Наше втомлене кохання

Після публічного розлучення пройшло небагато часу, але ти вже вирішила повідомити, про те, що разом з іншим.

 

Вашим спільним другом.

 

Поспішила? Швидше за все…

 

І навіть не розумієш із чим саме: з тим, що винесла це на публіку чи в принципі з новими стосунками.

 

Думки плутаються у голові. Тяжко.

 

Ти знаєш, який хейт полився на тебе в мережі, але тобі все одно.

Але ти також бачила сториз Даші, точніше, чоловічу руку, на якій татуювання.

 

Чоловіча руки з татуюванням.

Рука твого колишнього чоловіка.

 

І тоді тебе це кольнуло, хоч ти й сама не зрозуміла, що це за почуття.

 

Ревнощі?

Ніколи не подумала, що здатна на ревнощі після того, як ви все обговорили і спокійно розійшлися.

 

Але тобі блін, боляче.

Але чому?

Тобі можна, а йому ні?

Спокійно. Чорт, що за відчуття?

 

Ти розповідаєш про свої переживання Михайлу, і він, притискаючи тебе до себе заспокоює, говорячи, що все добре, що це життя, в якому все можливе, і що Даша — прекрасна людина.

 

Тільки тебе  зовсім не заспокоюють ні його слова, ні обійми.

 

Тому що обійми не ті.

 

Ви листуєтеся з Вовою в соцмережах, і він таки однією з перших повідомляє тобі про те,  що вони з Дашею у стосунках.

 

Ти кусаєш губи, нагадуючи собі про те, що ви вільні люди, що йому можна і потрібно влаштовувати особисте життя, що Даша гарна дівчина, але тебе переслідують різні дивні почуття та емоції.

 

З часом ти розумієш, чому Вова зійшовся з Дашею — їх зблизила вся ця ситуація.

 

Хоча ти так і не позбулася дивних відчуттів.

 

І ти збрешеш, якщо скажеш, що не сумуєш за ним і за вашими вечірніми посиденьками.

 

***

 

Ти занурюєшся в роботу, і це хоч трохи допомагає.

 

Міша поруч. Згодом він перестає реагувати на твої переживання, а потім йому зовсім не подобається, що ти весь час говориш про його колишню.

 

Про ваших колишніх.

Тьху ти, Санта Барбара якась.

 

І згодом ти справді відпускаєш минуле для щасливого майбутнього.

 

До одного чудового моменту.

 

— Надя, мені дзвонила Даша. Пропонувала поїхати разом відпочити. Як раніше. Парами.

 

Ти посміхаєшся. Як раніше, вже ніколи не буде. Не можеш стриматися вже від істеричного сміху, згадуючи про те як фанати жартували про проєкт “Міняю жінку”

 

Розумієш, що це стало правдою.

І смішно, і грішно.

 

***

 

Ви погоджуєтесь на цей відпочинок. Ти прямо передчуваєш цю зустріч. Хочеш побачити його, подивитися як він змінився, поспілкуватись, відчути його тепло.

 

Порозумітися з Дашею. Досі відчуваєш провину.

 

Ви з ним знову активно листуєтеся в Інстаграмі, і  від цього давно забутого відчуття у тебе знову метелики в животі.

 

Ти хочеш виглядати на цьому відпочинку надзвичайно.

 

Сідаєш на нову дієту. Змінюєш імідж. Купуєш багато нових речей. Перебираєш десятки гарних  купальників і зупиняєш вибір на трьох найвідвертіших.

 

Робиш все,  щоб знову сподобається йому.

 

Крутишся перед дзеркалом в одному з нових купальників, і розумієш, що дуже подобаєшся собі.

 

— Яка ти в мене гарна, — Мишко перериває твій сеанс самолюбування, і ти аж здригаєшся.

 

 

Підходить до тебе ближче, обіймає зі спини, ніжно цілує у шию.

 

А у тебе в голові спогади. Про нього.

І тобі за це соромно.

***

 

Ти рахуєш дні до початку відпустки, але навіть не помічаєш, як вона настає.

Весь день тремтиш від передчуття вашої зустрічі.

 

І коли вона настає – у тебе ноги підкошуються.

 

— Друзі, як я радий вас бачити, — Михайло потискає Дантесу руку і обіймає колишню, — як у старі добрі.

 

— Що стоїш? Іди обійму тебе, колишня моя, — Дантес простягає до тебе руки, бачачи, як ти боїшся подивитися на нього, —  дуже радий тебе бачити, — шепоче, стискаючи тебе в своїх руках.

 

Боже, як добре.

Як ти за цим сумувала.

 

Ваш відпочинок чудовий.

