираз обличчя, звичайно ж, не пересилившись зміряти цю вітряну дурепу поглядом.
— Хм! — вона закотила очі, і підігнула ногу на сидінні, наче п’ятирічна дитина. Ще б трішки і її коліно вперлося б в його.
Здається, її це не дуже бентежить…
Слізерінець міг би й відсунутися, але поступатися цій нікчемі місцем, жертвуючи власним комфортом, останнє чого він прагнув на даний момент.
— Досить світити своїми колінами, Пітерс, — важке зітхання, — прибери. — Вона ніяк не відреагувала, і він різко повернувся, сподіваючись витягнути з неї хоч якусь емоцію. Але вона, в свою чергу, надула величезну кулю з жуйки, яка миттю лопнула, від цього він інтуїтивно відхилився, а гріфіндорка майже не попирхнулася зі сміху. Том тільки здригнувся, щоб якось на неї подіяти, але грифіндорка безтурботно поклала долоню на його плече, ніби шукаючи опори від реготу.
Мерлін, яка ж вона дурна. Ці торкання викликали якісь дивні почуття відрази. Вона ж бруднокровка як не як… гарна жертва для нащадка Слізерина. Колись він точно вб’є її, насолоджуючись нарешті криками, а не сміхом. Напевно, вона єдина в усьому Гоґвартсі, та що там Гоґвартсі, світі, хто посмів його так зневважати. Він уявив як довго Пітерс корчиться від болю у Таємній кімнаті, як з останніх сил, як через пекучий біль просить припинити знущання Круціатусом… Яка вона брудна від каналізаційних калюж і власної крові… а врешті й останні важкі вдихи. Реддл мимоволі прикусив губу від таких приємних роздумів, і помітив, що вона заспокоїлася, ще й ноги опустила.

— Можливо-о-о, хтось відтворить хронологію подій після повстання гоблінов у Хогсміді? — розтягуючи слова, літав зі сторони в сторону історик.
Подейкують, колись він помер у кріслі в учительській, а зранку, не помітивши власної смерті, як нічого й не було рушив далі виконувати свої обов’язки, проте у вигляді привида.

Не зволікаючи Андре зім’яв пергамент, і зконцентувавши свої здібності загонича, кинув утворений шарик прямо в груди профессора. Папір пролетів прям крізь нього!
— Перевірте, будь ласка, — глузував Вокер, розслаблено закинувши дві руки за потилицю, — онде, дивіться, біля вас! — він артистично вдавав непокоєння. Звичайно ж, примара не може підіймати матеріальні предмети. Але навіть на такий зневажливий жест, учитель нічого не відповів, лише зітхнувши продовжив монолог, не звертаючи увагу на бурхливу реакцію студентів.

Том помітив як різко Пітерс розвернулася до своєї недоподружки, хитро посміхаючись і намотуючи на палець пишне пасмо волосся. Анелія грайливо поматала головою, ніби зрозуміла, що мала на увазі Пітерс, і вони разом спрямували пустотливі погляди у бік Андре. Реддл вкотре переконався, що ніяк не бажає шаритися в солодких фантазіях цієї незграби.

Марволо піддвинув до себе свій іменний щоденник, і хотів був його розгорнути як почув дивний звук ляскоту по обличчю. Це грифіндорка так закрила рот долонею і вмить схилила голову, ніби ховаючись за незібраними ледь хвилястими прядками. Він подумав, що вона плаче, але ж нестримне пирхання точнісінько видавало регіт. Пальці механічно зжались в кулак.
— Чорт забирай, та що таке?! — все ще стримувався слізеринець.
— Ні, ні… про-о-о-ха-ха-ха! — знову наринув сміх, як тільки вона підвела на нього світлі очі. До неможливості червона, Пітерс витягнула з себе пару слів, дивлячись на знервований вигляд старости, який смішив ще більше: — прос-с-сто я ще не бачила… щ-щоб хлопці мали такі щоденні з-за-пх-пх-писнички.

Він лише відвернувся, зберігаючи непроникливий вираз обличчя.
Тому здалося, що останнього разу його так принижували тільки в маґґлівському сиротинці. Ось тільки після сварок з ним, майбутнього Лорда Волан-де-морта більше ніхто не насмілювався чіпати. Невдовзі вона отримає належне покарання.
Він все ж вишкрябав пір’їною сьогоднішню дату: «13-те червня».

Пройшло ще кілька хвилин і Марволо знову повернувся до, на диво, тихої сусідки. Вона заснула, підклавши під голову складені руки. Промінчик осяяв каштанові пасма, які розсипалися по всій поверхні парти, з-під них виднілися довгі вії та нарум’янена щічка.
Раптом Том подумав, що занадто довго на неї дивиться.
Мабуть, він все-таки вичікував її десь за кутками Гоґвартсу на нічному чергуванні. Адже знав, що вона точно не в спальні. Йому не треба було чути її думки, щоб вислідити в коридорі, Пітерс було чутно по цокотанню підборів і по тихому вертінню дивної сфери, яку вона ніколи не випускала з рук. Навіть зараз, коли спала, тримала її в руці. Невеличка безглузда іграшка.
Чомусь він намагався згадати або усвідомити, чи шукав він її хитрі очі з-поміж натовпу… Взагалі він просто шукав приводи підловити цю хуліганку і зняти більше балів з Гріфіндору.
Тома дратувало, що він думає про неї. Що її занадто багато. Всюди.
Раптом він здригнувся від несподіваного пролітаючого предмету над ним.
— Анелія! — грифіндорка таким способом привертала увагу своєї недоподружки. — Ходімо вже, зараз таке розкажу! — Вона миттю через нього перескочила, і вони з Анелією вибігли з класу найперші.
Реддл тільки зараз згадав, що Пітерс єдина не здала список переліку предметів, які вона обрала на наступний рік. Із шостого курсу предмети можна або змінити або залишити все як є, проте ці списки все одно збиралися старостою школи. Том з важким зітханням кинувся її наздоганяти.

— Ти хоч можеш це уявити? — грифіндорка скочила на високе підвіконня, і стала безтурботно розрахувати ногами. — Невже Андре сам тобі говорив?

Двір потроху заповнювався збентеженими, кінцем навчального року, учнями. Дівчина з вікна спостерігала за купою метушливих дітей та підлітків, котрі групами сортувалися на стареньких лавках або ж просто на траві.

— Ну не віриш — не йди. — Квадратна голова Анелії, здавалася ще більшою від її занадто широкої посмішки. — Андре сам наголосив на тому, щоб завтра я взяла і тебе в Хогсмід. Чи хочеш сидіти на самотині біля озера подібною до миш: Маріон і Астрід? — Анелія кивнула в сторону когтевранок, що проходили повз, вимірюючи їх до жаху принизливим поглядом. Пітерс вспіймала себе на думці, що саме цього вона і хотіла. Обличчя дівчат виглядали якось навіть непристойно щасливими. Просто щасливими, бо вони є одна в одної. Вона відмахнулася від нав’язливих думок, і перевела погляд на завжди лукаву фізіономію недоподружки. Вона розуміла, що вони зовсім не близькі з Анелією, але намагалася закривати на це очі і переконати себе у зворотному.
— Пропустиш шанс провести вихідні з такою компанією? Тебе офіційно запрошено в «Три мітли», крихітко. — Грифіндорка проігнорувала зміну поведінки супутниці, котра пом’якшила тон на половині фрази, загадково дивлячись кудись попереду.
— Тоді вирішено! — брюнетка задивилася у вікно. — Завтра біля Великої зали чекатимемо Андре!
— Пітерс!
Здається її прізвище повторили чи не більше десяти разів! Вона зиркнула на подружку, яка безглуздо комусь усміхалася.
— Віддай нарешті список.
Повернувши голову, вона побачила високий образ старости.