Дійсно, як у старі добрі.

Океан.

Сонце.

Прекрасні вечори під гітару.

І ви щасливі. Щасливі?

 

Ти також зауважуєш, як Вова дивиться на тебе.

 

Особливо на пляжі, коли ти  у купальнику. Маленька дівчинка всередині тебе пищить від щастя – отже, все було не дарма.

 

Його очі горять.

Як і твої.

Дідько, що між вами відбувається?

 

Але, незважаючи на відверті погляди, ви уникаєте один одного.

 

Боїтеся контактувати. Говорити і просто бути поряд.

 

У передостанній вечір вашого відпочинку вирішуєш відпустити ситуацію. Будь що буде.

 

Цього вечора ти дозволяєш собі розслабитися.

 

Їж шкідливу їжу, якою обмежувала себе довгий час. П’єш алкоголь. І танцюєш, забуваючи про все.

 

— Надюша, там на кухні ще фрукти лишилися. Принесеш?  — Просить тебе Даша з усмішкою на обличчі.

 

Ти посміхаєшся їй у відповідь. Радієш, що ви змогли зберегти дружні стосунки. У вашій ситуації це надприродно.

 

Забігаєш на кухню, наспівуючи свою “Горить”, накладаєш у тарілку фрукти та ягоди, і вже збираєшся виходити, але не встигаєш.

 

На кухню заходить Вова.

 

—  Вовчик, —  ти посміхаєшся,  — ти хотів щось? — ловиш себе на думці, що вперше за цей відпочинок ви опинилися наодинці, і від цього водночас радісно і чомусь сумно.

 

—  Може допомогти чимось? —  чоловік підходить ближче, і ти вже відчуваєш мурахи на своїй шкірі.

 

— Ні, що тут допомагати, я самос…— не встигаєш нічого сказати — Вова притискає тебе до себе.

 

Занадто близько.

Ти ще як на зло в одному купальнику.

Його дотики для тебе немов струм.

Він цілує тебе в шию, і ти не можеш стримати гучного видиху.

 

— Вова, що ти робиш? — ти не можеш утриматися на ногах, тому й хапаєшся за стіл, на що Вова лише посміхається.

 

Знає, як на тебе діє. Бачить, що нічого не минулося.

 

— Я дуже сумував за тобою. Дуже,—  черговий поцілунок у шию, від якого ти вже не можеш стримати стогін. — Бачу, що й ти теж, і не смій цього заперечувати.

 

Ти злишся. Він знає про тебе надто багато. Це дратує.

 

Дякуєш Всесвіту за те, що ви зараз не бачите один одного, кусаючи губи від збудження.

 

Чорт, що ви робите? На вулиці сидять ваші половинки, а ви…

 

— Вова, нам не можна… — намагаєшся його зупинити — боїшся знову припуститися помилки.

 

Помилки?

 

— Хто сказав? — Дантес не залишає своїх намірів. — Я ж бачу, як ти на мене дивишся, я дивлюся на тебе також. Не треба приховувати своїх бажань. Тут. Нині. Поруч зі мною.

 

У повітрі іскри.

І ваше бажання.

 

—Вова, нумо, зупинимося, будь ласка. Нумо не будемо робити помилок.

 

— Ти справді вважаєш, що ми здійснюємо помилку зараз? — його голос набуває суворішого відтінку. — Подивися мені в очі зараз, і скажи, що ми робимо помилку, — він різко розвертає тебе до себе.

 

Але ти ховаєш очі. Боїшся зізнатися, що помилка полягає в іншому.

 

— Вова, рідний, будь -ласка, не муч мене, — ти не можеш стримати сліз.

 

Знаєш, як він реагує на твої сльози.

 

— Надя, а тобі не здається, що ми мучимо один одного? — ніжно витирає сльози з обличчя.

 

Губи тремтять.

 

—Може помилка—  це не те що,  ми зараз робимо, а те, що ми зробили раніше?

 

Танеш від його чарівних слів.

 

— Може, ми тоді поспішили? — тихо питає, погладжуючи твої руки.

 

Він тебе відчуває. Як і тоді.

 

Чоловік так проникливо дивиться тобі у вічі, що ти забуваєш, як дихати.

 

Не витримуєте – цілуєтеся.

Солодко.

Відроджуючи емоції в найзатишніших куточках ваших душ.

 

І повертаючись із відпочинку, засинаючи на його плечі, і відчуваючи його дотики ти почуваєшся спокійно.

 

Спокійно, тому не припустилася чергової помилки.

 

Він зараз поряд.

 

І тепер ви точно знаєте, де живе кохання.

Ваше кохання.