— Зараз, — вона невдоволено цокнула язиком, що тільки розпалило ненависть Реддла.
Занадто повільно встала з підвіконня, занадто довго рилася в сумці, занадто  зухвало віддала потрібну бумажку… Марволо не міг себе стримувати.
— Ходімо, Лі, — грифіндорка ухватила під лікоть однокурсницю, театрально змахнувши волоссям.
Останнє, що запам’ятав Марволо — це «миле» махання товстих пальців Анелії йому в слід.
Чому Пітерс таскається з нею? Безумовно, вона баче свою подружку наскрізь. Хіба така слабка, що не може відпустити шльондру, котра вішається на шиї всім підряд?
Том теж довгий час мав таку думку про Пітерс, але поспостерігавши за нею, визначив, що навіть попри свій буйний характер і стиль одягу, вона такою не була. Її часто можна було зустріти в бібліотеці із закинутими на стіл ногами; вона дуже часто влучно доповнювала лекції професорів; завжди готувала домашні завдання…

* * *

— Іди спати, пізно, — професорка Веселодум левітувала почищені маникени в таку собі препараторську. На цих маникенах навчалися дуельних заклинань. — А то ще знову покарання вліплять, — старенька долоня опустилася на плечі дівчинки. Учителька по Захисту від темних мистецтв насправді була проникливою та чуттєвою жінкою. Шкода, що з часом старість взяла своє; тепер її очі не блищить запальним азартом перед кожним уроком, як це було тоді, коли Пітерс тільки вступила до першого курсу.
— «Час знаходити Вам заміну…» — зі смутком подумала слізерінка, гірко скривившись.
— Ти сьогодні добре попрацювала, тому додаю чотири бали Грифіндору. — Останнім часом вона була надто поблажливою. Веселодум ліниво склала декілька ватманів.
— Щиро дякую, — грифіндорка втомлено посміхнулася і чарами змила засіб для миття з рук.
— Ох ти пройдисвітка! — і собі посміхнулася жінка, — пообіцяй, що відразу підеш до спальні! — Помахом палички вона загасила всі свічки у приміщенні. Відразу запахло плавленим воском від диму.

Пітерс не встигла озирнутися як лишилася одна-однісінька серед пронизливого вечірнього холоду гоґвартського коридору.

Вікна сьомого поверху, де знаходився кабінет Веселодум, виходили на вид Чорного озера. При місячному сяйві поверхня води, здавалося, блищить сріблом. Вночі в цьому місці навряд чи можна було когось зустріти, тому за допомогою простої «Алохомори» відчинила вікно. Важке, обрамлене старими дощечками, скло із шумним ехом проскреготало по підвіконню. Пітерс повернулася, упевнившись, що позаду нікого. Вітерець звабливо гойдав пухнасті каштанові пасма дівчини. Піддавшись спокусі, вона перелізла через перекладинку, і всілася на шифер даху. У неї перехопило подих від побаченого. У полі зору опинилася велична будова замку; темрява лісу та краса околиць безперешкодно торкалися її ока. Вона не думала, що знаходиться занадто високо, все чого так хотілося на даний момент — заплющити очі і насолоджуватися миттю. Знайти затишний куточок серед сірих товстих стін — ковток свіжого повітря.

Увагу знову привернула мертва гладкість озера. Грифіндорка чомусь згадала як тиждень тому пішла купатися туди вночі. Шкода п’ятдесяти знятих балів від старости.
Староста…

Вона випірнула з холоднючої води, міцно тримаючи чарівну паличку, і побачила суворий силует, який гнівно щось викрикував з берегу. Мабуть, її видало зрадницьке мерехтіння на кінчику магічної деревини.
— Нокс. — Світло зникло. Довелося плисти до нього.
— Святий Салазар, ти зовсім збожеволіла?! Чи як?! — Реддл ніколи при ній так не гнівався. — Навіщо ти туди взагалі полізла? П’ятдесят балів з Гріфіндору, Пітерс! — Реддл скривився, не розуміючи як можна було виважено пірнути до скажених русалок з тритонами і злобних грінділоу та ще й в таку пізню пору! — Ну що ти стала посеред озера?

Грифіндорка обхопила себе двома руками, стоячи по пояс у воді. Марволо відразу зрозумів у чому справа, і, роздратовано закотивши очі, відвернувся.
Вона швиденько одягла спідницю, зняла мокру сорочку, а поверх білизни накинула літню мантію, ледь застебнувшись через тремтячі пальці на всі ґудзики.
— Навіщо? — зціпивши зуби, протянув Том, повертаючись до Пітерс. На мить зупинивши погляд на синіх губах, він подумав віддати їй свою мантію, але швидко викинув з голови цю безглузду думку. Далі він помітив як сяяли її очі, навіть не дивлячись, що двір поглинула темрява; зараз вони не здавалися хитрими як завжди.
— Тому що я хотіла поплавати в озері вночі… — Викрутивши сорочку і не здогадавшись примінити магію, вона запхала її в карман і ступила крок до нього, невимушено покрутивши в руках свою улюблену сферу-іграшку.
Слізерінець приголомшено витріщився на неї, намагаючись самостійно, без легіліменції, зрозуміти, що коїться в голові у цієї бовдурки.
Він прослідкував як декілька краплин, спадаючих з чола, малювали вологі доріжки до підборіддя, а далі повільно стікали по шиї.

Взагалі було дивно стояти вдвох… на березі… під вітками старої верби, ніби ховаючись від буденної метушні та спеки. Хотілося ніжитися під пестливим плином вітереця та валятися простонеба серед нескошеної трави.
Атмосферу у будь-якому іншому разі можна було б назвати романтичною, але ж…
— Може, доведеш неслухняну студентку до спальні? — Пітерс лукаво усміхнулася, заглядаючи в серйозне обличчя.
— «Невже він завжди такий серйозний?»
— Це мій обов’язок, Пітерс. Наступного разу я відведу тебе до Діпета.

Грифіндорка наче спостерігала за власними спогадами. Вони йшли мовчки через луг, зрідка поглядуючи на одне одного.

Як вона могла таке витворити? Зараз і справді їй здавалося це безумством.

Вона зачинила вікно і спустилася було на третій поверх як почула знайомий, занадто задоволений, голос.
Олівія Хорнбі.
— А ти що тут забула, Пітерс, йдеш до Мірти? — Олівія шмигнула своїм кирпатим носом і щодуху розсміялася, не боячись, що хтось почує. Під світлом одинокого факела вона виглядала ще потворнішою ніж зазвичай.
— Пф-ф-ф, ні.
Неприємна зустріч, на щастя, довго не продовжувалася. Грифіндорка розуміла, що треба якнайшвидше повернутися до вітальні, бо втратити ще декілька балів та підводити факультет ніяк не хотілося. Хоча з іншого боку її гризла совість, бо нещасна когтевранка-Мірта знову піддалася знущанню.
Тільки перед дверима вежі Грифіндору вона схаменулася і майже через весь замок повернулася на третій поверх.
Зробилося лячно від дивного, ледь осяжного, шепотіння. Пітерс хотіла озернутися назад, на сходовий проліт, але не могла опанувати страх, який так швидко зародився всередині.
Тепер вона буквально прокрадалася до тих привідчинених дверей жіночого туалету.
Мить, і її ніби застав зненацька неземний голос, якого їй в житті не доводилося чути! Він згущався в повітрі і проникав крізь одяг, дратівливо проглажуючи кожну колючу мурашку.
Чому вона взагалі подумала, що там ще досі Уоррен?
— Забирайся звідси! — дзвінкий дівочий голосок зовсім не вписувався у гнітучий шум.
— «Мірта Уоррен тут».
Не встигла грифіндорка подумати про щось інше, як до неї долетів звук… гепання? Та це ж тіло впало в калюжу!
Ноги самі собою кинулися до дверей, але величезний хвіст яскраво-салатової потвори зупинив її за декілька дюймів від проходу.
Тінь високого силуету поворухнулася, і Пітерс кинулася до сходів, не помітивши, що залишила після себе деякий гуркіт…